"Що не потратить, то мамі віддає. Нашо мені такий мужик?

Про що говорять в електричках Київщини

Вівторок, 7.40. В електричку Фастів – Київ на станції Глеваха сідає жінка в синій шкірянці. Витягує з фіолетової сумочки сенсорний Samsung. З нього лунає пісня Лоліти "Пошлю его на… небо за звездочкой". На екрані миготить номер без імені.

– Тьотя Шура, то ви? – голосно каже жінка в слухавку. – Помню, що ви післявчора мені з цього номера дзвонили. Хочете продати "Таврію"? За 3 тисячі доларов? Та ви шо, смішні? У неї все дно прогнило. Я б її навіть на лом не забрала. Шура, ізвіняюсь, у мене друга лінія.

Клацає по дисплею двічі, щоб прий­няти інший дзвінок.

– Ми ваш Ford можемо забрати ­завтра! – кричить співрозмовнику. – ­Зараз чоловіка наберу, узнаю, чи в нас свободний евакуатор. Но ми більше 300 доларів не дамо. То й шо, що у вас шкіряні сидіння? Машина дуже побита і стара, ми купляємо тільки на лом. Кольоса і литі диски можете оставить собі. Ну як не хочете, то чого дзвоните? Шукайте дурачка далі.

Ховає телефон у кишеню синіх джинсів.

О 7.55 в Боярці навпроти сідає її знайома, років 30. Вона в рожевій ­куртці-безрукавці. Капюшон обшитий штучним хутром.

– Валя, прівєт. Ти откуда? – жінка в шкірянці нахиляється, щоб поцілувати.

– З дому, я тепер у мами живу. На роботі постоянні задєржки. Тепер замість 3 получаю 2 тисячі. Знімати в Києві квартиру невигідно, а дома мама всігда покормить. Я тільки хліб покупаю і рибу на вихідні.

– Я думала, ти в Ромки ночуєш.

– Ми з Ромкою посварились ще на майські. Після того як він мене за двері виставив, я шмотки забрала і на Оболонь до Таміли Філіпчук переїхала.

– Ви ж вроді женитись хотіли?

– Він зарплату за тиждень спускає. Всіх друзєй на пиво водить, в автомати раз півтори тисячі програв. А що не потратить, то мамі віддає. Нашо мені такий мужик? Казав знакомий, що Рома в августі в Москву на заробітки поїхав. Робить там ковані забори…

– Не знаєш, Оля вже народила?

– Та ні. У неї плід завмер на четвертому місяці. В яїчниках якусь кісту обнаружили. А в Таміли доця родилася. Її чоловік не хотів дитини, бо в них то вже третя. Казав аборт робити. Мала – копія батька. Тепер то його любіма доця. Я на хрестинах була за куму.

О 8.30 На станції "Київ–Волинський" дві жінки виносять у тамбур навантажені картоплею та цибулею "кравчучки". Ще в одній сумці видно сім 1,5-літрових пляшок із молоком.

– Галю, ви вже всі городи обробили?

– Гарбузи ще на полі лежать. Буряки в суботу вирвали.

– Бачила, невістка ваша по двору шастала. Приїжджала помагати?

– Та де там. Вона тільки за продуктами приїжджає. Коли картоплю копала, в неї спина боліла. А як буряк стали рвати і дощ пішов, каже: "Не для того я французький манікюр нарощувала, щоб у болоті ковирятися". Вітя шо не заробить, вона по салонах розтратить. Волоси красить кожен місяць. Була білою, а то приїхала якась фіолетова. А ногті такі має, як лопати. Ні цибулю почистити, ні посуду помити не може.

– Жалко, що твій Вітя на Юльці не женився. Скільки у школі встрічалися.

– Юльку я сама не хотіла. У неї батьки алкоголіки. Бачили, яке в них зілля все літо на подвір'ї росло? Хати не було видно. В липні Юля поховала бабу. То хто на похорон прийшов, кажуть – бабі Гані після смерті всі золоті зуби вирвали. Все рівно покойникам рот зашивають.

