На другий тиждень після приїзду в Чикаго моє тіло обсипало. Як з"ясувалося пізніше, алергія тут майже в усіх: соплі течуть, тіло трусить, задихаєшся. Бо їхня їжа, вода й повітря несумісні з життям. Хліб зберігається три місяці.
Якщо хочеш жити, ковтаєш алергетики. Навіть якщо не маєш алергії, за якийсь час буде діабет. У результаті постійний стрес для організму, який згодом виливається в імпотенцію. Щоб зайнятися сексом, треба купити таблетку. Так робили більшість чоловіків, які мені траплялися.
У холодильниках американців зазвичай молоко і пластівці, кола або пепсі, булочки для хот-доґів, чипси й інше лайно. Навіть наші українські бабусі, які приїхали здоровими та рум"яними, тепер нагадують мумій і нічим не відрізняються від американських: жовтий, восковий колір обличчя, подвійне підборіддя звисає до шиї. Людей заживо консервують. Вони стають пасивні, відверто гальмують.
І дуже мало між собою розмовляють. Причому з кожним роком мова стає все примітивнішою - це я як філолог кажу. Використовують завчені фрази. Наприклад, It doesn"t make sense - це не має сенсу. Ми можемо сказати: "це нісенітниця", "що за туфта?" - вкласти емоції. А вони говорять категоріями практичного, зациклені на результаті. Чуттєвого в їхній мові майже не лишилося. Вона нагадує обмін товарами. Зникла і двозначність у висловах. У будь-яку українську фразу можна вкласти кілька значень. А в США це ні, бо тебе можуть неправильно зрозуміти. За таке ображаються.
Щоб зайнятися сексом, треба купити таблетку. Так робили більшість чоловіків, які мені траплялися
На вулицях безліч собачок. Американці вважають, що середньому класу не потрібні діти. Народжують нехай мігранти, а ми будемо займатися собою, дивитися телевізор, розширювати горизонти. Тому поголовно заводять свійських тварин. Дуже зручно - здох пес, викинув його до бісової матері, нового завів. Але водночас начебто про когось піклуєшся. Але найбільше шокувало, що собаки не гавкають - ні разу не чув. Наш Мухтар якийсь чи Дружок готовий тебе розірвати, а там - ні. Бо українські пси їдять ту саму їжу, що й господар, а їхні - спеціальний собачий корм із транквілізаторами.
А "розширення горизонтів" - це ще один міф. Це не означає прочитати нову книжку чи послухати музику. Це означає поїхати в якийсь готель на Карибах і купатися там у басейні з прісною водою. Чому? Бо зірки купаються в басейнах. Голлівудські зірки для американців - єдині герої. Найбільшою подією за час мого перебування була не криза, і навіть не дефіцит бюджету, а смерть Майкла Джексона. Людям байдуже, що вони без роботи. Джексон помер!У їхньому житті немає справжніх подій. Воно обмежене набором механічних дій і нагадує інструкцію до пилососа. Наприклад, їду я велосипедом по тротуарах. Ледь не збиваю перехожих, а вони переді мною вибачаються. Їм і на думку на спадає, що правила можна порушувати. Або заходжу в кафе й бачу людей з однаково похмурим поглядом і однаковою мімікою, які говорять однаковими фразами. Не почуєш елементарного жарту. Коли заговориш із кимось, він губиться - його вибили зі звичного ритму. А коли від цієї одноманітності в когось зриває дах і він розстрілює свою сім"ю, за слідством спостерігає вся країна.
Їду велосипедом по тротуарах. Ледь не збиваю перехожих, а вони переді мною вибачаються. Їм і на думку не спадає, що правила можна порушувати
У Штатах немає свободи. Пішов я скупатися на озеро Мічиґан. Метрів за 15 від берега у воді стоять кремезні хлопці й повторюють: "Ми оберігаємо й захищаємо вас". Поруч напис: "Якщо охоронців немає, купатися заборонено. Порушників арештовують".
- Можна мені проплисти далі? - запитую .- Ні, там ви можете загинути. Наше покликання захистити вас, - відповідає.
- Але ж я вільна людина...
- Як ви не розумієте? Ми захищаємо вас!
