Про що говорили під час поминальних віч за героями Небесної сотні в неділю 30 березня
На столичній вул. Інститутській, біля виходу з метро "Хрещатик", об 11.00 розмовляють двоє літніх чоловіків.
– Сєрий, мій кум, найшов собі нову "марфу" в Криму й поїхав до неї у прийми, – каже вищий. Крізь розстебнуту шкірянку видно великий живіт, обтягнутий синьою футболкою. – Уже другий год там фермерує. Оце вчора дзвонить: "Встретил на улице русского командира. Поговорили пару минут, и он мне предложил за 10 тысяч долларов забрать армейский внедорожник "Тигр". Я его давай спрашивать: "А как же вы его спишете? Напишете, что утонул?" Он сказал, что спишут на "бандер". Мол, коктейлями Молотова забросали и он сгорел. А с начальством по поводу металлолома что-то придумают".
– І шо, взяв? – нижчий знімає картуза й чухає потилицю.
– Та нє, отказався. Та машина бере 30 літрів за сотню кілометрів. Хай руські самі катаються.
– Українці самі не зможуть порядок навести, – каже жінці, на вигляд років 50, хлопець у широких джинсах і синій дутій куртці.
Стоять за кілька метрів від сцени на Майдані, де священики читають молитви за загиблими з Небесної сотні.
– У нашій державі був порядок лише тоді, – продовжує, – коли в містах правили іноземні бургомістри. Треба і зараз таке вводити. Нехай ще й усі великі фірми та заводи очолять.
– Де ти бачив, щоб чужий краще керував? – хитає головою жінка. – Я сама не з Києва, живу в райцентрі. Агропідприємство в нас родина американців держить. Так вони українців за людей не щитають. Називають "придурками" і "тупаками". Зарплати малі, а пахать, як волів, заставляють. Больнічних не платять. Заболів – пиши заяву на звільнення.
– Так вони – власники, а я кажу про найманого начальника. За гроші іноземці будуть гарно свою роботу виконувати. А наші крастимуть.
– Другий примєр. У нас на складі начальник – француз. Хлопці таскають ящики по 80 кілограмів, а він їх підганяє: не можете швидше – шукайте іншу роботу.
– Ну і правильно робить. А наш би собі половину тих ящиків украв. Набив би кармани і втік за кордон.
– Будемо КМДА звільняти, – біля каплички на вул. Інститутській спілкується з людьми київський мер Володимир Бондаренко, 61 рік. – Нехай записуються в Національну гвардію чи йдуть на будівництво працювати. А просто так сидіти й варити юшку – це непристойно. Пропонуємо їм звільнити КМДА на хороших умовах – переїхати в прекрасні номери в готелі "Україна" чи в "Козацький".
– Їх треба у шию гнать, а не в готелі селить, – каже літня жінка в довгій шкіряній куртці. – Їх на Майдані не було, коли тут наших дітей убивали. Пізніше поз'їжджалися всякі безроботні та бувші зеки. Начулися, що тут задурно жить можна і їсти.
– Жіночко, шо ви таке кажете? – перебиває її середніх літ білявка в червоному пальті. – У КМДА живуть ті, хто до кінця вирішив за Україну стоять. Не в усіх є гроші знімать собі житло у столиці. Де ж їм, по-вашому, жить?
– А чого тут жить? Нормальні люди роз'їхалися, бо кожен роботу має. Я на Майдані три місяці жила. А в березні поїхала, бо треба й до хати подивиться, і на городі щось потикать. Оце на день приїхала пом'янути вбитих і знов назад, бо вже курчат узяла.
– Ти подивися на цей цирк, – голосно говорить жінка біля Будинку профспілок. За кілька метрів роздають автографи і спілкуються з людьми кандидат у президенти 48-річний Петро Порошенко та лідер партії УДАР Віталій Кличко, 42 роки. – Замість того, щоб вшанувати пам'ять убитих, прийшли на Майдан піаритися. Всі політики домовилися, що в неділю ніяких виступів не буде. А ці плювать хотіли, вони вже почали президентську кампанію.
– Мамаша, успокойтесь, – каже молодий чоловік. – Ідіть і вшановуйте пам'ять. Чого ви сварку в поминальний день затіваєте?
– Я, як вони, тут не сміюся і ні з ким не фотографуюся. Хоч би добрим словом про убитих згадали чи хоч би перехрестилися, коли відправа йде.
У Львові перед пам'ятником Тарасові Шевченку о 15.00 розпочинається молитовне віче й панахида за героями Небесної сотні.
На сцену виходять десяток священиків різних конфесій. Проводять спільну молитву. На площі зібралися зо 5 тисяч осіб. Попід сценою – стіна Героїв. На двох 3-метрових банерах видрукувані фотографії загиблих на Майдані. На землю поруч кладе чотири троянди сивоволоса літня жінка.
– За квітки 40 гривень віддала, – відходить, стає біля подруги в чорній болоньєвій куртці. – Хотіли по 15 гривень на Галицькому базарі за штуку, а я пристидила. Кажу: то хлопцям несу загиблим, а ви обдираєте. Так по 10 гривень віддали.
– Щось родичів не видно загиблих. У лютому, як труни з Києва привозили, тут у два ряди стояли – і матері, і батьки, і найдальша родина.
– А що їм там робити – слухати політиків? Казали – панахида без політиків. А я вже біля сцени бачила Колодія (голова Львівської обласної ради Петро Колодій, член ВО "Свобода". – "Країна"), виступати збирається. Хай ліпше посумують удома, на кладовище сходять, свічки поставлять.
Уздовж проспекту Свободи продають солодку вату, національну атрибутику, повітряні кульки. Біля лавки шестеро літніх чоловіків сваряться. Одного виштовхують на алею. Він знімає кашкета, зі злістю плює під ноги і йде від компанії.
– Треба було самому їхати в Крим і воювати, старий пень! – кричить йому навздогін низький худий чоловік. – Ще раз скажеш, що треба було воювати – щелепу вставну поламаю! Він ще має наглість тут кричати, що ми просрали Крим! Йому важливіше ті залізяки-кораблі, що тільки на металолом годяться, ніж життя моряків.
– Мені тоже дивно, чого тільки з одного корабля хлопці відстрілювалися, – каже чоловік у картатому кашкеті.
– Ще один найшовся! Що вони зробили б проти бойовиків? Крим так і так забрали б – чи зі вбитими чи без убитих. Слава Богу, що все так обійшлося. А то би "груз 200" в кожну область звідти прийшов.
2 
1
Коментарі