— Більше не буду уніжатися, просити чогось у влади. Вони мільярди пишуть в деклараціях, а я живу на пенсію у 2 тисячі гривень. Здоров'я втратив на війні, — каже учасник АТО 22-річний Дмитро Савчук із села Борівці Кіцманського району Буковини. Має третю групу інвалідності. Живе в аварійній хаті прабаби.
Дмитро пішов на службу в ЗСУ за контрактом. 2014-го під Луганськом у селищі Хрящуватому його батальйон потрапив у засідку. З товаришами рятували побратимів. Їхня машина наїхала на протитанкову міну. Всіх викинуло від вибуху. Дмитро отримав травму хребта та контузію. Його комісували.
Чоловік повернувся до рідної хати. Її стіни тріскаються, дерев'яні перегородки — трухляві, газ відрізали. Миється в холодній воді з криниці.
В обласній адміністрації Дмитру запропонували землю в сусідньому селі Шипинці.
— Щоб на себе переписати, тре півтори тисячі гривень дати. А на тій землі хіба бліндаж рити і жити в ньому. За що маю хату будувати? — говорить Дмитро. — Другий рік по лікарнях. 1 листопада день народження там святкував. Привітало троє людей: два друга і волонтерка. Вона мені як мама. Мій любимий "олів'є" принесла, торта в сусідньому магазині заказала. Крім них, нема мені більше на кого надіятися. Хочу сім'ю, дітей. А тато виховував, що жінку треба в свою хату вести.
Сєпари дзвонять і кажуть: "Ти квартіру трєбуєш". А я нічо не трєбую. Не за маєтки воював, а за землю рідну. Але обіцяне хай дадуть.
19 жовтня Кабмін прийняв постанову, яка дозволяє учасникам АТО самим обирати житло та купувати його за рахунок грошової компенсації від уряду.
У райадміністрації Дмитрові пропонували тимчасово поселитися в гуртожитку Кіцманського технікуму. Він відмовляється. Коли зміниться влада — виселять, вважає. У сільській раді відповідають, що вільних будинків на балансі немає.
— У селі про хлопця добре кажуть. Не п'є, не курить. Але тут жити не хоче. Надіється, що дадуть квартиру в Чернівцях, — розповідає сільський голова Борівців Олександр Гордей, 55 років. — Руки-ноги має, може працювати. Не мішки грузити, а легшу роботу найти. А він надіється на когось. Ми збирали кошти. Залатали в його хаті тріщини в фундаменті.
Мати 47-річна Василина Скорейко залишила сім'ю, коли хлопцеві було 4 роки. Виховував батько Юрій. 2013-го помер від серцевої недостатності.
— Я виділа, як мама малого Дмитра в селі до магазину відвела і лишила. Дитина плакала, не розуміла, що робиться. Батько забрав, — розповідає сусідка Ганна, 39 років. — Вона перше приходила до нього, а потім перестала. Вернулася до колишнього чоловіка. Від нього виховувала дочку. Казала, забороняє з малим спілкуватися. Потім помер той чоловік. Вона ще дві дочки народила як мати-одиночка. А з сином дотепер, як на вулиці бачить, навіть не вітається. Живе за 200 метрів від нього в новій хаті. Із сестрами Дмитро теж не спілкується.
Хлопець подавав позов, щоб її позбавили материнських прав. На суд не з'являлася.
— Юра виховував Дмитра зі своєю мамою, продовжує жінка. — Малий бабусі по господарству допомагав. Батько був спокійний чоловік. Десь-колись любив випити. Працював у колгоспі в будівельній бригаді, потім на цукровому заводі. Іншої жінки не знайшов. Баба померла, коли онук був в АТО.
Після школи Дмитро навчався в Чернівецькому профтехучилищі на плиточника. Після 1-го курсу залишив навчання і пішов до війська.
3 
1
Коментарі