18-річну Дарію Боровик ув'язнили 1951-го. Народилася в селі Забір'я – тепер Жовківського району Львівської області. Була зв'язковою Української повстанської армії. Вирок – 25 років із конфіскацією майна "за зраду Батьківщині та участь у контрреволюційній організації".
Покарання відбувала в Озерлагу поблизу сибірського міста Тайшет. Працювала на лісоповалі, потім – на будівництві північної гілки Байкало-Амурської магістралі. Згадувала знущання наглядачів, обшуки, перевірки, штрафні пайки. На вікнах були ґрати, на ніч бараки зачиняли. Годували соленою тюлькою і щами з гнилим запахом. Рідним дозволяли писати двічі на рік.
"Ми завжди з нетерпінням чекали вихідного дня – неділі, – пише Дарія Боровик у книзі "Побачене і пережите", виданій 2016-го. – Старалися вбратись гарно, витягали з мішечків найкращий одяг. Сідали між нарами і тихенько відправляли Службу Божу, а в травневі дні – Молебні до Матері Божої".
Вервицю для молитви жінка виготовила самостійно. Окрайці хліба пережовувала й так робила намистини. Їх нанизувала на нитку, витягнуту із сорочки.
Вийшла на волю 1955-го – після смерті головних ініціаторів репресій Йосифа Сталіна та Лаврентія Берії. Приїхала до дядька у Станіслав – теперішній Івано-Франківськ. Вивчилася на бухгалтера. Отримала скерування на роботу до Стрия на Львівщині. За рік вийшла заміж за політв'язня Богдана Корчака, який відбув 10 років таборів.
Їхній син Андрій Корчак – герой Небесної сотні. 18 лютого 2014 року на столичній вул. Інститутській його до смерті забили "беркутівці" й тітушки. Йому було 49 років.
Дарія Корчак померла 11 лютого. Мала 85 років. Зроблена з тюремного хліба вервиця зберігається в Меморіальному комплексі "Борцям за волю України" у Стрию.
3 
1
Коментарі