Під шубу слід збирати волосся
Майже все дитинство або шила лялькам, або малювала вбрання. Бувало, вдягну одне платтячко, інше, а тоді прабабу давай наряджати. Вона весь час казала: "Ой, з тебе діла не буде. Ти ж, крім тряпок, нічого не бачиш".
Маю прабабину сорочку і фото її молодої в ній. Пошита з фабричного полотна. Її собі на смерть почала вишивати 30-річною. Прожила 96. Раніше люди готували речі на відхід замолоду. Вважали, що пошиту на смерть сорочку треба поносити. Скоріше за все, не могли собі дозволити вишиту річ тримати лише для одного випадку, бо жили бідно. Увесь час сорочка, разом з іншими речами на смерть, лежала в окремому чемодані. Ми з мамою просили: "Залиште її нам. Пам'ять така про вас буде". – "Ні". А років за два до смерті прабаби ми знову: "Ба, можна сорочку?" – "Та беріть!"
Бабуся – 1930 року народження. Тоді вишите вбрання носили тільки на урочисті події. Маю від баби весільну сорочку. Також прабабусину керсетку, яка і бабусі належала потім. Фартухи, пару хусток, невеличкий шматок полотна, трохи скляного дутого намиста і стрічок.
Захоплення вишивкою почалося після етнографічних експедицій. Одна бабця віддала вишитий рукав. Він, як торбинка, був зшитий, у ньому квасоля зберігалася. Ще один рукав сорочки знайшла в іншої бабусі. Був за ганчірку на кухні. Довго його випрошувала. Вона все: "Ні, його спалить треба. Мені стидно таке оддавати". Потім в експедиції віддали хрестиком вишиту сорочку, кохту ватяну. Побачила, що ці речі до мене йдуть. Значить, треба їх зберігати.
Захотілося пошити власну сорочку з домотканого полотна. Знайшла максимально наближений до мого регіону візерунок. Сіре домоткане полотно вибілювала за давнім методом – сонцем і водою: біля ставка мочила і розстилала. Висихало, знову мочила. Вишити одразу не склалося – то нитки не могла підібрати, то візерунок захотіла інший. Закінчила ту сорочку через 11 років.
Раніше давній традиційний одяг вбирала на концерти чи фестивалі. Зараз ношу лише у випадках важливих проектів. Це – музейні експонати. Їх треба берегти. Експериментую зі стилізаціями. Почалося все з вовняної хустки. Накидала її, як шаль, на звичайне чорне пальто. 2007 року такого майже ніхто не носив.
Намисто – моя любов. На старих фото бачила неймовірну кількість разків на шиях. Почала вдягати його в такому вигляді до сучасної сукні. У мене було чорне плаття класичного крою. Коралове намисто відтінків теракотового й оранжевого дуже до нього пасувало. Додала чорні черевички на шнурівці.
Почала шити собі спідниці – довгі й пишні. Оздоблювала защепами (горизонтальні зборки. – Країна), оксамитовими чи шовковими стрічками внизу.
Вдома іноді витягую всі тканини і викидаю в хаотичному порядку на центр кімнати. Часто вони складаються в гармонійні поєднання кольорів чи фактур.
Червоний і синій – для мене найкрасивіше поєднання. Давня червона вишивка сусідила не з чорним, а із синім. Чорний з'явився пізніше, зі штучних барвників. У природних його складно знайти. Хоча багато дизайнерів поєднання червоного і синього вважають несмаком.
Раджу не закривати себе ні від яких кольорів. Раніше думала, що ніколи не вдягну коричневе чи оранжеве. Але, якщо оранжеве перемістити далі від обличчя, або відтінити насичено синьою стрічкою, інакше гратиме.
Раніше носила квітчасту хустку. Потім приїлася – багато хто став такі вдягати. Стрічка – банально. Вінок – не завжди доречно. Так прийшла ідея вив'язів. Вони є на картинах художників, які малювали Центральну Україну XVIII–XIX століть, на старих фото. Перший вив'яз зробила з простої тканини – відрізала шматок і згорнула в кілька разів. Потім знайшовся відрізок дикого, або чесучного, шовку – він найкраще тримає форму. Раніше використовували шамер, або "бомажний" шовк.
Вив'яз із шовкової хустки добре відтіняти контрастним кольором. Під золотисту хустку можна прокласти синю стрічку чи тонку хустку. Синя чи фіолетова також добре пасуватиме під жовтогарячим вив'язом.
Мала довгий відріз тканини кольору фуксії. Зробила з нього вив'яз. Пошила сіру спідницю. Ще вдягнула чорний гольф. Коли холодно і вітер – ношу окуляри без діоптрій у масивній чорній оправі, бо одразу плачуть очі. Вони добре вписалися в образ.
Натуральне хутро в повсякденному житті не ношу. Маю хіба антикварні муфти й горжетки. Хутряна індустрія – це жорстоко. Зараз є штучні холофайбер, синтепух, мутон.
Коротка шуба робить масивнішою верхню частину тіла. Якщо взяти масивні низ і взуття – весь образ буде стильний. Щоб у короткій шубці виглядати більш класично, потрібен прямий низ – спідниця, джинси, штани-скінні.
Грубе взуття заземлює силует. Надто легке – порушує баланс: стає забагато вгорі і замало внизу.
До шуби важливо оформити голову. Розпатлані коси не пасуватимуть. Голову треба візуально піднімати. Взимку можна вив'язувати тканину за принципом намітки. Вона в традиції – біла і полотняна. Головним убором може стати вовняна хустка або флісовий відріз тканини. Варто творити традиційну форму з нетрадиційного матеріалу.
На холодну пору року, коли бракує кольорів, можу поєднати жовті колготки із синім коротким приталеним сарафаном і гольфом кольору фуксії. Пасує під коротеньке пальто.
Красивий силует створюють керсетки. Маю коротку. Доповнюю її класичною спідницею-олівцем. Довгі керсетки до коліна можна носити незастебнутими до вкорочених брюк. Плюс – взуття на підборах. Це додає зросту і видовжує силует.
Довгу керсетку можна носити саму – як сарафан. Можна вдягнути під'юпник. Бажано, щоб нижній одяг був світліший – виглядатиме ніжно. Темніший дасть відчуття багатошаровості.
До керсетки личать темні окуляри з масивною оправою.
Грубі черевики на шнурівці можна взувати з керсеткою і тонесеньким під'юпником чи сукнею з шифоновим подолом. Років 10 тому це поєднання вважали недоречним. Раніше і кросівки до спідниці ніхто не взував. А зараз це – тренд. Туфлі-човники під сукню виглядають трохи нудно і застаріло.
3 
35413
Коментарі