"Розраховувати треба тільки на себе"

Я з тих, хто не може сидіти на місці. Коли старша сестра пішла в музичну школу, я побігла за нею. В дуеті виступали на всіх заходах в Острозі. Після дев'ятого класу поїхала на музичний конкурс й посіла друге місце. Запропонували вчитися в Кременецькому інституті. Так почалося моє студентське життя. Стала керівником квартету, грала в ансамблі бандуристів, танцювала в колективі "Горлиця", виступала в аматорському, академічному й камерному хорах. Графік був такий, що спала по кілька годин. Але шалений темп додавав азарту.

Свою кар'єру починала із села, де вела гурток. Їздила туди двічі на тиждень, паралельно працювала кілька годин в Острозькому будинку школярів, школі та гімназії. Через рік переїхала в Нетішин працювати на повну ставку. Там був великий колектив дітей, гарний хореографічний зал. Моя професійна діяльність не залишилася непоміченою, почали "перекуповувати" назад в Острог. Це була точка успіху, коли я могла вибирати.

 

Коли мої колективи почали посідати призові місця на змаганнях, мама захворіла на рак. Двоє молодших братів тоді ще ходили до школи. Фінансове забезпечення сім'ї лягло на мене. Довелося працювати на трьох роботах і водночас їздити до мами в онкологічне відділення в Рівному. Умови в лікарні були жахливі. Коли просила медсестру зробити укол, щоразу треба було щось класти їй у кишеню. Хотілося кричати від відчаю. У 23 роки зрозуміла, що завжди розраховувати треба тільки на себе.

Батько відмовився від моїх братів. Після смерті матері вони стали сиротами. Сестра вже мала свою сім'ю, тому мені довелося стати їхньою опікункою. Шість років, доки їх виховувала, були випробуванням. Перехідний вік, у кожного свій характер, заробляти треба більше. За той час я стала солдаткою. Зараз старший Федір – військовий, три роки був в АТО. Молодший Юрій закінчив військовий ліцей і вивчився на пожежника.

Коли брати закінчували вузи, зрозуміла, що вони мають бути відповідальні за своє життя. Переїхала в Київ, про що давно мріяла. На моє резюме відгукнулася приватна школа. Для проживання виділили кімнатку при ній. У підпорядкуванні мала 220 дітей. Графік був щільний. Любила свою роботу, хоч і сильно виснажувалась.

Наприкінці навчального року проводили 4-годинний концерт. На третій годині схопив шлунок. Так переймалася, що довела себе до знесилення. Довго відновлювалася. Після цього усвідомила, що повністю віддаюся чужим дітям і не думаю про своє майбутнє. А якщо втрачу працездатність, де братиму кошти? Стало страшно.

Вирішила повністю змінити життя й переїхати в Польщу. Дехто казав, що чиню абсурдно. Мовляв, в Україні в мене непогана кар'єра. Але хотілося перевірити, чи впораюсь, якщо почну з нуля.

Роботи за спеціальністю у Варшаві знайти не змогла. Пішла покоївкою в готель. Це був престижний заклад у центрі столиці. Проте деякі ситуації на цій роботі дратували. Друг, який жив у Німеччині, порадив перших пів року просто приймати все, що відбувається, бо це період адаптації. Казав: "Якщо перечекати, стане зрозуміло, чого хочеш насправді – залишитися чи повернутися в Україну". Добре виконувала свої обов'язки – й через три місяці мене призначили бригадиркою в колективі польок.

Мене часто просили допомогти з пошуком роботи й житла у Варшаві. Витрачала на це купу сил і часу. Народилась ідея відкрити туристичний хостел. Знайомий був не проти зайнятися цим разом. Я розробила проєкт, провела розрахунки, знайшла приміщення, владнала всі організаційні моменти, а він дав гроші. Повернула їх йому через чотири місяці, коли хостел почав приносити прибуток.

У той час звільнилася з готелю і влаштувалася прибиральницею на вечірню зміну в салон краси Estal. Працювала з дев'ятої вечора до першої години ночі. А з 8:00 до 19:00 шукала приміщення під хостел, розмовляла з власниками. Кермувати не вміла, тому користувалася громадським транспортом. Вивчила всі мікрорайони міста. Мала величезне бажання змінити своє життя.

Стала першою українкою, яка відкрила туристичний хостел у Варшаві. Він мав хороші відгуки. Але коли 2019 року робила у приміщенні ремонт, отримала касовий розрив. Це був кризовий етап – зрозуміла, що я фінансово безграмотна. Така ж ситуація була й за 11 років до цього. Тоді на роботі не дали зарплати і я не знала, де брати гроші на життя. Бізнес це чи особистий бюджет, але якщо коштів не вистачає на наступний місяць – це і є банкрутство.

Пішла навчатися азів фінансової грамотності. Усвідомила, що в житті все можна поміняти, якщо маєш певні знання – як більше заробляти, відкладати, створити фінансову подушку безпеки і примножити свій капітал.

Засвоїла: щоб компанія працювала без банкрутства, потрібно зробити подвійний обіг. Мені вдалося це за чотири заняття з фінансової грамотності, і я вийшла з касового розриву. Коли почалася пандемія, я вже мала фінансову подушку і джерела пасивного доходу. Паралельно стала фінансовим консультантом, запустила марафон "Я люблю гроші". Бачила, що хороший результат є не тільки в мене, а й у моїх учнів.

Прорахувала, що рентабельність хостелу вже не буде такою, як до пандемії. Витрачала багато часу та енергії, а отримувала не ті кошти, що хотіла. Тому бізнес довелося продати.

Веду курси з фінансової грамотності онлайн і офлайн. Серед учнів переважають жінки. Багато молоді. Хочуть розібратись у своїй сфері діяльності, більше заробляти, менше працювати, навести лад із фінансами та навчитися їх правильно розподіляти. Це така глибока робота, що не кожен може розібратися самостійно.

За сім років життя в Польщі провела над собою колосальну роботу. Звикла, що тут порядок і безпека. Поляки відрізняються від українців тим, що розраховують тільки на себе, шукають можливості відкласти кошти, зберегти їх і примножити. Водночас їм притаманний деякий консерватизм. Переписуються переважно електронною поштою, мало відповідають на телефонні дзвінки. У вихідні до них не додзвонитися. Суботу й неділю повністю присвячують сім'ї.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу".

×