"Втомився слухати з натовпу вигуки "Давай на русском!" Хотілося б відповісти грубо"

Пропаганда козацтва в Запоріжжі перемогла пропаганду "русского мира", – каже співак Арсен Мірзоян

У кафе біля Києво-Печерської лаври співак Арсен Мірзоян приходить о 13.00. За вікном – вітряний вересневий день. За столиком біля барної стійки – гамірно. Тому підіймаємося поверхом вище.

– Зараз буде брак по звуку – поколочу каву, – усміхається Арсен, помішуючи ложкою американо.

Ви колись цитували Гете: "Хто пізнав життя – той не поспішає". Що вкладаєте у ці слова?

– Є люди, які хочуть все й одразу. А що потім? Вичавлять тебе, як лимон. А так живеш собі, ставиш задачі й спокійно виконуєш одну за одною.

Хоча вік уже не той. Грав у волейбол. Знаю, як це – зависати над сіткою. Підстрибуєш і висиш. Зараз уже не зависаю. Раніше на брусах міг 60 разів віджатися. Сальто назад легше з 10 метрів стрибати, аніж з місця, як раніше. Вестибулярний апарат нічого не забуває, а тіло – вже так не працює.

Трохи шкодую про втрачений час. Шкодую, що не вивчав мови. Інша мова – інший світ. Колись вивчав німецьку. Але з'явився в мене КВК, і закинув усі науки. До того ж затягнула металургія. Пішов працювати на Запоріжсталь у цех ремонту металургійного обладнання. Це теж мистецтво – не просто шаблони й креслення. Тобі приносять механізми, які вийшли з ладу, і маєш їх полагодити. Тут потрібні і фантазія, і творчість.

Може, вам скульптури треба було тесати?

– Скульптори – круті художники, – жвавішає Арсен. – Коли в школі вчився малювати, художники радили: "Головне – знайди свою помилку і потім нею користуйся. Це і є власний почерк". А один скульптор приніс підручник анатомії: вчи. І я почав малювати пропорції.

Арсен бере мій блокнот. Малює ручкою фігури вершників і коней.

– Групи м'язів у напрузі, пошук центру ваги. За зображенням м'язів можеш уявити товщину шкіри. Це як сталевар за іскрою визначає вміст вуглецю в сталі.

Важко було під час талант-шоу ­виконувати речі, які не були вам близькі?

– Просто терпиш і працюєш. Вони собі на умі, ти – собі на умі. Для них ти просто незрозумілий хлопчина, який багато про себе уявив. Хай так і думають. Не хочу нікого переконувати.

 

Хто ви насправді?

– Металург. Із десятилітнім стажем. Коли прийшов у шоу-бізнес, запитали: хочеш бути популярним чи відомим? Я для себе вибрав бути відомим. Популярність передбачає, що ти – або фрік, або кон'юнктурник. А потім ці люди зникають. А часом і погано закінчують. Усе змінюється, а ти так і не став частиною мистецтва. Дуже рідко спостерігаєш справжнє відкриття, наприклад, ефект Земфіри. Як кажуть реставратори автомобілів: одна справа, коли авто створив художник, а інша – коли дизайнер. Автомобілі художника живуть століттями. А на створену ­дизайнером модель дивишся через кілька років і розумієш, що вона – абсурдна.

Побутує думка, що україномовному музиканту треба вміти бути популярним у східних регіонах. Я не хочу нікому там нав'язуватися. Я там, де мене чекають.

На сході не чекають?

– Мені доводилося виступати там як артисту від холдингу "Метінвест" (міжнародна гірничо-металургійна компанія, до її складу входить Запоріжсталь. – "Країна"). Були концерти на Авдіївському комбінаті, в Єнакієвому, в Сіверськодонецьку. Там із публікою тяжко. Вони ніколи не слухали україномовних артистів.

Хочеться бачити в залі людей, які прийшли з власної волі. А коли тебе запрошують – приїдь, розгойдай нам площу – то як я її вам розгойдаю, якщо люди музики не чують?

Втомився слухати з натовпу вигуки "Давай на русском!" Хотілося б їм відповісти грубо. Але відповідаю спокійно: "Друзі, ви краще скористайтеся нагодою і послухайте, як звучить ваша рідна мова". Але їх там цікавлять інші речі. Люди в ДНР уже живуть із рублями та за російським часом. Спокійно ніби спілкуємося. Але тільки тому, щоб не провокувати сварок.

Про що спілкуєтеся?

– Про те, як далі існуватиме Метінвест. У нас люди працюють на окупованій території (частина підприємств холдингу розташована на непідконтрольних Україні територіях. – "Країна"). А куди йдуть гроші? Адже підприємства ДНР і ЛНР фінансують сепаратистів.

Припускаю, що продукцію вже маркують "Made in DNR", реалізують її у Європі. Це показуха для Заходу – мовляв, ДНР навіть розвиває металургію. А насправді мозок людей у ДНР зайнятий пивом "Чернігівське". Воно виходить їм по 30 гривень – у переводі на російські рублі.

Яке майбутнє металургійної галузі на окупованій території?

