вівторок, 23 жовтня 2012 16:24

"Щомісяця колемо одне порося"
19

Артем годує свиней гарбузами і рештками обіду
Мати 21­ї дитини Ірина Раранчук із села Фастівець Фастівського району на Київщині перед обідом наливає борщ із 10­літрової каструлі. Донька Зоряна носить і розставляє тарілки на столі
Ірина Раранчук (ліворуч) із чоловіком Миколою (в центрі) та дев’ятьма дітьми, які повернулися зі школи, моляться перед обідом. Один із синів, Сергій, вголос дякує Богу за їжу і просить благословити день
Сергій (ліворуч), Ігор і Ліля стоять на голові. Хлопці навчилися цього на гуртку зі дзюдо. На них із­за дверей дивиться Руслана

У родині 35-річної Ірини та 41-річного Миколи Раранчуків із села Фастівець фастівського району на Київщині живе 21 дитина. П'ятьох Ірина народила, одна дочка – від першого шлюбу Миколи. Решту подружжя взяло на виховання

9.30. У хаті на піаніно, що стоїть під сходами на другий поверх, вазон з хлорофітумом. Ця рослина найкраще з хатніх очищає повітря. У кутку – два музичні горщики. Коли дитина в них випорожнюється, починає грати мелодія. Від частого використання механізм заїв, і його зняли. Влітку Микола Раранчук облаштував туалет у будинку. Раніше ходили у дерев'яний, за хатою.

Ірина на кухні миє 16 тарілок, чашок і ложок після сніданку. Вона – чорнява, схожа на Ніну з "Кавказької полонянки". Одягнута в чорні лосини і фартух. Підфарбовує лише губи, коли виїжджає в місто.

14­річна Руслана допомагає їй прибрати зі столу. Не пішла до школи, бо розболівся живіт. У сусідній кімнаті батько бавиться з 12­місячною Міланою, Анею, 2 роки, та 3­річною Богуславою.

– Сьогодні прокинулася о шостій, хотіла спекти яблучний пиріг, – Ірина швидко тре ганчіркою тарілки і складає їх на столі. – Якщо звечора все підготую для сніданку, то можу поспати на півгодини довше. Дітей буджу о сьомій, щоб усі встигли вмитися і почистити зуби.

Зараз у родині живуть 14 дітей.

– 23­річний Сергій женився, взяв трохи старшу за себе жінку з двома дітьми. Вони одне одного обожнюють. 21­річна Галя – розвелася, живе з дочкою у хаті, що їй по наслєдству дісталася. 22­річна Юля, 21­річний Женя, 19­річна Анюта і 17­річна Аня вступили в київські інститути й коледжі. Приїжджають сюди тільки на вихідні.

Ірина легко, наче танцюючи, бігає по кухні. Ставить дві 10­літрові каструлі на плиту, в яких варить борщ і макарони. У чашку з кавою для чоловіка кидає цукор, наливає собі чаю. До неї на руки залазить 2­річна Аня. Ірина годує її пирогом. Аня кусає прийомну матір за пальці, та зойкує і дмухає на них.

Мілана біжить у коридор, повертається з рожевим горщиком. Підіймає його, щоб натягнути на голову, але Ірина не дозволяє.

– Хто наклав у штани? Ай­яй­яй! Вона любить у горщик залазити ногами. ­Недавно забула, що ноги в горщику: хотіла побігти, але впала і обдерла носа.

Зав'язує малій світле волосся у куций хвостик на маківці, але та стягує гумку.

– Їй коси відпускаємо, а Аню коротко підстригли. В неї щось нервове було. Лежить­лежить, на пальчик коси накручує, а тоді тільки бздинь – і відірвала пасмо. Обстригли її під хлопчика, щоб усі коси собі не повидирала.

11. 30. Микола носить по хаті на руках рідних сестер Богуславу й Аню. ­Перша – чорнява, кароока й повнощока, друга – білява, худа, зі світлими очима. Третя сестра, 9­річна Зоряна, зараз на заняттях у школі.

– Коли нам подзвонили, що трьом дітям треба сім'я, Іра зразу погодилася. Хоч по правилах, не можна більше 10 дітей усиновлювати. У нас і так був перебор. Тому взяли їх під опіку, – розказує Микола. – Приїхали провідати дітей у лікарні, а вони там такі ­нещасні – чесотку мають, простуду. ­Богуслава зразу пішла Ірі на руки й заснула. Як привезли їх додому, Слава забилася між диваном та кріслом і довго не виходила. Коли бачила мене чи когось із хлопців, криком кричала. Видно, били її чоловіки. Я серед ночі зібрався у Фастів, у цілодобовій аптеці ново­пасит купив. Відпоювали ним, то через тиждень спокійніші стали.

Дівчат забрали від рідної матері, яка пила. За рік, якщо жінка виправиться, дітей повернуть додому.

– Вона два рази сюди ­приїжджала – весною і коли клубніка була. Аня до мами на руки не пішла, плакала. ­Їздили до неї недавно: треба було ­Зорянине свідоцтво про народження забрати. Є можливість її в Іспанію відправити. Та мама документи не дала: розкричалася, що ми дитину в рабство відправимо. Ну, ми все одно в загсі нове зробили. Зайшли в хату, а там простині на ліжку аж чорні. Кажу: шановна, кидайте пити, ставайте людиною, тоді віддам вам дівчаток. Та жінка досі п'є, слава Богу, – Ірина лякається, б'є себе по губах. – Ой, нізя так казати. Ну, якби я бачила, що вона помінялася, не шкода було б дівчаток віддати. А так ніяких здвигів.

13.00. Микола Ford'ом привозить ­молодших дітей зі школи. Ліля, ­Зоряна, Олексій та Сергій разом навчаються в четвертому класі. Вони ­скидають портфелі біля піаніно й не роздягаючись біжать показувати ­Ірині бордові віньєтки, які щойно видали їм у ­школі.

– Сірьожка, нащо собі чуба прилизав? – на знімку в Сергія рідкий чуб ­дістає до брів.

Чотири віньєтки коштують 320 грн.

– Я на всі ремонти і на свята даю дітям гроші, хоч учителі інколи кажуть, що можу за когось не здавати. Не хочу, щоб діти себе ущербними почували. Вчителька моїх дітей на всю жизнь запам'ятає. Паша раніше в школі тільки перші чотири уроки сидів, а з п'ятого збирався й ішов додому. Вчителька писала записки: "Павло вікно розбив", "Павло кросівок у стелю запустив, розбив люстру", "Павло тряпку на портрет президента закинув", – каже Ірина.

Годує дітей борщем і макаронами з котлетами. Перед обідом усі моляться. Після їжі Павло витирає стіл. ­Руслана кладе сушитися на рушник ложки й виделки.

– Павла я народила, а Руслана всиновлена, – тихо говорить ­Ірина. – Павло якось із Русею посварився. Кричав їй, чого ти сюди прийшла. Я йому пояснила, що в неї батьки померли, і вона сама на світі лишилася. З тих пір вони з Павлом подружилися. В Русі прекрасний характер: у навчанні вона не дуже, але це буде золота мати і жінка.

14.00. На кухню заходять довгов'язий 17­річний Артем, 14­річний ­Артем­молодший, 13­річні Андрій та Іван, сідають обідати. Ірина питає, які оцінки в школі отримали. Хлопці мовчки махають, що ніяких.

– Андрія я народила дуже кволень­ким, із перинатальним ураженням центральної нервової системи. Не міг сам їсти. Через це відставав у ­розвитку, говорити почав у 3 роки. У першому класі вчителька написала мені: "Ваша дитина за півроку вивчила чотири букви". Під кінець зимових канікул дивлюся, а він складами читає. Якось за той час у нього в голові все склалося.

Аня заходить із великим яблуком. Їй не дозволяють самій їсти їх, бо забуває прожовувати. Минулого тижня наковталася великих шматків і блювала. За Анею біжить Артем­старший, підхоплює її на руки, яблуко кладе на стіл.

– Цього Артема нам привезли після того, як він бабі сарай спалив, – знову засукує рукави і миє посуд Ірина. – Курив, кинув бичка. У баби з ногами була проблема. Вона, як могла, так і виховувала його та старшу на три роки Аліну, бо батьки померли. А бабушка Івана віддала його з умовою, що я не заборонятиму йому курити. Вона гроші йому на цигарки давала. Я Вані сказала, що не буду на нього тиснути, але щоб і він мав повагу до нас – не курив при дітях. Так і живемо: він не показує, що курить, я не кричу. Якось дзвонить директор школи. Вона проводила з учнями бесіду про шкоду куріння. Тут Ваня встає і каже, що йому тьотя Іра дозволяє курити. Директорка аж сіла. Уявляєте, що у школі про нашу сім'ю подумали?

Прикладає долоні до щік, закочує очі й червоніє.

– Сьогодні Ваня сказав, що викурив одну цигарку на день, буде кидати. А 9­річна Зоряна, як освоїлася трохи, попросила дискотеку зробити. ­Заходжу до них, а вона якимось шарфом замість спідниці підперезалася, ліфчик одягла і на столі танцює. Покликала її, кажу: "Ти, красавіца, щось переплутала. Ти в дитячий будинок попала, а не в бордель". То вона мені розказала, що по телевізору порнофільми з батьками дивилася.

16.10. Артем­менший робить чай і несе його в кімнату, де дивиться телевізор.

– Це в нас єдиний хлопчик, якого з інтернату взяли. Решта із сімей – вони знають, як жити з батьками, рідними. А інтернатівські звикли, що в них ніяких обов'язків. Прийшов у столову – тебе нагодували, за тобою поприбирали. Ні тобі підлогу підмести, ні носки постірати. Артема з якогось крутого інтернату направили, до них і Клички приїжджали, і співаки різні. Він був дуже розчарований після ­Нового року. Ми за столом посиділи, в ігри погралися – і все. Дивувався, що артисти не приїхали і феєрверку не було.

Артем­старший виносить із кухні відро, в яке скидали недоїдки, йде годувати свиней. За ним вибігають ­Зоряна і Сергій.

– Влітку було 19 поросят, а на зиму залишили п'ять, – говорить Микола. – Щомісяця одне колемо. Діти м'ясо люблять, і студентам треба щось передати. Поросят хлопці годують. Якось до нас гості зайшли, Артем про свиней їм хотів розказати і каже: "Юлю з Галею цього літа з'їли, Аліна й Анюта беременні ходять". Гості аж заклякли. ­Артем свиней на честь сестер назвав, бо дуже їх любить.

Принесли кухонний комбайн від Поплавського

Щомісяця родина ­витрачає приблизно 20 тис. грн. ­Половину – на харчі: купують олію, макарони, крупи, фрукти. До 2 тис. грн щомісяця йдуть на шкарпетки, труси, ліфчики, колготки і засоби гігієни. У вересні ­купили 10 курточок, по 600 грн кожна, і стільки ж чобіт – по 250 грн.

Минулого тижня найменші Аня, Мілана й Богуслава захворіли. На ліки витратили 400 грн.

Родина має два автомобілі Ford. Три роки тому обласна адміністрація подарувала їм мінівен. У салоні його вибирала Ірина, там їй підсунули браковану машину. ­Продали її, а за виручені гроші купили два легковики. ­Навесні планують придбати ще ­мікро­автобус.

