Сергій Бондар кладе на іграшку 40 шарів фарби

Під час реабілітації ми, колишні бійці, в окремій кімнаті поверталися в дитинство. Вмикали музику і ліпили, малювали, розфарбовували складні розмальовки. Все це, щоб відновити моторику рук, нервову систему. Концентруєшся, занурюєшся, відключаєшся від думок і зовнішнього світу. Так само почуваюся, коли роблю ляльку. Можу сісти за неї о 9:00 і закінчити о п'ятій ранку наступного дня.

 

Одразу після госпіталю і реабілітації тремор рук був доволі сильний. Отримав контузію, черепно-мозкову травму, пошкодження шиї, втратив слух на ліве вухо. Влаштовувався чоботярем. Сідав, пробував робити і бачив, що рівні стіжки в мене не йдуть. До того я пропрацював майстром із ремонту взуття років 12. Надихався галантерейними фарбами, розчинниками і клеями, поліуретановим пилом. Зрозумів, що це занадто. Спробував бути водієм, охоронцем, пакувальником. Та не міг знайти собі місця.

Дружина в магазині продавала фурнітуру для рукоділля. Одна жінка прийшла по рідкісний товар, який ніхто більше не брав, – дрібні кнопки, булавки з білими голівками-намистинками, дорогі стрічки з натурального шовку. Дружина запитала: "Що ви з ним робите?" – "Ляльки". Роззнайомилися. Це виявилася майстриня-реборністка Варвара Лютік.

Мене змалку батьки привчили шити і плести. Роблю інколи серветки для дружини, вмію – рибальські сіті. Прийшов до Варвари Лютік на уроки. Захопився. Почав купувати вінілові молди – форми для виготовлення деталей: голівки, ноги, руки.

Молди – стандартні. Максимум, що можу зробити, – підібрати колір очей, волосся. Змінити форму обличчя, носа й обриси вилиць не можу. На тисячу хіба одна лялька може трапитися з точними рисами певної дитини.

Готові форми знежирюю. Потім розфарбовую – малюю капіляри, вени, судини, почервоніння. Щоб досягнути кольору людської шкіри, наношу на ляльку з 40 шарів фарби. Кожен запікаю в пічці-аерогрилі, у якій готують м'ясо.

Кілька діб роблю волосся новій ляльці. Одягаю спеціальну збільшувальну лінзу і прошиваю по одній волосинці тонкою голкою. Вшиваю людське темно-каштанове волосся. Воно дороге. Але нам пощастило: знайома обстриглася і подарувала жмут свого. Коли вшию волосся, трохи її підстрижемо, зробимо вії.

Найчастіше для тонкого і пушкового волосся немовлят використовую довгу м'яку шерсть ангорських кіз. Її замовляю з Туреччини.

Часом просять: зробіть руду ляльку з блакитними очима. В природі такого не буває. Натурально руді – зеленоокі.

У людей є потреба потримати малу дитину. Хто жодного разу немовля на руки не брав, не знає, що це за відчуття. Одна пара забрала в нас ляльку-сплюшку – дитинку з закритими очима. У них немає дітей, тож купили її для себе. Продав її з памперсами.

 

Лялька має важити, як реальна дитина, і навіть пахнути нею. Намагаємося підібрати стандартну вагу немовляти – 3–4 кілограми. Клієнти, які купують ляльку гратися дитині, просять неважкі, тому набиваємо її більше пухом.

Тулуб шиємо з тканини. Дружина набиває його синтепухом, холофайбером. Щоб пахла дитиною, роблю з нею спеціальні маніпуляції. Дітки ж часто пахнуть присипкою.

Люди часто плутають ляльок-реборнів із живими дітьми. Якось дружина везла маршруткою замовлення. Лялька була вдягнута легко. А надворі мороз і зима. Старша жіночка їй через всю маршрутку гукає: "А ви зробили щеплення від кору своїй дитині, що так із нею по маршрутці бігаєте?" Довелося пояснювати, що це лялька. Брик – і півмаршрутки прибігло її роздивлятися.

У метро дружина тримала ляльку на руках, у капюшончику, закриту, щоб менше видно було. Їй поступилися місцем. Жінка сіла. Каже, боялася поворухнутися, щоб не побачили, що в неї на руках лялька. Жартувала: ще поб'ють.

Часом лялька не хоче народжуватися – по тижню-два роблю. Буває, за два-три дні з'являється. До деяких дуже прив'язуюся. Особливо любив "сплюшку". Був час, коли лежала і не продавалася. А я був радий, бо хотів мати якусь ляльку і для себе. Потім її забрали. Мрію зробити якусь і в себе посадити. І дружина просить собі – хоча б на день народження.

Налічив в Україні десяток-два реборністів. Я єдиний чоловік серед них. У світі – другий. Мій колега живе в Італії.

За кордоном ляльок часто роблять не так дбайливо, не так уважно прошивають волосся. А коштують такі роботи по 500–600 доларів. Я за свою першу попросив мінімальну ціну – 3 тисячі гривень. Тільки виставив в інтернеті, за 5 хвилин подзвонив колекціонер з Одеси і забрав.

Молди купую в Америці. Сьогодні це коштує 40 доларів, завтра – 60–80. Плачу за пересилку. Бо роботи купують в Італію, Польщу, Америку, Сингапур. Фарба, волосся теж грошей коштують. Одяг і аксесуари купуємо. Раніше ті ж соски були по 10–15 гривень. А зараз ходжу по магазинах і дивуюся – 70–80. Сьогодні можу продати ляльку за 4 тисячі гривень. Завтра через стрибок цін на матеріали – за 5.

×