вівторок, 08 листопада 2022 10:30

"Терикон Сіська – наш. А Какашка і Кучерявий – іще орківські"
6

Місцеві є дуже проукраїнські, а є сильно навпаки

Збройні сили України знищили від початку повномасштабного російського вторгнення щонайменше 74 тисячі російських окупантів, повідомляє Генштаб 3 листопада.

– Наші військові вже ліквідували в два рази більше літаків РФ, ніж втратив Радянський Союз за 10 років війни в Афганістані – 278 російських літаків в Україні проти 118 радянських літаків в Афганістані. Ця війна є такою ж ганьбою для Росії і стане причиною її руйнації, – написав у телеграмі головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний.

Як живуть українські військові та цивільні на передовій, які в них настрої, чи всім забезпечені?

Автор: Павло ВОЛЬВАЧ
 

– Знімай тільки великі плани й поменше конкретики в на­звах, – каже Юрко, кермуючи правостороннім джипом "Тойота". – Не світи геолокації.

У бур'янах обабіч траси промайнув остов спаленої автівки. Здаля видно копер, вежу над шахтним стовбуром. Поряд із копром рожевіє терикон. 18 жовтня в'їжджаємо в місто N на Донбасі.

Юрко, позивний "Мамай", 46 років, воював добровольцем в АТО, 24 лютого пішов у тероборону. Нині гранатометник роти вогневої підтримки 5-го окремого штурмового полку у складі ЗСУ. Везе волонтерську передачу для бійців свого взводу.

Сутеніє, на вулицях пустельно. Зрідка чути звуки вибухів.

– САУ і міномети працюють, – пояснює "Мамай". – Фронт менш ніж за 4 кілометри.

Обабіч дороги – зруйновані будинки. Спиняємося біля пролому в дерев'яному паркані. За ним – цегляна хата. Вікна закриті зсередини картоном і темною плівкою.

– Швидко розвантажуємося. Телефон увімкни на "літачок", – командує "Мамай".

Є такі, що з-під лоба дивляться

Декілька чоловіків у камуфляжній формі вітаються й допомагають розвантажувати машину. Поряд крутиться чорна дворняжка, Зозуля.

– "Іспанець" – простягає руку боєць. Йому 51 рік, родом зі Львова, інженер за освітою. Багато років жив в Іспанії, працював на будівництві, в сільському господарстві, на дискотеках. Із Піренеїв першого ж дня російської агресії поїхав на війну в Україну.

– Поговорити просто так можемо, а інтерв'ю – нє, – усміхається. – Це вже після війни.

Із рештою чоловіків знайомимося на кухні. Вона центр хатнього життя. Є ще чотири кімнати. Посеред однієї темніє отвір у підвал. Там теж обладнане житло – розстелені каремати і спальні мішки. Весь простір будинку захаращений коробками, спальниками, наплічниками, бронежилетами. Біля ліжок тьмяно полискують стволи югославських автоматів "Застава". На серванті лежить каска з кріпленням для приладу нічного бачення. Увімкнено обігрівач.

– Це вже 23-тя, здається, хата, в якій ми спиняємося за час війни, – каже Андрій "Сокаль", стрункий, коротко стрижений. – Ця була порожня. Господарі виїхали в Польщу. Будемо виселятися – скинемо їм гроші за світло. Ми списалися з донькою, он її портрет, – киває на фото дівчинки-підлітка на стіні.

"Сокаль" теж мав добру роботу в Польщі, в геодезичній фірмі. Першого дня агресії розірвав контракт і поїхав на війну.

На кухні вечеряють Ігор "Остап" і Олег "Сєня". Молодий чоловік у камуфльованих штанях і чорній футболці з написом Rugby п'є каву за іншим столом. У сусідній кімнаті Тарас "Мілан", "Мамай", Сергій "Агроном" і командир взводу Сергій "Білка" обговорюють фронтові справи. "Сокаль", поставивши телефон на зарядку, переписується з дівчиною. З отвору, що веде в підвал, світиться екран планшета. Там відпочиває кілька чоловіків.

