Вівторок, 14 липня 2020 10:58

"У форелевому господарстві річка всіх мальків забрала. Ото підросте, буде шо людям лапати"

У селі Осмолода повінь зруйнувала шість мостів

Село Осмолода Рожнятівського району на Івано-Франківщині – давнє поселення лісорубів. Датою заснування називають 1873 рік. Сюди сезонно приходили на заробітки люди із сусідніх сіл. Заготовляли дерево, збирали гриби та ягоди, ловили рибу. Овець і корів ніколи не випасали. Осмолода розташована в підніжжі Ґорґан, рівнин і полонин тут немає. Гори – скелясті, вкриті насипом каміння.

До 1990-го в селі на лівому березі Лімниці діяла вузькоколійка. З'єднувала деревообробні цехи лісокомбінату "Осмолода" з селами Брошнів й Осада. Від залізниці нічого не залишилося. 20 років тому її розібрав підприємець, який взяв в оренду.

У селі живе 61 людина: 47 дорослих і 14 дітей. Школи немає. Діти навчаються в сусідньому Гринькові. Працюють деревообробний цех, форельне господарство та два магазини. Дві садиби приймають туристів. Їх тут небагато. Зокрема й через те, що важко дістатися. До села курсує маршрутка Калуш – Осмолода двічі на день. Хоча звідси починається чимало туристичних піших маршрутів Ґорґанами.

Наприкінці червня повінь зруйнувала всі шість мостів і знищила форелеву ферму

Автор: Анна-Лілія КОКОРА
  Наприкінці червня повінь зруйнувала міст через річку Лімницю на околиці села Осмолода Рожнятівського району на Івано-Франківщині. Вів до Дарівського лісництва й урочища Піскава
Наприкінці червня повінь зруйнувала міст через річку Лімницю на околиці села Осмолода Рожнятівського району на Івано-Франківщині. Вів до Дарівського лісництва й урочища Піскава

3 ЛИПНЯ, О 21:30, у Рожнятові починається злива. З чоловіком з'їжджаємо з головної дороги до підніжжя Ґорґан – найстарішого хребта Карпат. 30-кілометрова дорога до Осмолоди, найпівденнішого села району, – занедбана. Зі швидкістю не більш як 20 км, оминаємо глибокі ями.

На вулицях сіл Гриньків і Кузьминець, що перед Осмолодою, малолюдно. Де-не-де пастухи женуть худобу додому. Іноді назустріч їдуть ЗІЛи, навантажені лісом.

– Асфальт водою змило, – жартує продавчиня у магазині в Гринькові. На вигляд їй не більше 30. Одягнена у фіолетовий фартух у горошок. Волосся зібране у хвіст. Розігріває чебурек у мікрохвильовці, відкорковує пляшку пива. Через прилавок передає високому чоловікові у брудній робі. Той сідає за дерев'яний столик.

У магазині душно. В печі посеред приміщення ще тліють дрова. Праворуч від входу – полиці з товарами. Поруч – два холодильники з морозивом, м'ясом і рибою, чебуреками, піцою, пельменями. На долівці – кілька пакетів зі шкарпетками та спіднім, побутовою хімією, косметикою і канцтоварами. Ліворуч – два дерев'яні столи з лавами.

– В Осмолоду їдете? А де зупинитеся? В наметі? Подуріли, чи що? Не бачте, як ляє, – дістає з-під прилавка два дощовики. Передає нам. – Та звідки я знаю, скільки буде лити? То ж гори. Погода кожні 5 хвилин міняється. Ну, бись в гори не лізли при такій зливі. Заблукаєте. А якщо лити не перестане, то попитайте в магазині в Осмолоді Марту. То моя троюрідна сестра. Вона вас переночує. Дасте 200 гривень.

Просимо номер телефону Марти.

– Та я дам, але шо то поможе? Нас ото як заливало, то з вишкою щось сталося. Тягнув лиш Київстар, а тепер і його нема, – каже.

