У готелях можна торгуватися

В Албанії, щоб попроситися на нічліг, достатньо мати спільних знайомих із господарями

Перше, що впадає в очі в Албанії, – вузькі у вибоїнах дороги, часто з однією смугою, і величезна кількість старих авто Mercedes. До 1991 року громадянам забороняли мати автомобілі. Близько тисячі машин належали партійному керівництву. Коли режим упав, із заробітків албанці почали привозити авто з пробігом. Дороги не розширили.

Туристам орендувати машини не варто. Місцеві водії не дотримуються правил, їздять зустрічною смугою, ігнорують світлофори. Хоча аварій, за статистикою, дуже мало. Албанські водії не люблять сваритися. "Поцілувалися", виглянули з вікна, перекинулися фразою-другою – і роз'їхалися. Жінці за кермом не грубитимуть, але зміряють презирливим поглядом і ніколи не пропустять. На світлофорі хоч на кілька сантиметрів, але стануть поперед неї.

Щоб попроситися на нічліг до когось, достатньо згадати спільних знайомих. Я їхала на північ країни і не знала, де зупинитися. В автобусі познайомилася з жінкою, яка порадила піти до знайомих її приятелів. Ті, почувши знайомі імена, прийняли доброзичливо, пригостили вечерею, звільнили на нічліг кімнату.

У готелях можна торгуватися. Якщо зупинятися на кілька днів, то ціну реально збити на 10–20 відсотків. Ніч у 4-зірковому готелі коштуватиме 30–35 євро. Якщо платити наперед, паспортів можуть не попросити, ім'я запишуть на слух.

Фрукти і ягоди майже вдвічі дешевші, ніж в Україні. Усі харчі – місцеві, крім ананасів і бананів. Їх продають поштучно, по 1–2 гривні – на наші гроші.

У першій столиці Албанії Круї

популярний м'ясний десерт. Його готують 5 годин, і туристи не здогадуються – з чого. Він дуже калорійний і солодкий, тому на тарілку викладають багато фруктів, а самого десерту – десь із столову ложку посередині.

Національні страви – запечена ягняча голова, ягнячий лівер, фрикадельки й листкове тісто із зеленню. Халва – ритуальна їжа. Її готують мусульмани, коли в сім'ї хтось врятувався від смерті. Халву вважають жертвою богам і роздають безкоштовно друзям, родичам і просто перехожим.

Халву вважають жертвою богам і роздають друзям, родичам та перехожим

Весілля перший день святкують лише гості й наречена. Вона змінює дві чи три сукні. Білу з фатою одягає наприкінці другого дня, коли за нею приїжджає наречений і забирає у свій дім. Він має перед усіма спалити холостяцьку хустку, щоб присутні повірили, що більше не задивлятиметься на дівчат. Під час весільного танцю наречених обсипають грошима. Усе, що накидали, залишається музикантам. Тому вони стараються затягувати весільні танці – аж доки в молодят не почнуть підкошуватись ноги.

Штовхнути когось на вулиці – це страшна неповага. Тому випадково стикнувшись, албанці довго вибачаються. Це може закінчитися спільним кавуванням або запрошенням у гості.

Якщо чоловік нав'язується жінці, яка не хоче знайомитися, її брати чи батько розцінять це як образу честі. За давнім звичаєм, її спокутували кров'ю. Комуністи заборонили кровну помсту, але після 1991 року люди почали згадувати, хто чийого діда чи прадіда вбив. У далеких селах цієї традиції дотримуються, хоч вона й переслідується законом.

У монастирі на Охридському озері 164 чоловіки переховуються від кровної помсти. Месник не має права вбивати людину в неї вдома чи у храмі. У гірських селах, якщо всіх синів повбивали, одну з дочок призначають сином. Таких жінок називають бурнеші. Вони дають обітницю незайманості. Виконують чоловічу роботу і носять чоловічий одяг.

Над дверима багатьох будинків висять ляльки або м'які іграшки. Раніше їх наполовину вмуровували в стіну. Вважають, що іграшки оберігають дім і його мешканців від зурочень. За легендою, молоду матір Розафу мали замурувати в стіну замку, щоб задобрити богів. Вона попросила залишити назовні руку та груди – аби годувати немовля. Так прожила ще рік. Замок назвали на її честь.

Дот коштував, як однокімнатна квартира

Албанія розташована в західній частині Балканського півострова. Предками албанців були племена іллірійців. Досі найпопулярніші імена – Іллірій та Іллірія. Країну в різні часи окупували турки, італійці та німці. Після Другої світової війни її керівництво приятелювало з СРСР. Але 1960-го диктатор Енвер Ходжа посварився з Микитою Хрущовим, і єдиними друзями албанців залишилися Китай та Румунія.

Ходжа боявся нападу на країну, тому наказав повсюди зводити бункери й доти. Їх можна побачити на схилах гір, пляжах і навіть на городах у приватному секторі. Збереглося до 700 тис. дотів. На випадок війни у них мали поміститися всі жителі Албанії.

Бункери круглі зі сферичним дахом. Маленькі розраховані на кількох людей, у великих може сховатися танк. Звести дот коштувало, як побудувати однокімнатну квартиру.

×