В ячеслав Дюденко: "Усі жінки з проблемами в особистому житті біжать до перукаря"

О десятій ранку в п'ятницю В'ячеслав Дюденко з чашкою кави виходить із кабінету своєї школи професійної майстерності перукарів і прямує до аудиторії. Тут 12 його студентів уже обступили клієнтів.

19-річний Владислав Михацький підстригає чоловіка 35 років, який вибрав зачіску з німецького каталогу.

- Неправильний кут зробив, - підходить Дюденко. Рукою перебирає волосся клієнта. - Але тобі пощастило: він носить чуб на цю сторону. Тут потрібно підрівняти, там - "прозоріше". Коли стрижеш, треба огинати форму вуха, а не просто обрізати волосся.

В'ячеслав іде до дівчини, яка працює над зачіскою жінки похилого віку. Руками міряє довжину волосся з обох сторін.

- Тут вийшло довше, а тут коротше. Стрижка буде перекошеною. А все через те, що ви неправильно розділили волосся, - заглядає розгубленій студентці в перелякані очі. Бере гребінець та ножиці, розділяє пасма й починає стригти. - Прядки треба ставити перпендикулярно до потилиці, тоді рівно обріжете. Якщо змінити кут, зачіска буде іншою. Все, я праву частину зробив, ліва - ваша.

Дівчина обрізує волосся, береться за укладку. В'ячеслав киває - усе нормально. Знову повертається до Владислава Михацького:

- Ну, що ви з нього зробили коваля Вакулу? Вийшла зачіска в українському народному стилі, хоч основу брали з західного журналу. Принесіть засіб для укладки.

У нього в руках опиняються фен та щітка, і за кілька хвилин клієнт задоволено усміхається в дзеркало.

- У нас на 10 дівчат усього два хлопці, - розповідає Дюденко. - Чомусь вважають, що перукар - це не чоловіча професія. Склалися стереотипи, що чоловік має бути сантехніком чи слюсарем, тоді він справжній мужик. Вони готові принести в жертву свої мрії, вміння, добробут дружини та дітей. Місяцями не отримують зарплати, ходять із плакатами, прохають виплатити. Якось одному сказав: "Ідіть у перукарі, тут заробите на хліб із маслом, а може, і на ковбасу". А він мені: "Ні, не піду. Я що - педик?" От собі думаю: хто сильніший - той, хто йде, витримує тиск, чи той, хто губиться в натовпі? Я гарно заробляю. Один політик подзвонив ввечері, попросив підстригти, бо наступного дня мав їхати на якусь термінову зустріч. Прислав за мною машину з трьома охоронцями. Стриг його опівночі. Отримав 500 доларів.

В'ячеслав Дюденко високий, підтягнутий. На ньому білі брюки, сорочка, чорно-білі кеди. Поправляє темну краватку та світле кучеряве волосся, підібране білим обручем. Згадує, як кілька років тому поїхав на зустріч однокласників. Зайшов до кабінету, а там сидять дідусі й бабусі.

- Кажуть: "Ось мені вже 50". Я їм відповідаю: "А мені скоро тільки 50". Мені, пацану, не було про що з ними говорити.

Щодня за допомогою гелю робить собі укладку. Останні декілька місяців не стрижеться, бо "довге волосся цього сезону буде фішкою". Раз у місяць фарбує його. Дівчат, які не фарбують волосся, не розуміє:

- Для мене це нонсенс. Усі користуються кремами для обличчя, тушшю, лакують нігті. А чим волосся завинило? Дівчата ходять із "міськими" нігтями, шкірою й очима та мають "сільське" волосся, "віники" на голові. Кажуть, не хочуть псувати його фарбою. Та в білявок, які по 10 разів на рік його фарбують, воно краще, ніж у тих, хто жодного разу не фарбувався. Зараз є багато видів фарб із керамідами та воском. Після них волосся стає блискучим і сильним.

Перукарською роботою Дюденко займається з 16 років, від закінчення школи. Призер багатьох змагань, 2003-го з колекцією "Антифриз" посів друге місце на конкурсі "Авангардна зачіска" в Парижі. 2004 року став "Лицарем ордена Шевальє" на всесвітньому конгресі в Токіо. Дюденко представляв шоу-програми в Нью-Йорку, Парижі, брав участь у зйомках Всесвітнього каталогу зачісок Hair Vision в Мілані. Обслуговував депутатів Верховної Ради, працівників Кабміну, Нацбанку, співачок.

Окрім школи професійної майстерності перукарів має чотири салони із назвою D2. Ціни на чоловічі й жіночі стрижки в них однакові. Дюденко переконаний, що чоловіки повинні платити не менше за жінок, бо заробляють більше.

- Більшість салонів в Україні не належать перукарям, - розповідає. - Їх багатії відкривають для своїх дружин, доньок чи коханок. Це для них забавка, щоб похвалитися перед друзями, сказати: "Да, у меня салон есть". Перукарі рідко власні салони мають. Там доходи треба "засвічувати", а вдома можна працювати, нікому нічого не сплачуючи.

Першу модну зачіску В'ячеславові зробили в 14 років. Майстер бездоганно виконав класичну стрижку. Її було комфортно причісувати, після миття волосся легко відновлювалася форма. В'ячеслав виглядав гарно через тиждень і два, виділявся з-поміж коротко підстрижених однолітків. Тоді й вирішив стати перукарем.

Окрім довгого волосся від однокласників його відрізняв одяг.

