В іншій країні Ліна Костенко була б лауреатом Нобелівської премії

6

Володимир Яворівський про п'ять видатних українок

Ліна КОСТЕНКО. Жінка з таким талантом має право на все

Іван Франко назвав Лесю Українку "єдиним справжнім мужчиною на всю соборну Україну". Це можна повторити на адресу Ліни Костенко.

Серед тих, кого знав особисто, важко знайти людину, яка так педантично і скрупульозно оберігала б свою позицію. Ми з нею живемо в одному будинку на вулиці Гончара.

Віктор Ющенко, ставши президентом, прийшов до неї на день народження. Ліна Василівна його впустила, хоч мало кому відчиняє. Як хочуть щось передати, то лишають внизу консьєржці. Ющенко з'явився з пакунком під пахвою. Його попереджали, щоб не публікував наказ про нагородження, бо все одно відмовиться. Він вирішив не ризикувати й приніс їй цю зірку додому. Ліна Василівна нічого про це не знала, та інтуїтивно відчула. Коли побачила пакунок, сказала: "Те, що принесли, заберіть назад". Ющенко так і не показав, із чим прийшов. Хотів учепити їй ту медальку, а після такого випадку не міг видавати указ про нагородження.

Ющенко, ставши президентом, прийшов до неї на день народження. Ліна Василівна його впустила, хоч мало кому відчиняє

Іноді її категоричність дратує, вибиває із сідла. Ліна Василівна - не дуже комунікабельна, спілкується лише з обмеженим колом людей, та й їх приймає дуже рідко. Вона створила окремий світ у своїй квартирі, нікого туди не пускає.

Якби Ліна Костенко жила в іншій країні, писала іншою мовою, то вже стала б лауреатом Нобелівської премії. У нас же поетеса такого масштабу - лише для внутрішнього вжитку, а він такий мізерний і камерний. Хоча зараз в Україні відбувається колосальне повернення до літератури. Роман "Записки українського самашедшого" зачитують до дір, дискутують. У ньому - бунт проти всього вчорашнього, заскорузлого, лжетрадиційного.

У Ліни Василівни був дивовижний чоловік - Василь Цвіркунов. Із фронту прийшов без ноги. Очолював кіностудію імені Довженка. Ліну Василівну любив ніжно. Якось уранці виходжу з під'їзду, а Василь Васильович виганяє свого інвалідського "Запорожця" з гаража. Запитав, куди збирається. Він відповів: "Поїдемо з Ліною по селах". Розумів, що там дружина бере натхнення. Після цих подорожей вона такі вірші писала: "Недумано, негадано забігла в глухомань, де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань, де вечір пахне м'ятою, аж холодно джмелю".

Вона завжди називала чоловіка Василечком.

У Ліни Василівни крутий, загонистий характер. Але жінка з таким талантом має право на все. У радянські часи вона дала ляпаса міністрові культури. Тоді Ніла Крюкова зробила моноспектакль за "Марусею Чурай", а влада почала його забороняти.

Вірші в неї вибілені, вони легко течуть, просяться далі. Її поезія не барабанно-національна, а національна за духом, якимись невидимими речами.

Ірина ЖИЛЕНКО. Бачить те, чого не бачимо ми

Ірина Жиленко - блискуча поетеса з м'яким, некрикливим голосом, голосом тихої спостережливості. Вміє помічати речі, яких інші не бачать. Наприклад, тінь квітки, що падає на її вікно. Бачить не просто надвечір'я, а добру сотню його варіантів.

На перших поетичних семінарах її багато критикували. Мовляв, поезія камерна, не має публіцистичних нюансів. А мені саме це в ній подобається.

"Я тебе провела й передала в руки Господу, але відчуваю, що звідти я не повернусь"

Була дружиною письменника Володимира Дрозда. Коли він помер, Ірина написала вірш, що в перекладі прозою звучить так: "Я тебе провела й передала в руки Господу, але відчуваю, що звідти я не повернусь".

Ірина відійшла від публічного життя, замкнулася у своєму поетичному світі. Мешкає здебільшого у селі Халеп'я, на батьківщині Володимира Дрозда. Він першим з українських письменників побудувався там - поставив фінський будиночок. То була його творча майстерня, де він усе написав. Мабуть, той будиночок гріє Ірину.

Олена БОНДАРЕНКО. Революціонерка

Її часто плутають з Оленою Бондаренко з Партії регіонів. Недавно Микола Сом написав у "Літературній Україні" епіграму: "Я тебе знав давно. Що ж з тобою сталося, що ти перейшла до "регіоналів"? Олена прибігла до мене, питає, що робити. Порадив написати відповідь із гумором. У наступному номері газети вийшли такі її рядки: "Ти - забудькуватий Сом, який перетворився на ляща".

Її батьки були репресовані, Олена народилася на півночі Росії. Після "відлиги" родину не пустили назад на Західну Україну, а поселили на Луганщині. Батьки з дитинства прищепили їй українськість.

Коли Рух розколовся, залишилася з Чорноволом, хоч заманювали в ту частину, яку очолив Юрій Костенко

На початку 1990-х стала заступницею В'ячеслава Чорновола. Під час формування структур Руху нагадувала мені революціонерку. Курила, в ній усе горіло й кипіло.

Коли Рух розколовся, Олена залишилася з Чорноволом, хоч заманювали в ту частину, яку очолив Юрій Костенко. Туди перейшли Павличко, Драч. Казали: "Йди до нас, будеш заступницею Костенка, нащо тобі той Чорновіл?" Але вона до останнього була в Русі, тепер працює в партії "Батьківщина".

Олена дуже любить розповідати анекдоти. Один з її улюблених: "Питає прихожанин у священика: "Отче, чи можна в піст мати жінку?" Подумавши, той відповідає: "Можна, якщо вона не жирна".

Юлія ТИМОШЕНКО. Справжній мужчина

Юлія Тимошенко з'явилася в парламенті в січні 1997 року. Василь Дурдинець пішов працювати у виконавчу владу, а її вибрали замість нього - в окрузі на Кіровоградщині. Ходила з розпущеним волоссям, говорила російською. Я думав: "Якась фіфочка прийшла". Ставився до неї індиферентно, бо вона для мене була абсолютно чужою та незрозумілою.

Як яскрава особистість засвітилася, коли в уряді Ющенка стала віце-прем'єром із питань паливно-енергетичного комплексу. Тоді в цій сфері панував бартер - вугілля міняли на газ і метал по кілька разів. Гроші з'являлися на самому хвості, вилізали в Росії, Прибалтиці. Так обходили податки. Юля почала ламати ці схеми, в яких ховалися мільярди. І нажила собі ворогів. Ті побігли до Кучми, кричали: "Папа, рятуй, а то нам і тобі нема чого дати". Кучма почав на неї наступати, її звільнили. Тоді Тимошенко сказала: "Мені натякають, щоб я звідси поїхала. Вони готові відвести мене до кордону й ще довго махати рукою на прощання. Та я нікуди не поїду. Це - моя земля, моя країна. Навіть якщо мене вкинуть до в'язниці, я відсиджу і буду боротися з ними". Я побачив, що в нашій політиці з'явився справжній мужчина.

Інколи робила помилки, могла сказати: "Не оріте". Я її виправляв: "Орють тільки землю"

Вона дуже швидко опанувала мову. Інколи робила помилки, могла сказати: "Не оріте". Я її виправляв: "Орють тільки землю".

Ще більше став її поважати, коли 2004 року сказала, що в штабі Ющенка готова прати білизну. Хоч могла сама висуватись у президенти. Але тоді була чітка установка - з нашого боку має бути один кандидат.

Марія МАТІОС. Могутній гуцул у спідниці

Марія з'явилася в літературі зненацька, як вибух, цунамі. Вже потім довідався, що вона - член Спілки письменників, працювала в Чернівцях. Кажуть, писала гарні вірші. Та я їх не читав і не планую. Мені вистачило її прози.

Пише самобутньо, оригінально й сильно. До неї ми мали декоративну гуцульщину. Автори зосереджувалися на кептарях, кресанях, полонинах, вишитих сорочках і ватрі. Панував повзучий етнографізм. А Марія була готова до всієї правди - трагізму, який пережили гуцули та галичани, боротьбу УПА та бандерівщину. Її "Солодка Даруся" - несподівано жорстока. Я довго був під враженням, здається, що й до сьогодні не відійшов.

Якось на Шевченківські дні їхали до Чернівців. Дорогою заїхали в село Розтоки, де народилася Марія Матіос. Зупинилися, випили з дядьками в корчмі. Її там знають і люблять.

×