Місцеві є дуже проукраїнські, а є сильно навпаки
Збройні сили України знищили від початку повномасштабного російського вторгнення щонайменше 74 тисячі російських окупантів, повідомляє Генштаб 3 листопада.
– Наші військові вже ліквідували в два рази більше літаків РФ, ніж втратив Радянський Союз за 10 років війни в Афганістані – 278 російських літаків в Україні проти 118 радянських літаків в Афганістані. Ця війна є такою ж ганьбою для Росії і стане причиною її руйнації, – написав у телеграмі головнокомандувач Збройних сил Валерій Залужний.
Як живуть українські військові та цивільні на передовій, які в них настрої, чи всім забезпечені?
– Знімай тільки великі плани й поменше конкретики в назвах, – каже Юрко, кермуючи правостороннім джипом "Тойота". – Не світи геолокації.
У бур'янах обабіч траси промайнув остов спаленої автівки. Здаля видно копер, вежу над шахтним стовбуром. Поряд із копром рожевіє терикон. 18 жовтня в'їжджаємо в місто N на Донбасі.
Юрко, позивний "Мамай", 46 років, воював добровольцем в АТО, 24 лютого пішов у тероборону. Нині гранатометник роти вогневої підтримки 5-го окремого штурмового полку у складі ЗСУ. Везе волонтерську передачу для бійців свого взводу.
Сутеніє, на вулицях пустельно. Зрідка чути звуки вибухів.
– САУ і міномети працюють, – пояснює "Мамай". – Фронт менш ніж за 4 кілометри.
Обабіч дороги – зруйновані будинки. Спиняємося біля пролому в дерев'яному паркані. За ним – цегляна хата. Вікна закриті зсередини картоном і темною плівкою.
– Швидко розвантажуємося. Телефон увімкни на "літачок", – командує "Мамай".
Є такі, що з-під лоба дивляться
Декілька чоловіків у камуфляжній формі вітаються й допомагають розвантажувати машину. Поряд крутиться чорна дворняжка, Зозуля.
– "Іспанець" – простягає руку боєць. Йому 51 рік, родом зі Львова, інженер за освітою. Багато років жив в Іспанії, працював на будівництві, в сільському господарстві, на дискотеках. Із Піренеїв першого ж дня російської агресії поїхав на війну в Україну.
– Поговорити просто так можемо, а інтерв'ю – нє, – усміхається. – Це вже після війни.
Із рештою чоловіків знайомимося на кухні. Вона центр хатнього життя. Є ще чотири кімнати. Посеред однієї темніє отвір у підвал. Там теж обладнане житло – розстелені каремати і спальні мішки. Весь простір будинку захаращений коробками, спальниками, наплічниками, бронежилетами. Біля ліжок тьмяно полискують стволи югославських автоматів "Застава". На серванті лежить каска з кріпленням для приладу нічного бачення. Увімкнено обігрівач.
– Це вже 23-тя, здається, хата, в якій ми спиняємося за час війни, – каже Андрій "Сокаль", стрункий, коротко стрижений. – Ця була порожня. Господарі виїхали в Польщу. Будемо виселятися – скинемо їм гроші за світло. Ми списалися з донькою, он її портрет, – киває на фото дівчинки-підлітка на стіні.
"Сокаль" теж мав добру роботу в Польщі, в геодезичній фірмі. Першого дня агресії розірвав контракт і поїхав на війну.
На кухні вечеряють Ігор "Остап" і Олег "Сєня". Молодий чоловік у камуфльованих штанях і чорній футболці з написом Rugby п'є каву за іншим столом. У сусідній кімнаті Тарас "Мілан", "Мамай", Сергій "Агроном" і командир взводу Сергій "Білка" обговорюють фронтові справи. "Сокаль", поставивши телефон на зарядку, переписується з дівчиною. З отвору, що веде в підвал, світиться екран планшета. Там відпочиває кілька чоловіків.
Більшість бійців родом із Західної України. Починали війну в лютому 2022-го на Київщині в різних добровольчих формаціях: батальйон "Свобода", "Карпатська Січ", "Азов". Під час оформлення в частини ЗСУ за рекомендаціями знайомих обрали 5-й окремий штурмовий полк. Командиром взводу призначили "Білку" як єдиного, хто мав офіцерське звання – молодший лейтенант. Після Київщини війну продовжили на Донбасі. Спочатку Луганський напрямок, потім – Бахмутський. 28 червня заїхали в Сіверськ, 21 липня – на Вуглегірську ГЕС.
– А я вже став лейтенантом – усміхається бородатий "Білка", майстер спорту з регбі. Пояснює, що на перших етапах війни бійці полку жили більш скупчено, у великих приміщеннях – школах, будинках культури. Але це небезпечно через ракетні та артилерійські удари. Тепер максимально роззосереджуються.