Минаємо пошкоджений дерев'яний міст через річку Лімниця, що веде до Ангелівського лісництва. Його переходить літня жінка. Обома руками тримається за поручні.

В Осмолоді злива припиняється. Час від часу вдалині чути грім. З гір суне густий туман. Єдиною в селі вулицею прямуємо до лісництва, де відпочивали в наметах торік. Дорогу перегороджує шлагбаум. Виходимо з машини, відчиняємо його.

– Стій, де їдеш! – махає рукою невисокий чоловік років 60. Одягнений у поношені коричневі штани, вовняні сорочку та камізельку. На голові кашкет. Біжить у наш бік. – Не можна туди! Моста змило!

Говорить нерозбірливо. Кілька разів перепитуємо, доки вдається зрозуміти.

– Вода як пішла, то ні оден міст не встоїв. Крім кладки на Молодій. Вона там високо висить. А тойво, головний із лісництва – геть переламало.

Підходить ще один чоловік, у формі лісничого.

– Не мож туди їхати. Моста забрало. Ви по гриби? – тримає пляшку з пивом. Відсьорбує. – Верніться на 50 метрів. Там буде об'їзд. Ми тимчасовий міст поставили.

Перепитуємо, чи дістанемося так до лісництва.

– Та-та, проїдете. А моста нам з наступного тижня почнуть розбирати. Будем мати новий. Вода позатоплювала людям хати, городи, певно, не буде врожаю. Кілько вже тої біди в нас.

Починає темніти, дощить. Хочемо їхати, та чоловіки все розпитують, як справи у Львові, що чути з Києва, говорять про політику. Неохоче відпускають. Обіцяємо завтра заїхати в село.

Тимчасовий міст через Лімницю – кілька бетонних труб, вкритих шаром піску та ґрунту. З'їжджаємо до лісництва. За 15 хв. знаходимо місце під намет. Намагаємося розкласти багаття. Вологий хмиз не горить. Щоб приготувати вечерю та зігрітися, підливаємо у вогонь автомобільного мастила.

Опівночі з гір починають один за одним їхати навантажені лісом ЗІЛи. Проїжджають що 10 хв.

Снідаємо о восьмій ранку та їдемо оглядати околиці. Дорогу місцями підтопило. На узбіччях лежать купи свіжо­зрубаної сосни та ялиці. За рік вирубування збільшилося. Рубачі лишають два-три ряди дерев обабіч дороги, решту звалюють. Видно кілька "лисих" вершин, поруч – грейдери та гусеничні машини. За 10 км змушені повертатися. Вода розмила шлях – не впевнені, що наш 13-річний Subaru Оutback проїде.

За кілька кілометрів до табору звертаємо до лісництва в Дарові. Дорогою трап­ляються ще два лісовози й один зруйнований міст. З Осмолоди сюди – 8 км.

З будівлі Дарівського лісництва виходить жінка. Кульгає на праву ногу. Просить називати її бабою Надею. Має вигляд на років 50.

– У Дарові немає постійного населення. Я одна тут зимую, – каже. – Пильную лісництво, збираю трави, ягоди, гриби і продаю. На сезон приїжджають із Гринькова й Осмолоди. На аффени (чорницю. – Країна) та гриби. Трохи туристів є. Але всі з наметами. Ходять у гори. В центрі, – показує в бік покинутих будівель на березі річки Дар'ївки, – є трохи жилих хат. Решту розкупили бізнесмени. Обіцяли побудувати курорт, але за 20 років так ніц і не зробили. У мене є хата на дві кімнати. То тільки вчора скінчила білити. Може, хто в гості заїде, або заблудиться, то матиму де прийняти. А ви звідки? У тебе знайоме личко.

Розповідаємо, що торік заїжджали у Дарів.

– А-а-а, видно, я запам'ятала. А де зупинилися? Ну, як ще раз приїдете, то можете в мене залишитися. Але маєте попередити. Бо охочі є, хоч ніхто про той Дарів і не знає. Не переживайте, я з вас ні рубля не візьму. Мені компанія треба. Записуй номер. Але дзвони лиш зранку до 10-ї і ввечері – після шостої. Бо в мене електрики немає, заряджаю від генератора. І дзвони не раніше як за три тижні. Вода змила високовольтний стовп, то мережі немає вже місяць.