– У баби Гані на книжці 7 тисяч рублів лежало. Ще весною в банку зустрілися. Вона тисячу хотіла забрати. Але їй сказала касир приходити осінню. Бідна баба Ганя, не дожила!

Середа, 10.20. Електричка Козятин – Київ.

Двоє сивих чоловіків стоять у проході. Усі місця зайняті. Поруч сидить хлопець у чорному пальті до колін. На голові має дреди, великі жовті навушники. Реп із них чути на піввагона. Поїзд різко зупиняється на станції Вишневе, один із чоловіків не втримується і падає на людей.

– Що з нього виросте, як воно навіть місце уступити не може?

– Що виросте? Ще один Чечетов або Янукович. То є гєди чи готи. Вони на кладбіщє ходять водку пити і музику слухати. Їх в школі тепер не вчать комусь місце уступати. Тепер другіє закони. Щось не нравиться – в морду. А потім такі придурки йдуть в супермаркет людей стріляти.

Заходить жінка з двома великими торбами.

– Салфетки влажные, три штуки на 5 гривен! – вигукує. – Ручки с чернилом, которое легко вытирается даже ластиком, – по 4 гривни. Календарь настенный со всеми праздниками на год, с расписанием Пасхи и Тройцы до 2020 года – по 10 гривен. Девушки, покупайте салфетки. Дешевле вы ни в "Ашане", ни в "Космо" не найдете, – звертається до студенток.

Дівчата дістають по 5 грн. Беруть шість пачок. Одній вони не поміщаються у вузький клатч, тому ховає по кишенях.

– Ты же у Тарика вчера ночевать собиралась? – запитує висока з фіолетовим обручем на голові.

– Передумала. Он с друзьями в боулинг пошел играть. У его одногруппника был день рождения.

– Ты не боишься с ним встречаться? У него папа два раза сидел.

– Ты, как моя мама. Она тоже Тараса через папу не любит. Когда он к нам в гости приходит, то мама деньги и украшения прячет в своей спальне. А я ей объясняю, что Тимошенко и Луценко тоже сидят, но это не значит, что они – бандиты. Просто жизнь так сложилась. Виктора Николаевича посадили из-за взятки. Мама Тараса говорит, что он не для себя, а для начальника брал.

Троє бороданів розносять агітаційні брошури, календарі й значки від Партії регіонів. Жінки пенсійного віку ними застилають брудне сидіння.

– Вчора приходили від якогось кандидата. Пропонували 100 гривень, – розповідає сива, з довгими сережками-­висюльками. – Треба було в їхньому журналі поставити підпис, що буду голосувати за нього. Просили паспорт, щоб відфотографіровать. Дєд кричав, щоб несла документи: за двох нам би 200 гривень дали. Але я злякалась і не дала. Ще кредит якийсь відкриють. А ви за кого голосувати плануєте?

– Я – за "Батьківщину", хоч Яценюка не люблю. Але вибору нема.

– Ми з дідом за "Нашу Україну". Який би той Ющенко не був, але за нього такого беспрєдєлу не було. У нас в парку дерева зрізали, щоб бізнес-центр побудувати. За воду в однокімнатній квартирі плачу 59 гривень з душі, але смердить, як із каналізації. М'ясо стало таке дороге. Дєд кричить, щоб я фарш купляла. Наробила котлет, а там м'яса не чувствується. Одні очі та кості мелені.

– Моя дочка взагалі на вибори йти не хоче. Зять буде за "Свободу". Каже, якщо "Регіони" переможуть, то в понеділок на роботу не піде. Піде під ЦВК на мітинг. Він у мене патріот. Його друзі-програмісти вже давно в Штати повтікали. А Богдан не хоче. Він нічого іноземного не купує. Дочка принесла польський сир, то він не їв. Вони тільки через то і сваряться. Але ніколи не бачила, щоб на неї руку підняв. Щонеділі в церкву ходять. Матюка в нашій хаті не почуєш.

×