- Мама була прогресивною жінкою, стильною, з дитинства привчила мене неординарно одягатися, - згадує Дюденко в своєму кабінеті, серед дзеркал на стінах і десятків дипломів та грамот на поличках. - Гарне вбрання купували ті, у кого був вихід на фарцовщиків. Але в них усе дорого коштувало. Я не міг собі такого дозволити, бо ріс без батька, мама - інвалід другої групи. Захотілося щось самому пошити. Перекроював сорочки з радянських магазинів, робив  на них виточки, приталював, на рукавах - широкі манжети. У 14 років на бабусиній ручній машинці пошив декілька пар штанів. Із четвертого класу замість шкільної форми носив стильні брюки та джемпери, з-під яких виднівся комірець сорочки. Портфеля в мене теж не було - ходив із сумками зі старих джинсів.

Після школи вступити до вузу на художника-модельєра Дюденкові не дозволяв низький середній бал атестата. До технікуму на перукаря - теж не пройшов. Влаштувався учнем у Київське міське об'єднання перукарського господарства. Через рік посів третє місце на столичному конкурсі перукарського мистецтва. 1980-го став чемпіоном України, а за шість років його техніки викладали в закладі, до якого не вступив.

- Усі жінки, які мають проблеми в особистому житті, біжать до перукаря, - ділиться своїм досвідом. - Кажуть однакові фрази: "Робіть мені наймоднішу зачіску, фарбуйте в яскравий колір". Зміна іміджу - це психологічний струс. Часто після цього все налагоджується: стають успішними, до них повертаються чоловіки.

У шлюбі жінки постійно чимось жертвують - освітою, професією, зовнішнім виглядом. Чоловік вимагає, щоб дружина сиділа вдома, не носила високих підборів, прозорих та коротких суконь. А потім виявляється, що в нього давно є коханка, яка носить короткі сукні, високі шпильки, фарбує волосся й нігті в найяскравіші кольори. Чоловіка треба постійно провокувати, аби цього уникнути.

Однокімнатне помешкання по вул. Гончара В'ячеслав Дюденко називає своїм офісом. Тут він зберігає костюми та аксесуари з показів. У кімнаті стоїть дерев'яний стіл, кілька тайських стільців та шкіряний диван. Стіни прикрашають фотографії африканських жінок і рожевих фламінго. На підлозі в кухні - кілька стосів недавно надрукованої книжки В'ячеслава "Висока місія, Професія обраних".

Ще одну квартиру має в центрі міста, але там мешкають батьки дружини. Її він купив, коли продав попередню, придбану 1991 року за гонорар від трьох майстер-класів та шоу-програми для американських перукарів.

Для себе ж із сім'єю В'ячеслав орендує трикімнатну квартиру по вул. Коцюбинського. Купувати власну не хоче, бо для цього, каже, треба брати кредит на 20 років. Тоді житло виходить удвічі дорожчим. До того ж у власному помешканні хоча б раз у 10 років треба робити ремонт. Він позбавив себе цих проблем.

- Квартиру ми з сім'єю знімаємо взимку, а влітку - будинок за містом. У квартирі кондиціонери в кожній кімнаті, є система очищення води, підігрів підлоги, пральна та посудомийна машини. Жодних проблем - приходжу додому й відпочиваю.

Дюденко одружувався двічі. З Мариною прожив чотири роки. Від шлюбу має двох доньок: 26-річну Яну та Юту, 23 роки.

- Розлучилися, бо я багато часу приділяв роботі, постійно був у відрядженнях. Вона знайшла собі іншого чоловіка, на початку 1990-х виїхала до Америки. Дітей залишила на бабусю. Теща довго мене вмовляла дозволити донькам виїхати за кордон. Обіцяла, що не втрачу зв'язку з ними. Та після від'їзду ніхто мені не писав.

За три роки після розлучення В'ячеслав одружився з колишньою моделлю Іриною. Тепер вона допомагає чоловікові керувати салонами та школою та займається постановкою шоу-програм. Разом вони виховують 14-річного сина Івана.

- Зараз у нього непростий період. Часто буває нервовим, хворобливо реагує на будь-які поради, вважає, що все знає. Дружина сильно переживає, та я не хвилююся. Кажу їй: "На нашого сина молитися треба. Добре, що ти мене не бачила в 14 років. Я тоді..." Для кожної дитини важливо бачити, як батьки ставляться до життя. Не можу зрозуміти лицемірства старших, які повчають дитину одному, а самі роблять навпаки. Наприклад, забороняють палити, а самі цілими днями смалять. У нас ніколи не було повчальних розмов. Дитина бачить і все без слів розуміє.

Сьогодні В'ячеслав має готувати одну зі своїх випускниць до виступу на конкурсі. Зі штучного волосся робитимуть крила метелика для образу Батерфляй. За дві години підійдуть інші майстри, які теж тренуватимуться для конкурсу. О 20.00 зібрання в салоні в "Метрограді".

- Зараз я клієнтів не стрижу. Якщо цим буду займатися, не буде часу на салони й школу. Часто беру участь у показах, у листопаді даватиму майстер-класи в дев'яти містах України. Практики мені вистачає.

За кілька хвилин до квартири заходить Ірина. Називає чоловіка "Славочка". У неї тихий, спокійний голос. Розповідає про знайомство з В'ячеславом і захоплення сина конструктором Lego. Він збирає по 10 грн, які батьки дають на кишенькові витрати, і купує нові конструктори. Несподівано В'ячеслав розвертається, сідає за стіл і починає щось писати на аркуші. У нього акуратний, рівний почерк.

- Коли ти закінчиш? - запитує Ірина.

Не реагує. Через деякий час піднімається:

- Гарні думки одразу треба записувати, а то все швидко забувається. Зараз пишу книгу про те, як чоловіки сприймають красу. Це буде ще одна сторінка.

×