Більшість бійців родом із Західної України. Починали війну в лютому 2022-го на Київщині в різних добровольчих формаціях: батальйон "Свобода", "Карпатська Січ", "Азов". Під час оформлення в частини ЗСУ за рекомендаціями знайомих обрали 5-й окремий штурмовий полк. Командиром взводу призначили "Білку" як єдиного, хто мав офіцерське звання – молодший лейтенант. Після Київщини війну продовжили на Донбасі. Спочатку Луганський напрямок, потім – Бахмутський. 28 червня заїхали в Сіверськ, 21 липня – на Вуглегірську ГЕС.

Автор: Павло ВОЛЬВАЧ
  – Звідси до орків метрів сімсот, – каже гранатометник Юрій ”Мамай”
– Звідси до орків метрів сімсот, – каже гранатометник Юрій ”Мамай”

– А я вже став лейтенантом – усміхається бородатий "Білка", майстер спорту з регбі. Пояснює, що на перших етапах війни бійці полку жили більш скупчено, у великих приміщеннях – школах, будинках культури. Але це небезпечно через ракетні та артилерійські удари. Тепер максимально роззосереджуються.

– Тут кругом живуть люди. Не здають нас, бо знають, що кацапи криворукі, прилетить і по них. Хоч є й такі, що з-під лоба дивляться. Із попередньою хатою був скандал. Пусткою стояла. Ми підважили двері, заселилися. Коли прилітає хазяйка – як розвиступалася! Каже: хай у дім краще ракета влучить, ніж ви будете жити!

– Ми всі гранатометники, і всі один одного замінюємо, – розповідає "Мамай". – Кожен – і навідник, і другий номер, і водій. За командою група стрибає в бандеромобілі й вилітає. За координатами розвєдосів валимо по орках і швидко зникаємо, поки ті не оговтались і не за­сікли. Ну й чергуємо на позиціях.

– Це зараз затишшя, – додає "Сокаль". – Дивлюся по діп-стейт (програма, що показує карту бойових дій – Країна), що сіра зона посунулася в бік кацапні. А раніше тривоги нон-стоп ішли. Нас піднімали щодня, і о четвертій ранку. Відпрацювали, а тут по рації: "Треба ще!"

– Так, треба спати. Завтра малюємо хрести на джипах, – каже "Мамай", вкутуючись у спальник. – Бо вже получали пілюлєй. А там побачимо.

Валимо по орках і зникаємо, поки не оговталися

Із двору вертається "Іспанець", годував кішку й собаку. Теж вкладається у спальник на підлозі.

19 жовтня.

Їдемо на взводно-опорний пункт "Зевс". Це майже під Горлівкою.

– Звідти до кацапів – 700 метрів, – каже "Мамай".

– Ці позиції ще з 2014 року – уточнює "Білка", кермуючи джипом. – Вони навіть нанесені на карти. Про них обидві сторони майже все знають.

Погода сонячна, людей на вулицях мало, але працюють базарчики, гастрономи й кафе. Більшість вітрин і багато вікон перших поверхів забито фанерними щитами.

– Хто не втік і тримає тут якусь точку торгову, добре варяться на солдатах, – каже Мамай.

На заправці підбираємо військових на двох джипах. Вони в повній викладці й з автоматами. Це бійці Сумської тероборони. Їдуть на позиції вперше. Обличчя напружені.

У місті вся зовнішня реклама – українською мовою. Промайнула зупинка, всіяна товченим склом, – результат недавнього прильоту ворожої міни. Загинули цивільні. На лавці яскріє прив'ялий букетик.

– Звуки прильотів різні, – продовжує Мамай. – Міна свистить. У танка дуже гучний звук. У касетного боєприпаса після розриву йде серія вибухів.

Після блокпосту звертаємо на занедбану дорогу й обганяємо вантажівку з вугіллям. "Мамай" каже, що місцеві нарікають на високу ціну – 10 тисяч гривень за тонну. Раніше коштувало значно дешевше.