Попереджає, що до перевалу на Закарпаття не доїдемо, бо в Дарові вода знесла два мости. Запитую, чи можна в неї купити сухі дрова.

– Та я так дам. Не можна за таке гроші брати. Ще померзнете вночі, – Надія вибирає зі стосу букових дров найсухіші. Пакує в мішок.

На березі Дар'ївки пасуться двоє гнідих коней. Усе довкола поросло люпином. Неподалік припаркована чорна "Лада". Дістаємо з багажника пальник та алюмінієвий туристичний посуд. Варимо каву.

– Ви на гриби приїхали? – високий білявий чоловік на багажнику автівки чистить білі гриби. Представляється Орестом. Йому 39. Живе в Гринькові.

– Я в Дарові прожив майже 20 років. Он у тій хаті, – киває на будинок, замкнений на колодку. Вікна закриті ставнями. – На літо сюди перебираюся. Але ще рано. Холодно вночі, а палити в хаті не хочу.

Дарів був центром села за совєтів. Зараз, якщо глянете по карті, досі центр Осмолоди тут показує. Отам був клуб, – показує на двоповерховий будинок за річкою без вікон. – А за ним – басейн і баня. Було до 10 хат. Усі мали парове опалення. Туристів було чимало. Приїжджали і з Києва, і з Москви. Місцеві музики давали концерти в ресторані.

– А що потім? – запитую.

– У 1990-х половину всього порозтягували. Приміщення спродали бізнесменам-депутатам.

Запитую в Ореста за вирубування лісу й вантажівки, що їздять уночі.

– Усі погані справи вночі роблять. Хто має дозволи, возять ліс удень. Якщо в місцевих запитаєте, де ліс, вони скажуть, що то ураган 2008-го. Ураган, уявляєте? Всі гори лисими зробив. Тоді справді була ще гірша повінь. Але ліс стояв. За останній рік порідшало.

Пригощаємо Ореста кавою. Розповідає, доки люди тут жили, було багато роботи.

– А тепер хто ліс рубає, а хто "на чехах" працює, – говорить.

Рушаємо в кінець Дарова. Назустріч повільно суне позашляховик Suzuki. Заднє ліве колесо пробите. Всередині троє чоловіків.

– Чуваки, не їдьте туди, – каже водій. – Он бач, що сталося.

Пропонуємо допомогу – відмовляються.

У селі людей не видно. У магазині "Оксанка" купуємо вино, печиво. Запитуємо, у продавчині, чи має м'ясо.

– За 2 години буде. Дочка з зятем поїхали за товаром у Франківськ. Не можу додзвонитися, бо телефон не лапає, – каже. Розпитує, де зупинилися і що робимо.

– Ми теж помешкання здаємо. 200 гривень з людини. Нужник і душ у хаті. Хоч якийсь заробіток. Двоє підприємців побудували готелі, то теж приймають туристів. Зробили чани, сауни. В них – дорого. То буває, що туристи живуть у нас, а на купелі до них ходять. Цього року – геть пусто. Спочатку коронавірус, а тепер – повені. Моя хата біля річки, весь город затопило. Не так шкода бульби, як квітів. Маю півонії, троянди, когутики. Але в мене – то таке. Наше форелеве господарство постраждало, – дістає з кишені куртки мобільний телефон. Показує фото, на якому будівля по дах у воді. – Лімниця в них всіх мальків забрала. Ото підросте, буде шо людям лапати.

– Але самі винні, – продовжує. – Нащо ліс красти? Засаджують новими сіянцями, але скільки то років треба, щоб ялиця воду тримала? 60–80? Та вода – не найгірше. Найгірше – зсуви. Гори ж кам'яні. Як один котиться, то за ним – решта. Добре, то рідко буває.