Раз чи двічі на місяць на чай приходить начальник служби в справах дітей Фастівської райдержадміністрації Марія Короленко. Приносить солодощі. Олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва торік на Миколая привезла 12 курточок і 12 пар чобітків. Недавно кур'єр приніс кухонний комбайн, cказав – це подарунок від Михайла Поплавського (ректора столичного університету культури, який балотується в окрузі Раранчуків у парламент. – "Країна").

Ірина та Микола мають 25 соток землі. Вирощують картоплю, буряки, помідори, огірки, цибулю, капусту. Цього року закрили 80 л салатів, 48 трилітрових банок помідорів і 60 – огірків.

 

"Думала, розумний чоловік з 12 дітьми не візьме, а дурного мені не треба"

Ірина Раранчук була тричі одружена. Вперше вийшла заміж за старшого на три роки столяра Валерія. Шлюб тривав три місяці. Екс-подружжя має спільну доньку Аню, якій зараз 16 років.

– Валера не допомагав по господарству, а мені було 18 років, жила у Фастові. За ним переїхала в село, на городи й корови. Одного дня просто ­пішов – і не вернувся. Я зібрала речі й поїхала до бабусі у Фастів. ­Подала на розлучення. На суді спитала його, чого ж тоді женився. Він сказав: "Бо дурний був". Коли народилася Аня, він її визнав, бо вона була точна його ­копія. ­Аліменти платить невеликі, бо заробітки малі. Аня з ним інколи бачиться, він зараз живе у Фастові.

За рік зустріла у церкві тракториста Петра.

– Він любив дітей, умовив мене одружитися. Ми влаштувалися вихователями в дитячий реабілітаційний центр у Брусилові на Житомирщині. Аню забрали із собою.

Із Петром у нас народи­лися Андрій, Ліля і Паша. Цих дітей йому було мало, і він вмовив мене відкрити дитячий будинок. Ми взяли на виховання восьмеро чужих дітей. Але чотири роки тому чоловік зрозумів, що це – не його. Почав віддалятися. А потім я дізналася, що має когось на стороні. Ми розлучилися. Петро одружився з тією жінкою і переїхав у Дніпропетровськ. На аліменти я не подавала, він сам гроші пересилає. З дітьми спілкується, на дні народження до них приїжджає. Вони йому дзвонять.

Із будівельником Миколою Раранчуком Ірину 2008 року познайомила донька Аня.

– Мені дочка намікала, який в її подружки, теж Ані, тато хороший. Якось пригласили його до нас – нібито качелі для малечі робити. Ходив-ходив, а качелі так і не зробив. Зайнявся гаражем, літньою кухнею. Вмовив мене із Анею поїхати на море на п'ять днів. ­Чотирьох дітей я відправила в санаторії на море, троє старших – студенти, уже самі за собою могли подивитися. Наглядати за рештою чотирма попросила подругу Таню, з Фастова. Через три дні на морі мені стало нудно. Не можу без діла на піску валятися. Пішла, поміняла квитки. Приїхала, а він мене з букетом зустрічає. Я не привикла до такого, щоб три дні нічого не робити – і за це тобі цвіти дарують.

За півроку Микола запропонував узяти шлюб. Його перша дружина поїхала на заробітки в Італію і сказала, що не повернеться. Микола забрав дочку й переїхав із Молдови у село Фастівець. Півтора року виховував дитину сам.

– Я й не сподівалася, що вже заміж вийду. ­Думала, що розумний чоловік мене з 12 дітьми не візьме, а дурного мені не треба. З Колею ми ще вісім дітей узяли.

– Сам я з багатодітної сім'ї, у батьків нас було п'ятеро, – говорить Микола. – Тому не злякався, що в Ірини стільки дітей. Головне, що жінка сподобалася. Подумав, що другої такої спокійної, роботящої і розумної не знайду.

Рік тому в Ірини й Миколи народилася дочка Мілана.

 

Зараз ви читаєте новину «"Щомісяця колемо одне порося"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути