"Терористом я міг би стати, а бандитом – ні". 10 пригод мандрівника Миколи Хрієнка

 

Микола Хрієнко, 62 роки, журналіст і мандрівник

Народився в селі Ново-Липове Ново­георгіївського району Кіровоградської області. Кандидат у майстри спорту із самбо й дзюдо. У перший похід вирушив 1973-го, подолав 74 кілометри. П'ять років працював над проектом "Українці в Україні". Перетнув територію країни зі сходу на захід, із півночі на південь – загалом 3247 кілометрів. Під час роботи над проектом "Українці за Уралом" пройшов Урал, Алтай, Хакасію, Східний Сибір, Далекий Схід, Якутію, Колиму й Чукотку до селища Уелен і мису Дежнєва. У подорожі бере просолене сало, горіхи, шоколад, "барбариски", чай і каву.Носить два ножі – у внутрішній та зовнішній кишенях

1. Пішки йшов із Якутії до Колимської траси 530 кіло­метрів. Зупинився на березі річки Аян-Юрях. Розбив намет, поставив на вогонь воду в бляшанці. Ще не встигла закипіти, бачу – пливе моторка. У ній двоє чоловіків. Один питає: "Скільки днів тобі ще залишилося до Магадана? Ми чули про тебе по радіо. Ти не боїшся сам ходити в цих місцях?" Наставив на мене дуло карабіна. Я пішов на нього, думаю: "Хай краще у груди стріляє, ніж у спину". Куля пролетіла над моєю головою. Чоловік опустив зброю і каже: "Перевірено особисто на якість. Можеш іти далі. Гроші потрібні?" Дістав із рюкзака щось схоже на дві цеглинки й жбурнув на берег: "До Магадана вистачить. Якщо проблеми виникнуть, підеш до наших хлопців. Скажеш, що від Самурая. Вони допоможуть".

Попросив їх підкинути мене на човні, але вони відмовилися: "Нема коли, жінку веземо в лікарню народжувати".

"Цеглини" виявилися двома пачками грошей по 10 тисяч рублів кожна.

2. На Братському морі в Іркутській області під час шторму затонула яхта з капітаном, його сім'єю та пасажирами. Я разом з аквалангістами опустився під воду. Всі потопельники висіли на гілках дерев, які залишилися на дні водосховища після спорудження Братської ГЕС на Ангарі. У прозорій воді, пронизаній сонячним світлом, вони видавалися космонавтами, що зависли у невагомості. Серед чоловіків і жінок було двоє дітей – хлопчик у синьому матроському костюмі й дівчинка в червоному платті в білий горошок.

3. Чукчі в селищі Уелен на березі Чукотського моря варили моржевий жир. Рубали його на великі шматки, кидали в казани. Ніяких приправ не додавали, навіть не солили його. Я таке їсти не міг. Відрізав шмат сала, дав їм покуштувати. Один мені говорить: "Нет, Николай, не нравится. Слишком постное".

Чукчі їдять з алюмінієвих мисок, які ніколи не миють. Ще можуть собакам дати, щоб вони добре їх вилизали.

4. Їв у чукчів копальхен – ­кисле ­м'ясо. Вони розрубують ­моржеве м'ясо на чималі шматки і закла­дають у глибоку яму, обкладену камінням. Там воно собі кисне. Вечеряли з художником, який учителював у ­місцевій школі. Кажу йому: "Я дістану горілки, а ти – копальхен". Він приніс те м'ясо, загорнуте в газету. Запах не передати – смердить гірше за тухле яйце. На колір – бордово-синє. Попробував, але їсти не міг. Той художник теж не дуже їв, хоч давно вже там живе.

5. На острові Сахалін тиждень жив на плашкоуті – плоскодонному несамохідному судні, де шкіпером був Роман Кришталь з Івано-Франківська. Через сильний вітер до протилежного берега не ­відпливав жоден катер. Двоє браконьєрів зібралися пливти на моторці. За дві пляшки горілки погодилися взяти мене. Коли я вже з речами йшов до їхнього човна, з катера "Селігер" підбіг літній чоловік. Сказав: "Хлопці, не беріть із собою нашого гостя з Києва, бо ви його втопите. І самі не пливіть – сьогодні сильна хвиля". Я залишився на березі. Моторка потонула.

6. Коли був в Уелені, хотів дістатися мису Дежнєва – сфотографувати 6-метровий дубовий хрест, який там стоїть. Місцеві казали: "Взимку туди не доїхати". Перший раз всюдихід наскочив на гостре каміння й порвав гусеницю. Потім перевернувся, і водій травмувався. Пробували дістатися на собачій упряжці, але хуртовина збивала з ніг людей і собак. Згодом обвалився сніговий карниз, і задня частина нарт повисла над прірвою.

11 січня вирішили їхати з дільничним міліціонером Галім'яном ­Актаєвим. Я зняв рукавицю, щоб дістати бінокль. Хотів засунути під руку, та не встиг – вітер вирвав і поніс у гори. На вулиці – мінус 32, вітер – 30 метрів за секунду. Галім'ян підняв задню кришку "Бурана" й витяг звідти дві пари рукавиць. Коли повернулися, ледь пройшли в двері – обличчя й одяг були вкриті товстим шаром снігу.

7. Ішов дорогою із села Нестерівка Маньківського району Черкаської області. Ззаду почув дивні звуки. Обернувся – на мене біжить білий кінь, запряжений у невеличкий візок. Я кинувся вбік, але послизнувся на пляшці з-під пива, що валялася на дорозі. Наче крізь сон почув, як мене питають, чи живий. Поряд у сніговому заметі хрипів кінь, біля возу лежав п'яний чоловік. Я згадав, як мати передавала мені слова ворожки: "Його наздожене в день народження кінь, але не затопче".

Це було 25 грудня. Я народився в цей день, але в паспорті записали – 5 січня.

8. Дорогою до Умані зайшов у село Фурманівка. Молода господиня налила в пляшку холодної води. Біля хвіртки на мене кинулася кавказька вівчарка з обір­ваним нашийником. Собака ­прокусив пляшку з водою, підстрибнув і вкусив мене за ліву ногу. Приземлитися не встиг – я ухопив його за шию й спину. Високо підняв і кинув у огороджений дерев'яним парканом квітник. Укус був неглибокий, бо я мав високі чоботи.

9. Встановив намет біля села Аврамівка Васильківського ­району на Дніпропетровщині. Уночі крізь сон почув, як хтось зачепився ногою за капронову розтяжку. Засунув за пояс мисливський ніж і вийшов. То був добряче п'яний чоловік. Він розповів, що ходив із кумом на баштан, вони напилися й заблудилися. Коли побачив намет, подумав, що тут спить його кум.

Я запросив Петра всередину. Проговорили майже до ранку. Він попросив записку для дружини: "Напишіть, що у вас цілу ніч був. А то знову подумає, що ночував у Надьки на птахофермі".

10. На Херсонщині зустрівся з шістьма бритоголовими. Вони зупинили на узбіччі чорну машину, вийшли: "Хто такий? Куди йдеш?" На одному я показав кілька бійцівських прийомів – за кілька секунд він опинився на лопатках. Інший запропонував поборотися на руках на капоті. Я лівою його поклав, він мене – правою. Сказав: "Якби ти молодший був, взяли б у свою команду". Я відповів: "Терористом я міг би стати, а бандитом – ні. Бо терорист діє за переконанням, а бандит – лише заради грошей".

×