Автор: Павло ВОЛЬВАЧ
  Українські військові проводять стрільби з гранатомета. – Треба відпрацювати деякі моменти з балістики, –  каже Сергій ”Агроном”
Українські військові проводять стрільби з гранатомета. – Треба відпрацювати деякі моменти з балістики, – каже Сергій ”Агроном”

На роздоріжжі в полі помічаємо двох котів. Бійці жартують: розвідка. Дорога змінюється на путівець із калюжами в коліях. Звичайна машина тут не пройде, але джип долає.

– По наших позиціях тут активно працює кацапська авіація. Зокрема вертольоти. А також система ППО. Є міни. Бажано ніде не ходити, крім протоптаних стежок, – розповідає "Мамай".

Виїжджаємо на відкритий простір. За пожухлим полем вдалині синіє Горлівка.

– Оцей терикон прямо – Сіська – наш. А трохи далі – Какашка і Кучерявий – орківські. Отам, де два копри, там кацапські снайперські позиції.

Під'їжджаємо до взводно-­опорного пункту. Бліндаж обкладений шарами білих 50-кілограмових мішків і накритий камуфляжною сіткою. Розвантажуємо речі та боє­комплект. Біля входу порається кілька бійців. Димить кабиця. Боєць у чорній шапці смажить на сковороді заправку для борщу. Поряд розставлені казани й сулія з олією. На порожніх ящиках з-під боєкомплекту стоять тарілка з накришеною морквою і пара банок тушонки.

Хлопці, яких ми маємо забрати, збирають речі. Це "Бодя" і "Бармен", брати, 29 і 36 років. Родом зі Львова, із Підзамча.

– Ну шо, в бані встигли покупатися? – запитує "Мамай".

– Так.

– А пригоди були?

– Міни прилітали, але далеко. Кожного вечора кулеметні перестрілки. Дрона втратили. Решта все нормально. Один трьохсотий. Поранило в щоку осколком міни. Більше ніяких чепе. Ну і черговий кіт прибився на позиції. Мишей добре тлумив, довелося лишити.

Найбільше нервує чекати прильоту

Поки хлопці збираються, заглиб­люємося з "Мамаєм" в окопи. Це розгалужена система, в якій з незвички можна загубитися. З'єднують мережу спостережних точок – укріплених колодами, обкладених мішками невеликих бліндажів. Іноді впоперек окопу тягнеться шворка з бляшанками.

– Сигналізація, – жартує "Мамай". – Це щоб почути, якщо вночі орки припруться. По 10 днів хлопці чергують на спостережному пункті. Наш полк тримає, орієнтовно, 30 кілометрів фронту. Позиції ніде не втрачені. Навпаки.

"Бодя" й "Бармен" уже в машині. Рушаємо. Дорогою розпитую про відчуття на нулі.

– Страх є, не боїться тільки дурень. Найбільше нервує чекати прильоту. Більше подобаються рейди виїзної групи. Коли сказали: "Там лізуть!" Усе. Є адреналін, екшен, хо! – каже "Бармен".

Звертаю увагу на його тату на шиї – три мечі й вогонь. Називає зображення Несвятою Трійцею.

– То ти сатаніст?

– Ні, я стаканіст!

"Бармен" має поліграфічну освіту, але працював у львівських андеґраундних барах.

– Туди приходять прокляті душі, а не ділки з понтами. – Бар – це моє. Цікаво слухати людей. Головне, не садити поруч педиків і пациків із району.

Автор: Павло ВОЛЬВАЧ
  Андрій ”Сокаль” і Юрій ”Мамай” чаюють на ­ротно-опорному пункті ”Хортиця”
Андрій ”Сокаль” і Юрій ”Мамай” чаюють на ­ротно-опорному пункті ”Хортиця”

У Нью-Йорку спиняємося перекусити. Працюють базар і магазини. Великою піцою за 200 гривень можна наїстися трьом. "Мамай" приносить чебуреки з кафе. Коштують 22 гривні. Тиждень тому, каже, були по 20.

На червоний "Москвич" неподалік сперлися троє чоловіків. Розбалакуємося. Кажуть, що війна тут триває із 2014-го, коли вони ще були дітьми.

– Я вообще живу практически на нуле, под Горловкой. Восемь лет на передовой, – каже старший з гурту.