Рушаємо в Піскавське лісництво на березі річки Молодої. У 1980-х була однією з найчистіших у Європі. Знаходимо глибоку заплаву, щоб скупатися.

Корів, що пасуться, пильнує 53-річна Марія Фірман. Розповідає про походження назви села – від гори "Молода", під якою розкинулася Осмолода, про Ангелівську домницю і "Кедрову палату" – резиденцію Андрея Шептицького, що неподалік.

– А це я так підробляю. За випас корів беру гроші. Роботи іншої нема. Не піду ж ліс валити. До пенсії небагато залишилося. І тато мій, і дідо були лісорубами. Тяжка то праця. Тепер є електропили, машини, які то всьо возять. А раніше що? Береш сокиру і рубаєш пів дня одне дерево. Діда я не застала. Батько пити почав від тяжкої роботи і вмер у 50. Я його на три роки вже пережила. Чоловік до 40 пропрацював і заробив артрит. Пішов у лісники. Займається угіддями, де сіянці вирощують. Бачте, як воно є. 20 років рубав ліс, а тепер ще 20 років садитиме, доки на пенсію не вийде.

Запитую в жінки про вирубування.

– Та рубают. І рубати будут. Пороздавали землі лісництв підприємцям. А ще крадут. Доки вода моста не забрала, то мала хоч спокій. А тепер ото новий, тимчасовий поставили. Майже біля моєї хати. То лиш-но 12 – починають їздити. Буває до 50 лісовозів за ніч. Спати не можу.

Місця зрубів засаджуют дубом, кедром і ялицею. А то, де крадут, то навіть не думають відновлювати. Ніби ви бачили злодія, який прибере той бардак за собою, який зробить. Та які протести? Хто протестуватиме, якщо пів села на вирубках? Тут іншої роботи немає.

Повертаємося в Осмолоду. До вечора село оживає. Люди збираються під магазином, п'ють пиво та каву. Щойно дістаю фотоапарат – відвертаються, просять не знімати. Купуємо продукти та повертаємося до табору. Опівночі знову чуємо вантажівки.

"Ми дороги перекривали. Діжурили по три доби. Думаєте то щось дає?"

– У селі поруйнувало три мости. Один ми відновили своїми силами. Решта – належать лісгоспам. Вони повинні ними займатися, – розповідає голова Осмолоди 40-річний Мирослав Стоцький. Говорю з ним телефоном після повернення. – Пощастило, що додзвонилися. У селі досі немає мережі, я на виїзді в Івано-Франківську.

Стоцький живе у Гринькові. На посаді 10 років.

– 1958-го Осмолоду, Гриньків і Кузьминець об'єднали в одну сільську раду. То маленькі села. В Осмолоді 61 людина, в Кузьминці – 110, а в Гринькові – 530. Частина населення на заробітках, ще трохи туризмом займаються. Решта працюють у лісгоспах і на пилорамах. Територія сільради 43 тисячі гектарів, маємо 10 лісництв.

Така повінь, як цього року, була 2008-го. Тоді й ліси повалила, хати людям потопила. Цього разу тільки мости та форелеве господарство постраждали. Чекаємо, коли держава кошти виділить на ремонт.

З вирубкою лісів біда. Та мене більше турбують дороги. До 1990-х ліс возили вузькоколійкою. Дорога була добра, село квітло, туристи приїжджали, люди мали роботу. А потім все в оренду взяв народний депутат Іщенко (Олег Іщенко був у Верховній Раді другого та третього скликань. – Країна). Набрав кредитів, але збанкрутував.

Лісовози їздять перегружені, руйнують покриття. Ми з місцевими тисячу раз дороги перекривали. Діжурили по три доби. Думаєте то щось дає? Приїжджають із Києва комісії. Ходять, дивляться і кажуть, що все в межах норми. І ліси, і дороги, і лісовози.

Зараз ви читаєте новину «"У форелевому господарстві річка всіх мальків забрала. Ото підросте, буде шо людям лапати"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 843
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути