Досліджувати покинуті фонтани почала чотири роки тому. Якраз тоді чоловік відкрив техніку друку фотографій на алюмінієвих пластинах. Знімаємо на плівку. Скануємо її, світлини переносимо на поліграфічні пластини, які покриваємо олійною фарбою. Виходить щось середнє між живописом і фото.

Нашу техніку назвали ctp oil: сtp – алюміній, oil – олія. Це тиражні речі. Можу зробити їх багато, але кожна пластина відрізняється від попередньої.

Найперший фонтан знайшла біля свого дому, неподалік метро Чернігівської. Там є аварійне селище, що підлягає знесенню. Будинки для працівників підприємства "Хімволокно" зводили полонені австрійці й німці. Вони й поставили його. Зараз видається клумбою, заріс травою.

 

Фонтани-близнюки є на вулиці Будівельників у Дарницькому районі столиці, біля колишнього гуртожитку. Звели їх 1964 року. Відновленню не підлягають, бо зроб­лені по-радянському: вода не збирається в басейн, а тече, як із крана. Виходить затратно. За Союзу все будували з розмахом. Мешканці навколишніх будинків хотіли відновити. Коли дізналися про цей нюанс, розбили сквер, а фонтани перетворили на клумби.

Інформацію про закинуті фонтани знаходила в інтернеті. Почала прочісувати райони Києва. За пів року написала у Facebook. Люди висилали багато адрес.

У дворику біля метро Льва Толстого є фонтан "Два пелікани". Серед киян була традиція біля нього освідчуватися. Такий стоїть і на вулиці Лютеранській. Виконані у вигляді пари білих пеліканів, що сидять один навпроти одного на колонах, встановлених у невеликому басейні. З'явилися в середині XX століття. Давно не працюють, проте їх фарбують і ремонтують.

Великий круглий фонтан, викладений бірюзовими кахлями, є на території заводу "Арсенал". Туди не можна зайти. Для нас сфотографувала мати друга, яка там працює.

Занедбаний водограй у парку Перемоги – великий, квадратної форми, нагадує басейн. Сірий бетон запліснявів і покрився мохом, на ньому з'явилися вуличні написи. Я багато разів проходила повз і не помічала. Збагнула, що це, коли побачила, як там кричали діти, намагаючись відтворити шум води.

На Львівській керамічній фабриці знайшла фонтан, прогулюючись на музичному фестивалі. Була осінь. Недоглянутий, на задньому дворі він нагадував шестирівневу чашу з дощовою водою та опалим листям.

В Одесі у кожному дворі мав стояти фонтанчик. На нього скидалися всі мешканці. Тамтешні нагадують італійські – скульптурні, різні за розмірами – від маленьких, вбудованих у стіну, до великих.

"Идите в тот двор, там фонтан "Лев". Его устанавливал мой дед. Я там выросла", – казала жінка в одному з одеських парків. Коли запитали, як туди потрапити, адже двір закритий, відповіла: "Ждите – и вам откроют". Так і сталося.

У Європі більшість фонтанів відреставровані і працюють. В Італії натрапили на нього в лісі. Колись то був парк. У Мілані не бачили жодного що не діяв.

Закордонні мають складніші конструкції, зі скульптурами чи архітектурним ансамблем. Іноді – з химерами.

У Парижі мало покинутих фонтанів. Ті, що лишилися занедбаними, люди прикрасили наклейками, які імітують мозаїку.

 

У Тбілісі є і радянські, і грузинські. Останні – більші та складніші. Можуть бути багаторівневі та багатоярус­ні. Гуляли містом і знайшли сім покинутих. Присіли в кафе з'їсти морозива й побачили красеня, що став фаворитом: серед зеленої галявини кругле заглиблення нагадувало маленький басейн із зарослим травою краном, подібним до вазона.

Маю 95 фотографій фонтанів. Із них 25 ще не надруковані. Продаємо, даруємо, возимо на виставки. Знімками цікавляться різні люди, а купують переважно колекціонери.

Фонтани мають конструкцію живого організму: корені, по ньому рухається рідина. Занедбані об'єкти не всі люблять, бо вони сумні. Це мертва субстанція.

Фото купила жінка, яка виросла в Тбілісі та впізнала на знімку місце свого дитинства. Зараз із нього росте агава. Коли фотографувала, не була впевнена, що це фонтан, думала, клумба. Але все одно надрукувала.

Платили по копійці за кожні шість відер

Перші київські фонтани спорудили для потреб ченців із парафіян на початку XVII ст. з появою водопостачання. Вода із джерел подавалася самопливно дерев'яними трубами.

Серед старовинних фонтанів Києва відома серія однакових чавунних, відлитих понад 100 років тому. На засіданні міської думи 16 вересня 1871 року затвердили місця для двох перших – на Царській площі, нині Європейській, і Хрещатицькій, сучасний майдан Незалежності. Пізніше визначили місця для решти: на Театральній площі, на Подолі біля Гостиного двору, на Михайлівській і Бессарабській площах.

Фонтан із Михайлівської площі перенесли на Софійську. Під час обговорення проєкту на Театральній хтось висловився, що шум "глушитиме музику і гру на сцені". На це дали письмову відповідь: "Водоспад не дає шуму", "В інших містах біля театрів завжди ставлять фонтани".

Наприкінці ХІХ ст. вони з'явилися біля Золотих воріт, Маріїнського палацу, у сквері біля сучасного Театру ім. Івана Франка й на нинішній площі Льва Толстого. Усі відливали в Києві, на заводі Олексія Термена. Вартість кожного – з установкою, фарбуванням і прибудовою бетонного басейну – сягала 6 тис. руб.

Фонтани слугували не тільки окрасою. Усі охочі могли брати з них воду, сплачуючи на користь водогінного товариства по копійці за кожні шість відер. За худобу на водопої – по копійці з голови. Черпати кухлем для пиття можна було безкоштовно.

×