– Галузь треба рятувати. Вона монополізована. У Запоріжсталі було багато різних господарів. Не вважаю, що хтось має право взяти й купити завод за 1,5 мільярда доларів. Не має права ніхто займатися приватизацією в цій державі – не на користь цієї ж держави. Тоді хай це буде довготривала оренда.

Ми за всі ці роки налагодили системи відкатів так, що наша металургія без Росії не виживає. Собівартість видобутого відкритим способом вугілля – 350 гривень за тонну. Але ж можна купувати по 800 у росіян, проводити по документах як українське і дотувати кожну тонну тисячею гривень. І всім вигідно - рука руку миє. Можна і газ за документами як український проводити, він дешевше. Продав у ЄС 12 мільярдів кубометрів, а росіянам повернув гроші за 10, мовляв 2 наших було. Про експорт я вже мовчу.

Загалом заводчан ні в Україні, ні на території ДНР такі питання не хвилюють. Головне – є робота.

У деяких жителів ДНР і ЛНР навіть немає нарікань ні на Україну, ні на Росію. Вони просто прийняли де-факто нову дійсність.

Україна може обійтися без ДНР і ЛНР?

– Для мене це завжди були дотаційні регіони. Багато грошей списувалося під вугільну промисловість, бо стан шахт дуже тяжкий. Офіційно заявляємо, що в нас є копанки. І не закриваємо їх. Там гинуть люди, продають вугілля за безцінь.

Ваша родина лишилася в Запоріжжі?

– Так. Сини, мама. Я не часто додому приїжджаю – раз на тиждень чи й місяць. Коли вдома – балую малих, все їм дозволяю. Старшого Влада навіть на фронт брав. Ночували в штабі АТО. Спав у казармі. Краматорськ, Артемівськ, Червоноармійськ, Слов'янськ – йому вистачить. Він побачив зруйноване місто, будинки, міст, воронки від мінометів і "Градів". Побачив військових.

Що співаєте бійцям на передовій?

– Серйозних пісень майже не виконую. Для них у мене гумористична програма. Людям, які чудом вийшли з поля бою, просто пісень слухати не хочеться. Вони раді, що лишилися живими. Їхні жахливі спогади треба витіснити сміхом.

Але у мене відчуттся, що ми не у найгірші часи живемо. Може бути ще гірше.

План Новоросії просувався у нас в Запоріжжі ще до Майдану, 2010 року. То громадська організація "Слов'янська гвардія", то "Партія політики Путіна" піднімали двіж із Новоросією. Але пропаганда козацтва у Запоріжжі перемогла пропаганду "русского мира".

Поїхали б зараз у Москву працювати?

– Ні. 2007-го був там із гумористичною програмою. Вже тоді порозумітися було складно. Вони не розуміли політичних жартів, про Путіна – тим паче. З часом усвідомив, що люди живуть в інший дійсності. На білборді у Москві бачив: винищувач Мі-29 і напис "Есть такая профессия – родину защищать. Крылатые соколы России". Кажу: "Чому ви зброю рекламуєте? Ви досі в стані війни з кимось?" – "А раптом на нас нападуть".

Чи зможемо ми жити мирно зі східними сусідами?

– Коли в них закінчиться пропаганда. Росіяни ж із німцями зараз живуть у мирі, все добре. В Німеччині на російських артистів великий попит. І ті вже не "фашисти".

В Арсена кілька разів світиться екран телефону. Він накриває його серветкою. Потім відписує есемес.

– Ось така у львів'ян ідея: написати на афіші мого концерту тільки прізвище, – показує фото на екрані мобільного. – Звісно, я – проти, – сміється. – Що за фамільярність!

Щодо чого самі з собою ніколи не підете на компроміс?

– Мій принцип – чесність із собою. Ти один прийшов у цей світ. Тебе ніхто не кликав. Й один підеш із нього, ніхто тебе не проведе. Головне, щоб совість не мучила. І так наколобродили достатньо. Хоч по молодості це – нормально.

Були хуліганом?

– У мої підліткові роки траплялися речі, які зараз уявити важко. Нас за антирадянську поведінку забирали з лінійки. Хоча протестували ми, школярі, проти війни в Афганістані. Крейдою писали: "Брежнєв, поверни наших синів". У ті часи викликали міліцію тільки за те, що зірвав із себе піонерський галстук.

6-річним пішов в іграшковий магазин купити всюдиходик за 80 копійок. Мене затримав патруль, бо я мав із собою аж карбованець. Виникло запитання: звідки в дитини такі кишенькові гроші?

Це справді були великі гроші для малюка.

– Я в 6 років був самостійним. Сам із садочка йшов додому. Попросив маму, і вона давала мені ключ. Але поки додому дійдемо, ми – шпана, лазили де хотіли: в Дніпрі купалися, в електричках їздили. У старших класах – скло били, школу палили: випробовували піротехніку. Зараз чимало хто з тих пацанів стали серйозними бізнесменами.

Кожен має починати з себе. Менше комусь щось доводити. Бо багато доводить той, хто не знає, що робити. А той, хто знає – робить.

×