"Я злякалася, і плід завмер"

 

36-річна Оксана Рутківська із села Порик Хмільницького району Вінниччини виховує трьох дітей — 13-річну Наталію, 6-річну Юлію і Валерія, 1 рік.

— Грудь ссав і заснув, геть не реагує на телевізор, — виходить із кімнати, де заколисувала наймолодшого. — Он дівки галасують, а він і не чує.

У сусідній кімнаті бавиться дівчинка у майці навиворіт.

— Біжи перевдягнися, бо мама свариться. Бачите, в нас тут дєтсад. Моя сестра Свєта з доцьою живуть поки що в нас, бо в хаті ремонт роблять.

5-кімнатний будинок Рутківські отримали у спадок від свекра. Живуть у ньому три роки. Дерев'яні підлоги не застеляють.

Мати поховала чотирьох дітей. Перше маля втратила на п'ятому місяці вагітності 1993 року.

— Закінчила учіліще з красним дипломом. Зналася по ковбасних виробах. Робила поваром. На роботу приходила першою, — згадує. — Раз хтіла теном нагріти води, а він замикав. Усе заіскрилося, заблискало. Я злякалася, і плід завмер.

Колишній чоловік Володимир картав дружину, що не виносила сина.

— Постоянно упрікав, що не можу родити. Гуляв ночами по кабаках. Скандалили. Через два роки родила Ангелінку. Вона померла у сім місяців від запалення легенів. Була недоношеною. Через два роки родила Катю. У п'ять місяців не перенесла щеплення. Ще більше сварилася з чоловіком. А мені хіба легко пережити таке горе? Наш будинок був неподалік кладовища, щодня з вікна бачила їхні могилки. Після стількох похоронів жити не хотілося. Таблєтки ковтала, але спасли. Не витримали й переїхали в місто Енергодар Запорізької області.

Дитячі могили доглядає колишня свекруха Катерина в селі Чорноземне Якиміського району цієї області. З нею Оксана залишилася в добрих стосунках.

— Після розводу все перетерлося. Як приїжджаю, ночую в неї. Кілька років там не була, хочу поїхати, хай би хлопчик підріс.

На новому місці народила Наталю. Стосунки з чоловіком не покращилися. Дитина постійно хворіла на бронхіт. Лікарі радили переїхати. Володимир відмовився.

— Не пощитав нужним. Я тоді дитину взяла і поїхала в Хмільник до мами. Цілими днями пропадали в сосновому бору, лікувалися. Но лишилися без хати. Нас вигнали родичі отчима, як він помер. Наймали в гуртожитку квартиру.

За два роки колишній чоловік одружився з іншою.

— Свекруха по телефону розказала, що по курортах її лічив від безплоддя. Вона ніяк не може забєрємєніти. П'ять років не звонив, а потім, навєрно, совість замучила. Почав аліменти платити, подарки дарити Наташці. То кульчики золоті, а цього року — ноутбук.

Оксана вдруге вийшла заміж за Михайла. Він молодший за неї на п'ять років. Невдовзі з'явилася на світ Юлія. 2007 року — Анна, за кілька днів померла.

— Юля часто хворіє, бо родилася 950-грамовою, — пояснює мати.

Із кімнати намагається вийти заспаний Валерій. Двічі падає на сідниці.

— Іди до мене, — простягає руки до сина. — Недавно брат гостював. Подарив йому жєлєзну дорогу. То дівки в нього забирають. Самого закривають у другій комнаті. То він верещить. Біжу, втихомирюю. Не знаю, що я без них робила б. Скільки Бог дасть мені діточок, його воля. Но ніколи на аборт не пішла б. Головне — не називати дітей іменами на честь людей, у яких нещаслива доля. Мене назвали на честь бабусі Ксенії. А у неї теж четверо дітей померли.

×