Питаю, як тутешні ставляться до Януковича.

– По-разному, но в большинстве уважают, – пояснює чоловік із рудою борідкою. – Рассуждают так: воровал, но и людям давал.

Чорнявий пожвавлюється: "А вот я был в Кривом Рогу. Так там 95-й квартал – оттуда ж Зеленский? Так он, шо Голливуд, вылизан весь. Ну тоже ж коррупция?"

Довкола снує народ, переважно старші люди з кравчучками.

По полю хєрачать тричі на день, а люди збирають соняшник

– Місцеві є дуже проукраїнські, а є сильно навпаки, – резюмує "Білка". – Тут дві крайності.

"Мамай" каже, що в сусідньому містечку, на центральній алеї, похований його товариш, Микола Киринджиляк. Місцевий шахтар, очолював міську "Свободу". 2014 року пішов у батальйон "Січ". Загинув 2018-го, молодим. Сказали, що інфаркт. Але він дуже насипав солі на хвіст місцевим сєпарам. Темна історія.

– У 14-му році виносив своїх дітей у чемоданах через вікно. Бо сєпари привели рускіх до його будинку. Довелося тікати. А здав його хлопець із шахти, якого Микола витягнув з-під завалу. Потім, коли вернулися наші, то того персонажа знайшли. Вибив йому Микола зуби, – завершує Мамай.

21 жовтня їдемо на полігон.

– Треба відпрацювати деякі моменти по балістиці, – каже Сергій "Агроном", світлоокий блондин із рудуватою борідкою. – Гранатомети прислали, а до них немає ні таблиць стрільби, ні засобів прицілювання.

Бійці вантажать у бандеромобіль американський гранатомет МК-19, триногу і дві коробки з набоями.

Проїжджаємо річку Казенний Торець із вербами і водоспадом. Дорогою бачимо вантажівку й кількох людей, що працюють у полі. "Агроном" захоплено коментує:

– По цьому полю хєрачать тричі на день. А люди збирають соняшник. Оце і є Україна.

Автор: Павло ВОЛЬВАЧ
  Боєць Богдан на позивний ”Бодя” повертається з двотижневого чергування на взводно-опорному пункті
Боєць Богдан на позивний ”Бодя” повертається з двотижневого чергування на взводно-опорному пункті

Біля блокпосту, за яким починається полігон, очікуємо на ще одну групу. Під'їжджає джип-­пікап із бійцями із сусідньої роти, переважно членами молодіжного патріотичного товариства "Сокіл". Ззаду на кузові біліє трафаретний напис: "У душі я БТР".

– Отам не стріляти. Там фермер у посадці дрова ріже, – каже літній чоловік у камуфляжі, піднімаючи шлагбаум.

Бійці розвантажуються.

– Беріть компаси, – керує "Агроном". – Даємо по 18 мін.

– "Агроном" – один із наймолодших, йому 28, але чи не найдо­свідченіший у військовій справі. Це вже його друга війна, – розповідає "Мамай". – Зараз запишемо відео і скинемо в групу. Є багато людей, які ні хера не знають, як поводитися, коли заїдає гранатомет.

Розпочинаються стрільби. Граната летить приблизно 20 секунд, потім чути вибух. Орієнтовна дальність – 1900 метрів. Після серії пострілів бійці вдивляються в біноклі. У процесі запускають дрон. Стрільби тривають довго, ретельно фіксуються результати.

– Тепер маємо показники нашої таблиці стрільби, – підсумовує "Бодя".

Короткий перекур. "Сокільці" розповідають, що в останньому бою з їхньої роти загинуло восьмеро людей, є поранені. Боєць із Кропивницького показує на мобільнику фото маленької доньки.

У Краматорську прощаємося. "Агроном" жене, вправно петляючи дорогою. На торпеді авта підстрибують блок цигарок "Кемел" і банка енергетика "Нон-стоп оригінал".

22 жовтня

"Сокаль" заганяє джип у капонір на території ротно-опорного пункту "Хортиця". Також тут розташований спостережний пункт гранатометного взводу "Сокіл".

Спершись на одвірок бліндажа, стоїть вусатий чоловік у чорній вишиванці й камуфльованій панамці зі шворкою. Це Юрко "Маклер".

– Як тут? – запитує його "Сокаль".

– Нічо, нормально. Із сусіднього опорного питали, чи не можемо ми попрацювати з гранатомета. Там десь підари підходили в якийсь ярок. Але потім сусіди самі все вирішили.

Із бліндажа виходить боєць у синій флісовій кофті. Розповідає, що вже холодно спати вночі.

Автор: Павло ВОЛЬВАЧ
  Військовий Юрій ”Маклер” стоїть біля одного з бліндажів взводно-опорного пункту
Військовий Юрій ”Маклер” стоїть біля одного з бліндажів взводно-опорного пункту

– Маємо дах перекрити, – продовжує "Маклер". – Ви ж плівку привезли. Місцями протікає, але в бліндаж вода не тече. От в окопах важкувато, особливо коли стрільбу ведеш.

На сусідній опорник ідемо звивистою стежкою під териконом. Обабіч – вирви. Біля однієї – зламаний навпіл бетонний стовп. Біля іншої – розсип великих гільз.

– Бетер наш працював, – пояснює "Мамай".

"Сокаль" попереджає, що починається ділянка, яку прострілюють російські снайпери. Її треба пробігти. Розтягнувшись вервечкою, біжимо. Бронежилет, каска, сумка з фотоапаратом уповільнюють рухи. Ці 80–100 метрів долаються важко.

Пост нагадує стоянку туристів. Але облаштовано ґрунтовніше. Під навісом із плівки й маскувальних сіток стоїть сріблястий джип. По центру – стіл з ослонами. На шворках сушиться одяг. Колодами відгороджено кілька закутків різного функціонального призначення. На стовпчику прикріплений пластиковий бачок із водою. В акуратному окопчику, прикритому плівкою, зберігаються картопля, цибуля, морква. Худорлявий боєць порається біля дровітні. Інший згрібає граблями сміття. Звуть Іван, позивний "Джованні", 31 рік. Родом із Закарпаття. Доброволець. Був поранений осколком у руку під час боїв за Лисичанськ.

– Як у вас тут побут?

– Як у Бога за пазухою. Одна зміна готує їсти. Інша чергує на бойових позиціях – три на шість. Три години чергування на точці, шість відпочинок.

– А як начальство? Нормальне?

– Командир відділення, "Змій", оно їсти готує.

– А вище?

– Ми його не бачимо. Начальство в Києві по телевізору каже, що передок – одітий. А на самому ділі на нулі нічого нема, кромє бєрців. І то не всім видали. – каже боєць на позивний "Єгер".

Наміряюсь оглянути околиці. Ступаю кілька кроків стежкою, що пнеться під терикон.

– К-куди?! – спохоплюється "Єгер". – Нікуди сам не ходи. Снайпер працює каждий день, каждий час. Вони в парі: пулємьотчик виманює, снайпер криє. Не мона!

– Беріть бутіки, пацани, – "Джованні" простягає бутерброди. – Ось кава, чай.

Снайпер працює каждий день, каждий час

По касках, розкладених на лавці, лазять кошенята. Працює рація. "Сокіл, Сокіл, я Барселона, прийом!" Дякуємо за пригощення й окопом пробираємося на пост, розташований на териконі. У бліндажі знайомимося зі спостерігачем – "Механіку" 43 роки, родом із Білоцерківського району на Київщині.

– Я на точці вже місяць. А хлопці більше. Колектив хороший. Противника як оцінюю? Дуже погано, – усміхається. – Українці луччі.

– Дня три тому вони працювали плотно по кургану – додає "Змій". Приблизно з 18:00 до 19:30. Снайпер, два кулеметники, РПГ і СПГ. Постійно хочуть вибити наш пункт звідси. Але наші не відступають. Дух у хлопців бойовий. Перемога тільки за нами буде.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

Зараз ви читаєте новину «"Терикон Сіська – наш. А Какашка і Кучерявий – іще орківські"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути