18 квітня на Байковому цвинтарі у Києві поховали модельєра Михайла Вороніна. Він помер минулої суботи від раку на 74-му році життя.
— На Пасху Бог забирає найкращих, — говорить мистецтвознавець 45-річна Наталія Кривуца біля столичного Будинку вчителя. Там прощаються з модельєром. — На якомусь показі до мене підійшов один російський дизайнер і каже: "Та хто такий ваш Воронін? От наш Слава Зайцев — справжня зірка". Я йому відповіла: "Ваш Зайцев починав з ательє високої моди, а закінчив будинком побуту. А Воронін, почавши з будинку побуту, зумів створити бренд, відомий усьому світу". Після зустрічі з Михайлом Львовичем мій чоловік навіть удома носить костюми та вдягає на шию метелик.
Близько 12 год. на вул. Володимирську під'їжджають два мікроавтобуси з працівниками швейної фабрики Вороніна. Із третього автобуса виходять його дружина 72-річна Інна Семенівна й донька Лариса, 52 роки. Вони в чорних хустках, плачуть. У вдови на безіменному пальці обручка з великим діамантом.
Шестеро чоловіків витягують труну з чорного "кадиллака" і заносять у хол Будинку вчителя. Ставлять на металеву підставу посеред зали. До входу вишиковується 10-метрова черга переважно літніх людей. Просяться пройти всередину, бо на вулиці дме холодний вітер. Розпорядниця похорону нікого не пускає. Дістає з великого чорного пакета два портрети модельєра. На них він сивий, усміхається.
Більший ставить попереду труни, менший — за головою покійного.
Першим крізь натовп пробирається закрійник 76-річний Семен Гун з Одеси. Він у твідовому піджаку, без верхнього одягу, тому дуже змерз. У ліву кишеню засовує пляшку з мінеральною водою.
— Знал Мишу 40 лет, — спирається на чорну палицю. Сідає біля труни. — Познайомилися на швейній виставці в Одесі. Обмінялися телефонами, а через кілька місяців він приїхав з дружиною до нас у гості. Міша володів якимось магнетизмом, який притягував до нього цікавих людей — митців та артистів. Завжди казав гарні тости, бо мав підвішений язик. На 70-річчя я подарував йому іграшкових ворона, ведмедя і лева — з натяком на його прізвище, ім'я й по батькові. Під подарунки він виділив у будинку кімнату. Кілька тисяч їх лежали на поличках.
Акордеоніст, нардеп-"регіонал" 66-річний Ян Табачник під руку веде дружину Тетяну Недєльську, 39 років. Біля входу тричі цілується з 52-річним Євгеном Червоненком, колишнім народним депутатом та міністром транспорту.
— Заказывал костюмы у Воронина постоянно, — каже Табачник. — Вони вирізнялися високою якістю і низькою ціною. Пошиття одного обходилося в середньому у 6 тисяч гривень.
— Не знаю поета, який може дозволити собі костюм за такі гроші, — повз іде 77-річний поет Вадим Крищенко у старій синій спортивній куртці. — Якось запросив Вороніна на свій концерт. Він каже: "Ну що ти в джинсах ходиш? Зайди до мене, щось придумаємо". Прийшов у його магазин, вибрав один костюм, який найбільше сподобався. На ціну Міша не дав подивитися. Закреслив її ручкою, а зверху написав нову. Костюми, які коштували 6 тисяч, продавав мені за півтори.
Крищенко підходить до 84-річного київського кравця Валерія Любивого. Той розповідає, що Воронін називав його своїм учителем.
— Приходив дивився, як я працюю. Старих модельєрів було троє — я, Михайло Львович і Володимир Несміян. Разом ходили купатися в басейн. Два місяці тому сфотографувалися на фабриці Вороніна на пам'ять. Хотіли ще раз зустрітися, але секретарка Михайла Львовича через його зайнятість постійно переносила зустріч.
Дружина нардепа-"регіонала" Анатолія Кінаха 51-річна Марина кладе біля труни букет червоних троянд. Тричі хреститься.
— Якось з Анатолієм Кириловичем зайшли в маленький магазинчик Вороніна на вулиці Артема, — розповідає. — Тільки почали обирати костюм, як до нас вийшов майстер та каже: "Ви купуєте готові, а я ж можу для вас шити". Чоловік відмовляється: "В мене немає часу і можливості ходити на примірки". Воронін відповідає: "Я один раз зніму мірки й надалі ви будете забирати вже готові костюми". З того часу так і робили. По телефону замовляли, раз на рік. Один мій племінник одружувався у смокінгу від Вороніна, другий купив, коли їхав у Велику Британію на прийом до королеви Єлизавети.
За годину чотири лавки біля труни закладають букетами. Вінки ставлять попід стінами.
Ректор столичного університету культури 62-річний Михайло Поплавський заходить один з останніх. Ставить кошик з червоними трояндами біля корзин від президента та Верховної Ради. Він у лискучому блакитному костюмі й червоній краватці. Ззаду волосся підняте гелем.
— Михайло Львович радив мені обирати світлі і блакитні кольори, бо пасують до очей. Маю 70 костюмів від Вороніна, сьогодні теж у його костюмі, — вивертає лацкан піджака, показує лейбл "Воронін". — Ми з ним часто зустрічалися. Ніколи не пили чай чи каву, а випивали по 50 грамів горілки. Сиділи по 1,5-2 години і говорили на різні теми. Він був єдиний, хто підтримав мене під час проекту "Співочий ректор". Казав: "У нашій країні завжди цькують тих, хто щось робить. Не звертай на них уваги".
Прощання триває майже 2 год.
— Казали, чекають на приїзд Кучми і Кравчука, — перешіптуються гардеробниці. — Вони у заторі стоять, мають до другої під'їхати.
Екс-президенти не приходять.
На Байкове кладовище везуть двома автобусами, кожен на 50 місць. Сидячих місць не вистачає, кілька людей їдуть стоячи. Автобуси зупиняються біля центрального входу. До місця поховання йдуть 15 хв. центральною алеєю. Починає накрапати. Дехто відкриває чорні парасолі.
— Як дощ іде, значить, душа легко відійшла, — говорять жінки.
Труну ставлять під зеленим тентом. Єврейський священик івритом читає молитву. Люди оточують могилу щільним півколом. Ті, кому не видно, стають на сусідні надгробки.
Михайла Вороніна поховали біля художниці Тетяни Яблонської, хірурга Олександра Шалімова та колишнього міністра транспорту Георгія Кірпи.
1 
1
Коментарі
1