У монастир пішла на восьмому місяці вагітності

Поліна Башкіна за рік змінила 12 професій

1. Батько помер від раку легенів. Після цього захотілося потрапити туди, де смертельно хворі доживають останні дні. Через Facebook знайшла чоловіка, який збирав картини для хоспісу. Пішла працювати туди ­волонтером. Думала, одразу допомагатиму хворим. Але довелося займатися тим, чого в житті ніколи не робила: мити підлогу, витирати пил, прасувати й вішати штори.

На попередній роботі виснажувалася, під вечір була на нулі. За кілька днів у хоспісі відчула, що фізично мені стало легше.

Коли дозволили бути поруч із пацієнтами, розмовляла з ними, читала книжки. Одна жінка лежала у хоспісі другий раз. Під час першого перебування почалася ремісія і її відпустили додому. Вона зайнялася ремонтом, який не встигла завершити. Хвороба почала прогресувати. Жінка знову опинилася в хоспісі. Плакала: "Шкодую, що останні місяці життя витратила на дрібниці". За кілька днів померла.

2. Знайомий художник дав контакти клоуна, який працював у цирку-шапіто.

Артисти цирку живуть у фурі, поділеній на відсіки – метр на півтора. У такій "труні" мешкала разом із клоуном. Спали на маленькому дивані.

Давала поради з маркетингу і вчилася ходити по канату. Якось поставили продавати поп-корн. Мої відсотки склали 100 гривень. Керівництво вирішило, що це – жирно, інші заробляли в кілька разів менше. Більше торгувати не просили.

 

3. З працівниками Музею імені Івана Гончара їздила в експедицію в Цюрупинськ на Херсонщині. Там жила бабця Поліна Райко. Її чоловік і син пиячили, обоє померли. 70-річна жінка залишилася сама, і своє горе почала зображати на стінах власної хати. Односельцям розказувала: "Раніше ніколи не малювала. Після смерті рідних стала ночами співати і розмальовувати стіни. Вранці дивлюся й не можу повірити, що я то все зробила". Коли розмалювала всі сім кімнат у хаті, на зворотному боці дзеркала зобразила себе у молодості. Після цього померла.

З експедицією фотографували малюнки в її хаті – для каталогу. Потім ходили по селу. Збирали фольклор. Потрапили до відьми. Жінка поговорила з нами, а тоді каже: "Дітей у мене немає, хотіла б комусь із вас своє вміння передати". Вдали, що не розуміємо, і вийшли з хати. Відьма довго пленталася слідом. Коли відчепилася, здалося, що мене ударило в діафрагму: важко було дихати, паморочилося у голові. Відчувала, що маю зайти в ліс. Притулилася до дерева і довго там стояла. Сили поступово повернулися.

4. У спілці захисту тварин "За життя" працювала волонтером. Досі перед очима стоїть собака без задніх лап, із паралізованою задньою частиною тіла. Волонтери скинулися на візок, щоб міг пересуватися. Зараз частину заробленого переказую на рахунок "За життя".

5. Боялася, що не дозволять працювати у Кримській обсерваторії. Але молода співробітниця погодилася опікуватися мною.

Астрономи виходять на роботу вночі. Час залежить від того, за якою планетою чи зіркою збираються спостерігати. Пили чай усередині телескопа, слухали класичну музику.

6. Спілка гірських рятувальників у Криму стала нікому не потрібною після розпаду Радянського Союзу. Організація вмирає. За роботу їм не платять. Самим доводиться купувати спорядження і бензин. Улітку живуть за те, що дозволяють туристам ставити намети на території їхньої бази і пускають у свої дерев'яні будиночки. За місяць з ними нікого не рятувала. Тільки раз по рації вказувала правильний шлях людям, які в темряві заблукали в горах.

7. Спілку дизайнерів саме були виселили з приміщення. Допомагала їм облаштувати нове.

8. У психіатричну клініку вдалося потрапити не одразу. Пробувала в Ялті. Відповіли: "Ви з'їхали з глузду. Це – режимний об'єкт. Навіть не намагайтеся". У столичну клініку імені Павлова взяли через реабілітаційний центр, де хворі займаються арт-терапією. Навчилася ліпити з глини, робити декупаж і плести з бісеру. На одному із занять у мене попросила поради дівчина Міла. Розповіла, що її покинув хлопець, не знала – дзвонити йому чи ні. Згодом познайомилася з її матір'ю. Це була владна жінка. Зрозуміла, що вона завжди все вирішувала за доньку. Захотілося допомогти Мілі повернути віру в себе. В одному із магазинів їй подарували красиві сукні. Потім зробили зачіску і макіяж. Гуляли містом. На неї звертали увагу чоловіки. Влаштувала дівчині участь у ток-шоу на одному з телеканалів. Запросили туди її коханого. Він подарував Мілі квіти і того ж вечора повів у театр. Після побачення вона перестала відповідати на його дзвінки та смс. Знову почала страждати через те, що він її покинув. Я зрозуміла: людину не може врятувати ніхто, крім неї самої.

9. Нагальною проблемою Екологічного центру ­України було енергозбереження. Створила волонтерську ініціативу Energy Evolution UA. Безкоштовно по всій Україні розмістили 600 біґбордів і сітілайтів. На Оболонській набережній у столиці звели будинок із картону. Запрошували в нього людей. Казали: "Якщо знайдете помилки в енергозберіганні, отримаєте подарунок". Влаштовували акції, на яких "лампочки Ілліча" міняли на енергоощадні. З грошима кожен може щось організувати. Мені вдалося зробити все без них.

10. Наступна робота має бути пов'язана з мистецтвом. Вирішила це, коли побувала з мамою в Італії. Дізналася про львівського митця Ігоря Копчика. Він займається рельєфною пластикою на шкірі. Погодився, щоб допомагала йому. Ігорю 70 років. Пенсії ледь вистачає на картоплю й капусту, але щасливішої людини не зустрічала. 10 днів була поряд із ним. Потім пішла на курси з глиняної скульптури.

11. В Інституті молекулярної біології та генетики розглядала у мікроскоп ДНК і хромосоми, студіювала біологію, бо шкільних знань не вистачало. Там виникла ідею написати дитячу книжку про те, як влаштована людина. Головний герой – Мишеня, яке мандрує кабінетами вчених. Зараз шукаю видавця.

12. У монастир пішла на восьмому місяці вагітності. У першому настоятелька спитала: "Де ти живеш? Які маєш проблеми?" Відповіла, що не маю проблем, прийшла сюди за внутрішньою потребою. Відмовила. У другому монастирі не взяли через вагітність. Після цього зайшла в церкву при монастирі. Черниця спитала: "Що тут робиш?" Розповіла. Вона відправила мене до матушки Агнії, яка завідувала готелем для паломників. Та на два тижні погодилася взяти на послух.

У монастирі треба було повністю відмовитися від своєї волі. Не можна було питати про мотиви і причини завдань, які отримувала. Підлогу треба було мити певним способом – від однієї точки до іншої, і ніяк інакше. Ганчірку, якою витирала пил, можна було виполіскувати лише певну кількість разів. Вішати сушити речі треба було на окрему мотузку і обов'язково прищіпати двома прищіпками. Бачила на ліжках пил. Однак його не можна було витирати без розпорядження. Найважче було відмовитися від макіяжу. Звикла навіть собаку вести на прогулянку, підфарбувавши губи й очі. Серед черниць ще нормально почувалася. А коли на службу приходили миряни, страшенно комплексувала.

×