"Рятувальники Малібу" й Памела Андерсон зі шматком пінопласту в руках - це брехня. Неможливо не те що втопитися, а й нормально попливати.
Нудистських пляжів є п"ять чи шість на всю Америку. Якщо скупаєшся голяка на звичайному - заплатиш величезний штраф. Жінка топлес теж підпадає під цю ж статтю. Переодягнути плавки не можна, оскільки немає роздягалень. Треба йти в туалет.
На кожному перехресті в центрі Чикаго стоїть "дружинник", робота якого - переводити дітей і старих на зелене світло. Наші діти до школи ходять самі, а там вважають, що навіть дебелі підлітки потребують допомоги. І цей "дружинник" на повному серйозі показує мені: приготуйся, зараз буде зелене світло. Та знаю я, не сліпий! Що, світлофора недостатньо? І він отримує зарплатню.
На кожному перехресті в центрі Чикаго стоїть "дружинник", робота якого - переводити дітей і старих на зелене світло
Майже кожен американець має машину. Але більшість із них не пройшли б техогляд в Україні. Іржаві навіть зовні. На нових, взятих у кредит, їздить тільки середній клас.
Середній американець ходить у кросівках, шортах, футболці, бейсбольній кепці, в одній руці тримає хот-доґ або гамбурґер, у другій - кока-колу. Форма одягу - стандартна, не залежить від погоди. Я не бачив людей у туфлях. Навіть мільйонери ходять у кросівках, навіть на роботу.
Якщо хтось зі старших українців пам"ятає фанерні дачні будиночки, то це і є американське житло. Півтораповерхові, з гіпсокартону. Влітку будиночок нагрівається до +40?С, і ти мусиш платити $300 на місяць за електрику на кондиціонер. А взимку температура падає до нуля, і ще більшу суму платиш за газ.Багато молодих зараз повертаються до батьків, бо не мають чим платити за житло. І ті укладають з дітками контракт, щоб платили по тарифу за те, що живуть під одним дахом із батьками. Газети рясніють оголошеннями на зразок "Рекомендуємо укласти контракт із дітьми. Юридична компанія N".
Уявіть електричку на стовпах у центрі Києва. Приблизно так виглядає subway - підземка. Біля неї можуть стояти найдорожчі помешкання, хоча спати в них неможливо. Елітність району визначає не якість життя, а розрекламованість. Стрілянина вночі - нормальна річ. Я жив у престижному Rogers Park на півночі Чикаго, і в мене під вікнами стріляли, і не раз.
Зате сподобалися задні двори, алеї. Там прокладені лінії електропередач, стоять сміттєві контейнери, лежить купа мотлоху й вирує життя: йде наркоторгівля, їздить поліція, латиноси збирають брухт. Відчувається щось справжнє.За океаном зібрані найгірші представники кожного народу. Хто ведеться на "американську мрію"? Хто їде в цю країну? Ті, хто є невдахами у своїй. Усі діаспори - це лохи на своїй батьківщині. Їхня мета - стати американським громадянином і жити в гіпсокартонному будинку.
Останні років із 10 їдуть лохи з Галичини. Надивилися телевізора та ще й тітка з Чикаго сказала: "Оце в Гамериці так добре є". Вони вступають у кредитні спілки, що організували діаспоряни, а потім працюють цілодобово, відробляючи кредити, в які залізли по вуха. Що більше мігрантів, то більші бариші в діаспорної верхівки.
Познайомився з парою з Івано-Франківська. На батьківщині в них було помешкання, вона закінчила університет. І от якогось дідька подалися до Чикаго. Винаймають житло, він гарує цілодобово. Потім роботу втрачає, але вони залишаються, бо вірять в Обаму. Навіть зараз, коли безробіття в місті становить 30%, а не 12, як кажуть офіційно. В них одноразова віза, і якщо повернуться, то другої їм не дадуть, отже вони не досягнуть "американської мрії".
Якось ми поїхали в Baraboo - рекреаційний табір нашої діаспори. Там я побачив справжній контраст. Українці, які приїхали недавно, купаються в озері, а ті, що народилися в Америці, - сидять із келихами пуншу в басейні. Як у кіно.
2 
1
Коментарі
4