Рушники стелили при вході до хати, як ганчірку. Старовинну роботу колекціонери могли виміняти на мило

Під час операції "Вісла" вишиті сорочки закопували в землю

В університеті хотілося, щоб у якийсь день усі вдягнули вишиті сорочки – аби було гарно. Так виникла ідея провести День вишиванки. Уперше приєдналися тільки студенти історичного факультету й кілька викладачів. Були 20–30 учасників.

15 років тому серед студентів була мода на американські та російські культурні продукти, фільми, співаків. Ми в сорочках із вишивкою мали маргінальний вигляд. Ті, хто вважали себе прогресивними, думали, що ми приїхали з села. Того дня могли почути: вдягати вишиванку – це ще не бути українцем. Інколи казали: краще цемент мішали би чи картоплю саджали.

У наступні роки до акції долучилися весь університет, інші вузи. А потім приєдналася вся країна.

 

2010-го в Чернівцях ми встановили рекорд за кількістю людей у вишиванках. На міській площі зібралися понад чотири тисячі містян. Торік свято відзначали в ­понад 100 країнах світу.

В Україні немає міста чи села, де не відзначають Дня вишиванки. Навіть у тимчасово окупованих Криму й на Донбасі. День вишиванки став політичним символом.

У 1990-ті цінність вишитих речей розуміла хіба частина інтелігенції. Дослідники були свідками, як рушниками чи сорочками мили машини чи стелили при вході до хати, як ганчірку. Старовинну роботу колекціонери могли виміняти на мило.

Речі з багаторічною історією вивозили на смітник, а замість них купували перські килими чи банні рушники. Радянський Союз нав'язував ці перевернуті цінності. Кілька поколінь втратили тяглість культурних кодів. Не думаю, що вдалося до кінця їх повернути, але зараз справи значно кращі. Ставлення змінилося кардинально.

У створенні сучасних вишиванок є дві течії – відтворення старовинних сорочок та адаптація й переосмислення дизайнерами етнотематики.

У нашій сімейній колекції майже 300 вишиванок. І старовинні, і сучасні. Вдягаю і зроблені бабою чи прабабою. Це не просто красиві речі – в них ходили предки.

Ніколи не бачила двох однакових старовинних сорочок. Навіть якщо видаються такими, орнамент чи кольори відрізнятимуться в деталях. Подобаються буковинські, гуцульські й решетилівські.

Найдорожчі для мене – вишиванки моїх дітей. Синові й доньці щороку купуємо нові. Малі речі ховаю в шафу. Колись подарую внукам.

Вишивати нас із сестрою навчила баба по матері Вікторія Китайгородська. Вона – майстриня із ткацтва. Та я собі не вишила жодної сорочки. Це кропітка робота.

В Україні є прекрасні майстрині та майстри вишивки. 31-річний Богдан Петричук із села Бабин Косівського району на Івано-Франківщині має прекрасну колекцію старовинних сорочок, якісно вишиває старовинні орнаменти. Він закінчив університет і міг залишитись у столиці. Та повернувся додому. Відкрив майстерню та музей.

Разом з організаціями "Музичний батальйон", історичним клубом "Холодний Яр" і Народним музеєм України на День вишиванки відкриємо пам'ятник у Києві Василю Вишиваному. Його справжнє ім'я Вільгельм фон Габс­бурґ. Представник австрійської династії Габсбурґів із прадавнім українським княжим корінням. Військово-політичний діяч національно-визвольного руху початку ХХ століття. Йому дали прізвисько Вишиваний, бо носив вишиту сорочку. На пам'ятнику буде зображений у ній.

У пологових будинках даруємо сорочки дітям, які народилися на День вишиванки. Започаткувала цю акцію в Чернівцях. Купила дві сорочки для хлопчика й дівчинки. Тепер до акції в регіонах підключаються місцеві майстрині. Вишивають десятки, а то й сотні сорочок, дарують пологовим. Акція "Народжені у вишиванках" відбувається у 21 країні. Працюємо з українськими посольствами: передаємо туди сорочки для немовлят. Батьки отримують їх, коли реєструють дитину.

Щороку присвячуємо День вишиванки якійсь темі. Торік була – "День вишиванки – День родоводу". Спонукали вивчати свій рід. Це дає відповіді на велику кількість запитань. Часто це процес особистої декомунізації. Наприклад, коли знаходиш, що твоє прізвище насправді не Ковальов, а Коваленко, не Каплунов, а Каплун тощо.

Позаторік готували тему "Вишиванка – одяг вільних людей". Ми актуалізували імена й історії про українських дисидентів, які носили вишиті сорочки, щоб показувати проукраїнську позицію. Говорили і про теперішніх політв'язнів у Росії. Влаштували дипломатичні прийоми в "Мистецькому Арсеналі". На заході "Українські амазонки" демонстрували традиційні строї та сукні етнодизайнерів. Подіумом дефілювали військові, лікарки, журналістки й волонтерки.

Цьогоріч День вишиванки присвятимо екології. В Україні за останні десятиліття висохло понад 10 тисяч річок. Отже, зникло 10 тисяч старовинних назв. Відповідно – про них зникають пісні, перекази чи легенди.

 

Під час зйомок документального фільму "Спадок нації" з режисером Олександром Ткачуком побували в різних куточках країни. У Львівській області знайшли сорочки, закопані в землю під час операції "Вісла". Тоді українців виселяли й не дозволяли брати вишиванки й рушники, бо це були засоби ідентифікації. Вціліли багато сорочок, закопаних у дубових скринях. Ті, від яких залишилися тільки фрагменти, намагаються вишивати місцеві майстрині.

Для фільму зібрали чимало історій за кордоном. Родина Галабурд жила в Бельгії, а тепер – у Німеччині й Австралії. Виїхало одне покоління, за кордоном народилися наступні. Але всі члени родини володіють українською. Вишивають, мають колекції, згуртовують довкола себе українську громаду. Так вдається об'єднуватись і підтримувати українців, щоб вони не розчинялися за кордоном. А ставали лобістами України у світі.

З режисером Сергієм Кримським зняли документальну стрічку "Соловей співає, Поки голос має". Зібрали найпоширеніші міфи про українську мову – "какая разница, на каком языке", "мова не має значення". Хотіли показати, як ворог маніпулює нашою свідомістю.

Під час зйомок відкрила для себе досвід інших країн у мовному питанні. В Ізраїлі створили інститут, що відновлював практично забуту мову. Слова, яких не вистачало, створювали, використовуючи корені давнього івриту. Новотвори вживлювали в пресі та книжках. І вони приживалися.

Коли одна держава забирає в іншої мову й насаджує свою, тоді може контролювати суспільство та маніпулювати ним. Раніше інтуїтивно відчувала, що мова є клеєм держави. А після вивчення досвіду інших країн переконалася в цьому.

×