– Тут кругом живуть люди. Не здають нас, бо знають, що кацапи криворукі, прилетить і по них. Хоч є й такі, що з-під лоба дивляться. Із попередньою хатою був скандал. Пусткою стояла. Ми підважили двері, заселилися. Коли прилітає хазяйка – як розвиступалася! Каже: хай у дім краще ракета влучить, ніж ви будете жити!
– Ми всі гранатометники, і всі один одного замінюємо, – розповідає "Мамай". – Кожен – і навідник, і другий номер, і водій. За командою група стрибає в бандеромобілі й вилітає. За координатами розвєдосів валимо по орках і швидко зникаємо, поки ті не оговтались і не засікли. Ну й чергуємо на позиціях.
– Це зараз затишшя, – додає "Сокаль". – Дивлюся по діп-стейт (програма, що показує карту бойових дій – Країна), що сіра зона посунулася в бік кацапні. А раніше тривоги нон-стоп ішли. Нас піднімали щодня, і о четвертій ранку. Відпрацювали, а тут по рації: "Треба ще!"
– Так, треба спати. Завтра малюємо хрести на джипах, – каже "Мамай", вкутуючись у спальник. – Бо вже получали пілюлєй. А там побачимо.
Валимо по орках і зникаємо, поки не оговталися
Із двору вертається "Іспанець", годував кішку й собаку. Теж вкладається у спальник на підлозі.
19 жовтня.
Їдемо на взводно-опорний пункт "Зевс". Це майже під Горлівкою.
– Звідти до кацапів – 700 метрів, – каже "Мамай".
– Ці позиції ще з 2014 року – уточнює "Білка", кермуючи джипом. – Вони навіть нанесені на карти. Про них обидві сторони майже все знають.
Погода сонячна, людей на вулицях мало, але працюють базарчики, гастрономи й кафе. Більшість вітрин і багато вікон перших поверхів забито фанерними щитами.
– Хто не втік і тримає тут якусь точку торгову, добре варяться на солдатах, – каже Мамай.
На заправці підбираємо військових на двох джипах. Вони в повній викладці й з автоматами. Це бійці Сумської тероборони. Їдуть на позиції вперше. Обличчя напружені.
У місті вся зовнішня реклама – українською мовою. Промайнула зупинка, всіяна товченим склом, – результат недавнього прильоту ворожої міни. Загинули цивільні. На лавці яскріє прив'ялий букетик.
– Звуки прильотів різні, – продовжує Мамай. – Міна свистить. У танка дуже гучний звук. У касетного боєприпаса після розриву йде серія вибухів.
Після блокпосту звертаємо на занедбану дорогу й обганяємо вантажівку з вугіллям. "Мамай" каже, що місцеві нарікають на високу ціну – 10 тисяч гривень за тонну. Раніше коштувало значно дешевше.
На роздоріжжі в полі помічаємо двох котів. Бійці жартують: розвідка. Дорога змінюється на путівець із калюжами в коліях. Звичайна машина тут не пройде, але джип долає.
– По наших позиціях тут активно працює кацапська авіація. Зокрема вертольоти. А також система ППО. Є міни. Бажано ніде не ходити, крім протоптаних стежок, – розповідає "Мамай".
Виїжджаємо на відкритий простір. За пожухлим полем вдалині синіє Горлівка.
– Оцей терикон прямо – Сіська – наш. А трохи далі – Какашка і Кучерявий – орківські. Отам, де два копри, там кацапські снайперські позиції.
Під'їжджаємо до взводно-опорного пункту. Бліндаж обкладений шарами білих 50-кілограмових мішків і накритий камуфляжною сіткою. Розвантажуємо речі та боєкомплект. Біля входу порається кілька бійців. Димить кабиця. Боєць у чорній шапці смажить на сковороді заправку для борщу. Поряд розставлені казани й сулія з олією. На порожніх ящиках з-під боєкомплекту стоять тарілка з накришеною морквою і пара банок тушонки.
Хлопці, яких ми маємо забрати, збирають речі. Це "Бодя" і "Бармен", брати, 29 і 36 років. Родом зі Львова, із Підзамча.
– Ну шо, в бані встигли покупатися? – запитує "Мамай".
– Так.
– А пригоди були?
– Міни прилітали, але далеко. Кожного вечора кулеметні перестрілки. Дрона втратили. Решта все нормально. Один трьохсотий. Поранило в щоку осколком міни. Більше ніяких чепе. Ну і черговий кіт прибився на позиції. Мишей добре тлумив, довелося лишити.
Найбільше нервує чекати прильоту
Поки хлопці збираються, заглиблюємося з "Мамаєм" в окопи. Це розгалужена система, в якій з незвички можна загубитися. З'єднують мережу спостережних точок – укріплених колодами, обкладених мішками невеликих бліндажів. Іноді впоперек окопу тягнеться шворка з бляшанками.
– Сигналізація, – жартує "Мамай". – Це щоб почути, якщо вночі орки припруться. По 10 днів хлопці чергують на спостережному пункті. Наш полк тримає, орієнтовно, 30 кілометрів фронту. Позиції ніде не втрачені. Навпаки.
"Бодя" й "Бармен" уже в машині. Рушаємо. Дорогою розпитую про відчуття на нулі.
– Страх є, не боїться тільки дурень. Найбільше нервує чекати прильоту. Більше подобаються рейди виїзної групи. Коли сказали: "Там лізуть!" Усе. Є адреналін, екшен, хо! – каже "Бармен".
Звертаю увагу на його тату на шиї – три мечі й вогонь. Називає зображення Несвятою Трійцею.
– То ти сатаніст?
– Ні, я стаканіст!
"Бармен" має поліграфічну освіту, але працював у львівських андеґраундних барах.
– Туди приходять прокляті душі, а не ділки з понтами. – Бар – це моє. Цікаво слухати людей. Головне, не садити поруч педиків і пациків із району.
У Нью-Йорку спиняємося перекусити. Працюють базар і магазини. Великою піцою за 200 гривень можна наїстися трьом. "Мамай" приносить чебуреки з кафе. Коштують 22 гривні. Тиждень тому, каже, були по 20.
На червоний "Москвич" неподалік сперлися троє чоловіків. Розбалакуємося. Кажуть, що війна тут триває із 2014-го, коли вони ще були дітьми.
– Я вообще живу практически на нуле, под Горловкой. Восемь лет на передовой, – каже старший з гурту.
Питаю, як тутешні ставляться до Януковича.
– По-разному, но в большинстве уважают, – пояснює чоловік із рудою борідкою. – Рассуждают так: воровал, но и людям давал.
Чорнявий пожвавлюється: "А вот я был в Кривом Рогу. Так там 95-й квартал – оттуда ж Зеленский? Так он, шо Голливуд, вылизан весь. Ну тоже ж коррупция?"
Довкола снує народ, переважно старші люди з кравчучками.
По полю хєрачать тричі на день, а люди збирають соняшник
– Місцеві є дуже проукраїнські, а є сильно навпаки, – резюмує "Білка". – Тут дві крайності.
"Мамай" каже, що в сусідньому містечку, на центральній алеї, похований його товариш, Микола Киринджиляк. Місцевий шахтар, очолював міську "Свободу". 2014 року пішов у батальйон "Січ". Загинув 2018-го, молодим. Сказали, що інфаркт. Але він дуже насипав солі на хвіст місцевим сєпарам. Темна історія.
– У 14-му році виносив своїх дітей у чемоданах через вікно. Бо сєпари привели рускіх до його будинку. Довелося тікати. А здав його хлопець із шахти, якого Микола витягнув з-під завалу. Потім, коли вернулися наші, то того персонажа знайшли. Вибив йому Микола зуби, – завершує Мамай.
21 жовтня їдемо на полігон.
– Треба відпрацювати деякі моменти по балістиці, – каже Сергій "Агроном", світлоокий блондин із рудуватою борідкою. – Гранатомети прислали, а до них немає ні таблиць стрільби, ні засобів прицілювання.
Бійці вантажать у бандеромобіль американський гранатомет МК-19, триногу і дві коробки з набоями.
Проїжджаємо річку Казенний Торець із вербами і водоспадом. Дорогою бачимо вантажівку й кількох людей, що працюють у полі. "Агроном" захоплено коментує:
– По цьому полю хєрачать тричі на день. А люди збирають соняшник. Оце і є Україна.
Біля блокпосту, за яким починається полігон, очікуємо на ще одну групу. Під'їжджає джип-пікап із бійцями із сусідньої роти, переважно членами молодіжного патріотичного товариства "Сокіл". Ззаду на кузові біліє трафаретний напис: "У душі я БТР".
– Отам не стріляти. Там фермер у посадці дрова ріже, – каже літній чоловік у камуфляжі, піднімаючи шлагбаум.
Бійці розвантажуються.
– Беріть компаси, – керує "Агроном". – Даємо по 18 мін.
– "Агроном" – один із наймолодших, йому 28, але чи не найдосвідченіший у військовій справі. Це вже його друга війна, – розповідає "Мамай". – Зараз запишемо відео і скинемо в групу. Є багато людей, які ні хера не знають, як поводитися, коли заїдає гранатомет.
