"Щомісяця колемо одне порося"

19

У родині 35-річної Ірини та 41-річного Миколи Раранчуків із села Фастівець фастівського району на Київщині живе 21 дитина. П'ятьох Ірина народила, одна дочка – від першого шлюбу Миколи. Решту подружжя взяло на виховання

9.30. У хаті на піаніно, що стоїть під сходами на другий поверх, вазон з хлорофітумом. Ця рослина найкраще з хатніх очищає повітря. У кутку – два музичні горщики. Коли дитина в них випорожнюється, починає грати мелодія. Від частого використання механізм заїв, і його зняли. Влітку Микола Раранчук облаштував туалет у будинку. Раніше ходили у дерев'яний, за хатою.

Ірина на кухні миє 16 тарілок, чашок і ложок після сніданку. Вона – чорнява, схожа на Ніну з "Кавказької полонянки". Одягнута в чорні лосини і фартух. Підфарбовує лише губи, коли виїжджає в місто.

14­річна Руслана допомагає їй прибрати зі столу. Не пішла до школи, бо розболівся живіт. У сусідній кімнаті батько бавиться з 12­місячною Міланою, Анею, 2 роки, та 3­річною Богуславою.

– Сьогодні прокинулася о шостій, хотіла спекти яблучний пиріг, – Ірина швидко тре ганчіркою тарілки і складає їх на столі. – Якщо звечора все підготую для сніданку, то можу поспати на півгодини довше. Дітей буджу о сьомій, щоб усі встигли вмитися і почистити зуби.

Зараз у родині живуть 14 дітей.

– 23­річний Сергій женився, взяв трохи старшу за себе жінку з двома дітьми. Вони одне одного обожнюють. 21­річна Галя – розвелася, живе з дочкою у хаті, що їй по наслєдству дісталася. 22­річна Юля, 21­річний Женя, 19­річна Анюта і 17­річна Аня вступили в київські інститути й коледжі. Приїжджають сюди тільки на вихідні.

Ірина легко, наче танцюючи, бігає по кухні. Ставить дві 10­літрові каструлі на плиту, в яких варить борщ і макарони. У чашку з кавою для чоловіка кидає цукор, наливає собі чаю. До неї на руки залазить 2­річна Аня. Ірина годує її пирогом. Аня кусає прийомну матір за пальці, та зойкує і дмухає на них.

Мілана біжить у коридор, повертається з рожевим горщиком. Підіймає його, щоб натягнути на голову, але Ірина не дозволяє.

– Хто наклав у штани? Ай­яй­яй! Вона любить у горщик залазити ногами. ­Недавно забула, що ноги в горщику: хотіла побігти, але впала і обдерла носа.

Зав'язує малій світле волосся у куций хвостик на маківці, але та стягує гумку.

– Їй коси відпускаємо, а Аню коротко підстригли. В неї щось нервове було. Лежить­лежить, на пальчик коси накручує, а тоді тільки бздинь – і відірвала пасмо. Обстригли її під хлопчика, щоб усі коси собі не повидирала.

11. 30. Микола носить по хаті на руках рідних сестер Богуславу й Аню. ­Перша – чорнява, кароока й повнощока, друга – білява, худа, зі світлими очима. Третя сестра, 9­річна Зоряна, зараз на заняттях у школі.

– Коли нам подзвонили, що трьом дітям треба сім'я, Іра зразу погодилася. Хоч по правилах, не можна більше 10 дітей усиновлювати. У нас і так був перебор. Тому взяли їх під опіку, – розказує Микола. – Приїхали провідати дітей у лікарні, а вони там такі ­нещасні – чесотку мають, простуду. ­Богуслава зразу пішла Ірі на руки й заснула. Як привезли їх додому, Слава забилася між диваном та кріслом і довго не виходила. Коли бачила мене чи когось із хлопців, криком кричала. Видно, били її чоловіки. Я серед ночі зібрався у Фастів, у цілодобовій аптеці ново­пасит купив. Відпоювали ним, то через тиждень спокійніші стали.

Дівчат забрали від рідної матері, яка пила. За рік, якщо жінка виправиться, дітей повернуть додому.

– Вона два рази сюди ­приїжджала – весною і коли клубніка була. Аня до мами на руки не пішла, плакала. ­Їздили до неї недавно: треба було ­Зорянине свідоцтво про народження забрати. Є можливість її в Іспанію відправити. Та мама документи не дала: розкричалася, що ми дитину в рабство відправимо. Ну, ми все одно в загсі нове зробили. Зайшли в хату, а там простині на ліжку аж чорні. Кажу: шановна, кидайте пити, ставайте людиною, тоді віддам вам дівчаток. Та жінка досі п'є, слава Богу, – Ірина лякається, б'є себе по губах. – Ой, нізя так казати. Ну, якби я бачила, що вона помінялася, не шкода було б дівчаток віддати. А так ніяких здвигів.

13.00. Микола Ford'ом привозить ­молодших дітей зі школи. Ліля, ­Зоряна, Олексій та Сергій разом навчаються в четвертому класі. Вони ­скидають портфелі біля піаніно й не роздягаючись біжать показувати ­Ірині бордові віньєтки, які щойно видали їм у ­школі.

– Сірьожка, нащо собі чуба прилизав? – на знімку в Сергія рідкий чуб ­дістає до брів.

Чотири віньєтки коштують 320 грн.

– Я на всі ремонти і на свята даю дітям гроші, хоч учителі інколи кажуть, що можу за когось не здавати. Не хочу, щоб діти себе ущербними почували. Вчителька моїх дітей на всю жизнь запам'ятає. Паша раніше в школі тільки перші чотири уроки сидів, а з п'ятого збирався й ішов додому. Вчителька писала записки: "Павло вікно розбив", "Павло кросівок у стелю запустив, розбив люстру", "Павло тряпку на портрет президента закинув", – каже Ірина.

Годує дітей борщем і макаронами з котлетами. Перед обідом усі моляться. Після їжі Павло витирає стіл. ­Руслана кладе сушитися на рушник ложки й виделки.

– Павла я народила, а Руслана всиновлена, – тихо говорить ­Ірина. – Павло якось із Русею посварився. Кричав їй, чого ти сюди прийшла. Я йому пояснила, що в неї батьки померли, і вона сама на світі лишилася. З тих пір вони з Павлом подружилися. В Русі прекрасний характер: у навчанні вона не дуже, але це буде золота мати і жінка.

14.00. На кухню заходять довгов'язий 17­річний Артем, 14­річний ­Артем­молодший, 13­річні Андрій та Іван, сідають обідати. Ірина питає, які оцінки в школі отримали. Хлопці мовчки махають, що ніяких.

– Андрія я народила дуже кволень­ким, із перинатальним ураженням центральної нервової системи. Не міг сам їсти. Через це відставав у ­розвитку, говорити почав у 3 роки. У першому класі вчителька написала мені: "Ваша дитина за півроку вивчила чотири букви". Під кінець зимових канікул дивлюся, а він складами читає. Якось за той час у нього в голові все склалося.

Аня заходить із великим яблуком. Їй не дозволяють самій їсти їх, бо забуває прожовувати. Минулого тижня наковталася великих шматків і блювала. За Анею біжить Артем­старший, підхоплює її на руки, яблуко кладе на стіл.

– Цього Артема нам привезли після того, як він бабі сарай спалив, – знову засукує рукави і миє посуд Ірина. – Курив, кинув бичка. У баби з ногами була проблема. Вона, як могла, так і виховувала його та старшу на три роки Аліну, бо батьки померли. А бабушка Івана віддала його з умовою, що я не заборонятиму йому курити. Вона гроші йому на цигарки давала. Я Вані сказала, що не буду на нього тиснути, але щоб і він мав повагу до нас – не курив при дітях. Так і живемо: він не показує, що курить, я не кричу. Якось дзвонить директор школи. Вона проводила з учнями бесіду про шкоду куріння. Тут Ваня встає і каже, що йому тьотя Іра дозволяє курити. Директорка аж сіла. Уявляєте, що у школі про нашу сім'ю подумали?

Прикладає долоні до щік, закочує очі й червоніє.

– Сьогодні Ваня сказав, що викурив одну цигарку на день, буде кидати. А 9­річна Зоряна, як освоїлася трохи, попросила дискотеку зробити. ­Заходжу до них, а вона якимось шарфом замість спідниці підперезалася, ліфчик одягла і на столі танцює. Покликала її, кажу: "Ти, красавіца, щось переплутала. Ти в дитячий будинок попала, а не в бордель". То вона мені розказала, що по телевізору порнофільми з батьками дивилася.

16.10. Артем­менший робить чай і несе його в кімнату, де дивиться телевізор.

– Це в нас єдиний хлопчик, якого з інтернату взяли. Решта із сімей – вони знають, як жити з батьками, рідними. А інтернатівські звикли, що в них ніяких обов'язків. Прийшов у столову – тебе нагодували, за тобою поприбирали. Ні тобі підлогу підмести, ні носки постірати. Артема з якогось крутого інтернату направили, до них і Клички приїжджали, і співаки різні. Він був дуже розчарований після ­Нового року. Ми за столом посиділи, в ігри погралися – і все. Дивувався, що артисти не приїхали і феєрверку не було.

Артем­старший виносить із кухні відро, в яке скидали недоїдки, йде годувати свиней. За ним вибігають ­Зоряна і Сергій.

– Влітку було 19 поросят, а на зиму залишили п'ять, – говорить Микола. – Щомісяця одне колемо. Діти м'ясо люблять, і студентам треба щось передати. Поросят хлопці годують. Якось до нас гості зайшли, Артем про свиней їм хотів розказати і каже: "Юлю з Галею цього літа з'їли, Аліна й Анюта беременні ходять". Гості аж заклякли. ­Артем свиней на честь сестер назвав, бо дуже їх любить.

×