"Україна не член НАТО. Може ставити в себе американські ракети"

Системи меншої і середньої дальності – серйозний козир у руках Сполучених Штатів. Здатні вразити військові об'єкти Росії, – каже політолог Юрій Федоров

 

Місяць тому в Женеві зустрілися президент Сполучених Штатів Америки Джо Байден і лідер Росії Володимир Путін. Про що говорили?
– Ми мало знаємо про цю зустріч. Домовилися почати діалог щодо стратегічної стабільності. Сторони готують команди експертів, які зустрінуться і поговорять на цю тему. Ймовірно, будуть переговори про переговори. Бо позиції сильно розходяться.
Вирішують, чи на цих перемовинах говоритимуть про скорочення ядерних боєзарядів на стратегічних носіях, чи до них додадуть неядерні, як наполягає Росія? Чи включать російські тактичні боєприпаси й засоби їх доставки або неядерні системи меншої та середньої дальності, які розробляють у США? Не виключаю, що їх розмістять в Україні.

Планують консультації з кібербезпеки. Атаки на американські державні об'єкти та компанії турбують Штати. Байден фактично поставив ультиматум Путіну. Дав кілька місяців часу, після чого США вживатимуть заходів.
Могли обговорювати Україну?
– У вас є певне розчарування фразою Байдена, що потрібно діяти, спираючись на Мінські угоди. Це сприйнято в Києві як неготовність Вашингтона відстоювати інтереси України. Та Байден не говорив про трактування "Мінська-2". Російське й українське бачення відрізняються. Однак Україна ж не денонсувала Мінських угод, не вийшла з Тристоронньої контактної групи і з "нормандського формату". У середині липня має відбутися візит Зеленського до Вашингтона. Тоді внесуть ясність.
США підтримуватимуть Україну. Зокрема поставками озброєнь у разі прямої війни з Росією. У цьому контексті важливі два навчання НАТО: Defender-Europe-2021 і Sea Breeze-2021. Вони мають прямий стосунок до оборони й захисту України державами – членами НАТО, зокрема в разі військово-морських зіткнень. Ці навчання мають командно-штабний характер, штаби вчаться діяти в конкретному театрі військових дій. Це серйозний сигнал, що США і більшість країн НАТО готові підтримати Україну.
З ким Україна найактивніше розвиває співробітництво?
– Військова співпраця розвивається із США, Британією і Туреччиною. Це свідчить, що союзники України реагують на російську політику брязкання зброєю.
Президент Володимир Зеленський закликав "вирішити негайно" питання вступу України в НАТО.
– У брюссельській декларації НАТО (саміт відбувся 14 червня. – Країна) сказано, що двері Альянсу відчинені для України. Вона зробила певні кроки, але потрібні реформи: деолігархізація, боротьба з корупцією, реформа Служби безпеки. У НАТО переймаються, що в українських державних відомствах працює російська агентура. Прийняття країни означає, що її керівництво має доступ до планів Альянсу. Там хочуть мати гарантії безпеки.
Вимоги Володимира Зеленського частково є наслідком падіння рейтингу його та партії "Слуга народу". Він зацікавлений у серйозному зовнішньополітичному успіху.

Бо зрушень у питанні миру на Донбасі немає. А це було одним із головних його передвиборних зобов'язань. І це також результат політики Москви. Стратегія Кремля, крім іншого, спрямована на деморалізацію української влади. Зосередження російських військ біля українських кордонів навесні – ще один інструмент впливу. Розумію стурбованість Києва. Це важко – чекати війни, несучи відповідальність за безпеку країни й народу.
Путін же постійно тисне на Україну. Каже, не розуміє, про що говорити з Зеленським. Мовляв, якщо той приїде – про щось поговоримо. А український президент надає великого значення цій зустрічі. Сподівається домогтися миру. На мій погляд, це ілюзорна надія.
Про що іще могли говорити в Женеві?
– Про Афганістан, Сирію. Обговорювали можливість доставки гуманітарної допомоги в Ідліб (сирійська провінція, де базується кістяк опозиційних до Башара Асада сил. Там живуть 4 млн сирійців, із них понад мільйон біженців. – Країна).
Джо Байден заявив, що США завершують свою "найдовшу війну", яка тривала майже 20 років, і до кінця серпня виведуть війська з Афганістану. Що там буде, коли американці вийдуть із регіону?
– Американці домовилися з талібами: війська підуть за умови, що ті не будуть переходити певні межі. Звичайно, вони їх переходять і будуть.
Проти виходу військ виступало армійське керівництво. У політичному плані були серйозні аргументи. Мовляв, Штати зробили забагато, щоб кинути країну напризволяще. Зараз ідуть, бо перспективи у війні безглузді. І вона дорога. Обійшлася у майже 900 мільярдів доларів. Останніми роками вони витрачали по 10 мільярдів.