Розпочинаються стрільби. Граната летить приблизно 20 секунд, потім чути вибух. Орієнтовна дальність – 1900 метрів. Після серії пострілів бійці вдивляються в біноклі. У процесі запускають дрон. Стрільби тривають довго, ретельно фіксуються результати.
– Тепер маємо показники нашої таблиці стрільби, – підсумовує "Бодя".
Короткий перекур. "Сокільці" розповідають, що в останньому бою з їхньої роти загинуло восьмеро людей, є поранені. Боєць із Кропивницького показує на мобільнику фото маленької доньки.
У Краматорську прощаємося. "Агроном" жене, вправно петляючи дорогою. На торпеді авта підстрибують блок цигарок "Кемел" і банка енергетика "Нон-стоп оригінал".
22 жовтня
"Сокаль" заганяє джип у капонір на території ротно-опорного пункту "Хортиця". Також тут розташований спостережний пункт гранатометного взводу "Сокіл".
Спершись на одвірок бліндажа, стоїть вусатий чоловік у чорній вишиванці й камуфльованій панамці зі шворкою. Це Юрко "Маклер".
– Як тут? – запитує його "Сокаль".
– Нічо, нормально. Із сусіднього опорного питали, чи не можемо ми попрацювати з гранатомета. Там десь підари підходили в якийсь ярок. Але потім сусіди самі все вирішили.
Із бліндажа виходить боєць у синій флісовій кофті. Розповідає, що вже холодно спати вночі.
– Маємо дах перекрити, – продовжує "Маклер". – Ви ж плівку привезли. Місцями протікає, але в бліндаж вода не тече. От в окопах важкувато, особливо коли стрільбу ведеш.
На сусідній опорник ідемо звивистою стежкою під териконом. Обабіч – вирви. Біля однієї – зламаний навпіл бетонний стовп. Біля іншої – розсип великих гільз.
– Бетер наш працював, – пояснює "Мамай".
"Сокаль" попереджає, що починається ділянка, яку прострілюють російські снайпери. Її треба пробігти. Розтягнувшись вервечкою, біжимо. Бронежилет, каска, сумка з фотоапаратом уповільнюють рухи. Ці 80–100 метрів долаються важко.
Пост нагадує стоянку туристів. Але облаштовано ґрунтовніше. Під навісом із плівки й маскувальних сіток стоїть сріблястий джип. По центру – стіл з ослонами. На шворках сушиться одяг. Колодами відгороджено кілька закутків різного функціонального призначення. На стовпчику прикріплений пластиковий бачок із водою. В акуратному окопчику, прикритому плівкою, зберігаються картопля, цибуля, морква. Худорлявий боєць порається біля дровітні. Інший згрібає граблями сміття. Звуть Іван, позивний "Джованні", 31 рік. Родом із Закарпаття. Доброволець. Був поранений осколком у руку під час боїв за Лисичанськ.
– Як у вас тут побут?
– Як у Бога за пазухою. Одна зміна готує їсти. Інша чергує на бойових позиціях – три на шість. Три години чергування на точці, шість відпочинок.
– А як начальство? Нормальне?
– Командир відділення, "Змій", оно їсти готує.
– А вище?
– Ми його не бачимо. Начальство в Києві по телевізору каже, що передок – одітий. А на самому ділі на нулі нічого нема, кромє бєрців. І то не всім видали. – каже боєць на позивний "Єгер".
Наміряюсь оглянути околиці. Ступаю кілька кроків стежкою, що пнеться під терикон.
– К-куди?! – спохоплюється "Єгер". – Нікуди сам не ходи. Снайпер працює каждий день, каждий час. Вони в парі: пулємьотчик виманює, снайпер криє. Не мона!
– Беріть бутіки, пацани, – "Джованні" простягає бутерброди. – Ось кава, чай.
Снайпер працює каждий день, каждий час
По касках, розкладених на лавці, лазять кошенята. Працює рація. "Сокіл, Сокіл, я Барселона, прийом!" Дякуємо за пригощення й окопом пробираємося на пост, розташований на териконі. У бліндажі знайомимося зі спостерігачем – "Механіку" 43 роки, родом із Білоцерківського району на Київщині.
– Я на точці вже місяць. А хлопці більше. Колектив хороший. Противника як оцінюю? Дуже погано, – усміхається. – Українці луччі.
– Дня три тому вони працювали плотно по кургану – додає "Змій". Приблизно з 18:00 до 19:30. Снайпер, два кулеметники, РПГ і СПГ. Постійно хочуть вибити наш пункт звідси. Але наші не відступають. Дух у хлопців бойовий. Перемога тільки за нами буде.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
Коментарі