Експерти очікують перемоги талібів до кінця року. Ті вже почали наступ, взяли під контроль усі райони вздовж кордонів Афганістану з Іраном і центральноазійськими державами – Таджикистаном, Узбекистаном і Туркменістаном. Ці процеси турбують Росію.
Чому?
– Талібан – пуштунський рух. Не планують релігійно-політичної експансії за межі Афганістану. Хочуть створювати ісламську державу в себе. Але в Афганістані ще діє серйозна структура Ісламської держави – ІДІЛ-Хорасан. На півночі базуються радикальні організації – Ісламський рух Узбеки­стану, ісламський рух Східного Туркестану (Синьцзян-Уйгурський автономний округ Китаю. – Країна) й об'єднання, що виникли на уламках Ісламського руху Таджикистану. Всі хочуть проникнути в Центральну Азію. Туркменський і узбецький кордони захищені, а ось гірськими контрабандистськими стежками можуть вільно проходити до Таджикистану. І далі у Ферганську долину. Там велике перенаселення, мало зрошуваних земель, постійні суперечності між Киргизстаном, Таджикистаном і Узбекистаном. Бо переплетені кордони, хаотична етнічна ситуація, багато анклавів.
Пандемія ускладнила масову міграцію з цього регіону в Росію на заробітки. Молоді чоловіки сидять у селах. Потрап­ляють під вплив ісламських радикальних організацій. Це створює вибухонебезпечну ситуацію, яка втягуватиме Росію і Китай.
У Москві ще в 1990-х були ­стривожені, що з Ферганської долини йде потік наркотиків та ісламських радикалів, які здатні проникати в райони, населені етносами, що сповідують іслам у Росії. Там готують кадри й організації для бунту.
Міністр оборони РФ Сергій Шойгу сказав, що потрібно створювати структури на основі Шанхайської організації співробітництва та Організації Договору колективної безпеки (входять РФ, Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Вірменія, Киргизстан. – Країна), залучати Китай, Пакистан, Ірак. І займатися стабілізацією регіону.

 

Низка російських експертів говорить про ймовірність введення російських військ до Афганістану чи Ферганської долини. Росія може бути залучена в хаотичний конфлікт, у якому її військове й політичне керівництво погано тямить. Там потрібно знати багато підкилимних зв'язків, конфліктів, розуміти структуру кримінальних організацій, вплив наркобізнесу. Якщо так станеться, то увага і збройні сили Росії відволікатимуться на цей регіон. Шойгу цього не хоче. Але й не бажає, щоб у Центральну Азію зайшов Китай. Бо тоді економічно він вичавить Росію з регіону.
Хоча, з точки зору здорового глузду, Росія мала би піти з Центральної Азії. У 1990-х, коли розвалився СРСР, в Росії була популярна ідея, що потрібно зосередитися на своїх проблемах. Та зараз у Кремлі інші настрої, там перебувають люди, які вважають, що вони керують великою державою і вирішують глобальні проблеми. Такі настрої можуть скінчитися погано для РФ. У неї немає ресурсів для такої політики.
Звідки думка про ймовірність розміщення в Україні американських неядерних систем?
– Росія з 2014-го грубо порушувала Договір про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності. Створила й розгорнула майже 100 крилатих ракет 9М729. Призначені для ударів по Німеччині, Центральній Європі та Скандинавії.
Американці вийшли з Договору й розробляють системи середньої та меншої дальності. Мають п'ять таких проєктів. Крилата ракета "Томагавк" останньої модифікації, там потужна система управління і націлювання; високоточна ракета дальністю 600–700 кілометрів; ракета протиповітряного комплексу ­SM-6, до якої додається прискорювач, щоб довести її дальність до 1,5 тисячі кілометрів; ракета з гіперзвуковою боєголовкою дальністю 2,7 тисячі кілометрів, але це менш перспективний варіант; артилерійська гармата, яка стріляє ракетами дальністю до 1,5 тисячі кілометрів – узагалі фантастика. Це все неядерні системи.
Якщо почнуться переговори, виникає проблема, як поєднувати неядерні американські системи з ядерними російськими, що на що обмінювати. Постає й питання: де ці системи розміщувати? Американці оголосили, що в Європі їх розгортатимуть 2023 року. Але керівництво НАТО каже, що не хоче розміщувати ці ракети в країнах Альянсу. Втім припускаю, що системи будуть розгорнуті в Польщі та Литві. Україна не член Альянсу. Може ставити ракети чи артилерійські системи. Для цього повинні бути підписані відповідні угоди.
Можливо, американці почнуть переговори з Росією про відмову від ракет у Європі в обмін на знищення 9М729. Але у РФ один вид ракет, а у США кілька. Можна вимагати від Москви кроків, націлених на зниження військової загрози сусіднім державам. Наприклад, скорочення російської присутності вздовж кордонів із Польщею, країнами Балтії, Україною та Грузією. Варіантів багато. Та нові системи меншої та середньої дальності – серйозний козир у руках Америки й так званих прифронтових держав біля Росії. Якщо їх розгорнуть у Польщі, Балтії чи Україні – військові об'єкти РФ другого ешелону можуть бути уражені.
Війна в Україні й на Кавказі – глухий кут для розвитку Росії. Навіщо це їй?

– У Путіна і його оточення є ідея відновлення РФ як центру сили сучасного світу. Вона божевільна, бо економічний потенціал у Росії малий порівняно з Китаєм, США і Євросоюзом. Науково-технічні потужності скорочуються. Є один інструмент впливу на світову політику – зовнішньополітична експансія.
Путін неадекватно оцінює свої сили. Наміри партнерів, сусідніх держав і провідних центрів сили у світі. Він оточив себе людьми, схожими на себе, а тепер намагається світ підігнати під своє уявлення. Для Росії це скінчиться погано.

×