Ресторани в народному стилі – це жах

Блакитний колір віконниць відлякує комарів

Їжджу в експедиції з 2006-го. Але тоді на віконниці уваги не звертала. Через три роки моя викладачка, родом із Конотопа, що на Сумщині, привезла від батьків альбом із фотографіями вікон давнього міста. Віконниці мене зацікавили. Створила віртуальний музей – групу у Facebook "Очі хати".

У давнину вважали: якщо дах і двері захищають від зовнішнього світу, то вікна поєднують із ним людину. Їх порівнювали з оком. Вони з'явилися пізніше за двері. Були малі, щоб із хати не виходило тепло. Замість шибок ставили прозорий матеріал – риб'ячий пузир, промащений папір чи тканину, воловий міхур, який пропускав жовтувате світло. Біднота закладала тонкі напівпрозорі гіпсові плитки. У XVI–XVIII століттях використовували переважно пластинки слюди. Потім з'явилося скло.

В українській хаті було троє вікон – навпроти столу, навпроти покуті з божничком і навпроти печі.

У 1970-х на Львівщині знайшли хату з трьома віконницями, що зачинялися зсередини. На них були святі Миколай, Георгій Побідоносець і Матір Божа. На ніч закривалися – зображеннями на вулицю, а на день їх відчиняли й зачіпляли за стіну як ікони.

Спочатку віконниці робили з однією стулкою, а зі збільшенням розміру вікон – двостулкові. Вони захищали житло в холодні дні від продування, у спекотні – від перегрівання. Частіше віконниці встановлювали у цент­ральній і північній частинах Лівобережжя, оскільки тут найхолодніше взимку, дмуть крижані вітри.

Біля вікон часто чіпляли часник і кропиву – аби захистити дім від лихого ока. Якщо дитина хворіла, її передавали з хати через вікно. Вважали, ніби так вона вдруге наро­джується і стає здорова.

Раніше фотографувала вікна без розбору. З часом помітила, що зразки 1960–1970-х – однотипні. Натомість початку ХХ століття – багатше оздоблені.

Одне з найстаріших вікон бачила в місті Остер Козелецького району на Чернігівщині. Оздоблене двоголовим орлом. Тобто його поставили за царської Росії. З боків під деревом життя вирізьблені слоники.

 

Лівобережжя багате на віконниці й узори. Вони також характерні для російських і білоруських хат. У Вільнюсі натрапила на два райони зі старими дерев'яними будинками. Мали такі ж вікна, як на півночі Чернігівщини.

На Волині й Рівненщині вікна прикрашені мінімалістично, віконниць практично немає. Не знайдете їх і на Півдні – на Черкащині й Кіровоградщині.

У південних селах на вікнах люблять зображувати пишну квітку. Часто намальовані кольорові смуги. Багато синього й червоного – ці барвники додавали у глину. Поширений блакитний колір. Імовірно, ця традиція прийшла із середземноморських країн. Вважають, що блакитний відлякує комарів.

На Полтавщині підбирали такі барви для віконниць, щоб виділялися, але не були надто крикливі. Якщо хата потопала в зелені, розмальовували у червоних тонах. Коли стіни хати внизу підведені жовтою або червоною глиною, для віконниць і обрамлення використовували зелену фарбу.

Хати на півночі, на Слобожанщині – рубані з дерева. Зовні стіни обмазували товстим шаром глини, білили крейдою. Різьблені віконниці фарбували кольоровими глинами або олійними фарбами переважно вохристих тонів. Розписували ружами й півоніями. Деякі мають пишне верхнє різьблене оздоблення, що нагадує дівочі весільні вінки. У Сумах бачила бірюзові вікна на тлі таких само стін.

На Правобережжі й Поділлі вікна розписували яскравими червоними квітами. А на Поліссі – стримана сіра гама.

На Київщині віконниці фарбували в яскраві кольори, найчастіше – червоні, щоб контрастували з білими стінами. Розписували хмелем, квітками.

До ХХ століття були рослинні барвники. Потім почали використовувати анілінові. Інтер'єр став яскравий. Вікна й двері розписували рослинами й птахами – півнями, галками, сороками. Великі кольорові плями наносили ганчірками. По краю підправляли пензликами – прописували гілки й листя. Часто зустрічаються вазонні композиції – квітуча рослина виростає з горщика. Хвилясті лінії, інколи з листочками, виноградом, означають безкінечність.

У Києві будинки з віконницями збереглися на Куренівці, Троєщині, Нивках, Татарці, Теремках, Деміївці, у Пущі-Водиці.

Майстрів віконниць залишилося мало. Трапився один у Великому Усті Сосницького району на Чернігівщині. Йому за 80 років. Усе життя робив вікна для свого села, має невелику майстерню.

Сучасні ресторани в народному стилі – це жах. Намагаються стилізувати вікна під давні. Всі аляпуваті, неоковирна робота.

У Сосниці бачила, як модернізують будинок. Познімали віконниці й поставили пластикові вікна. Зверху обшиють вагонкою. А одну хату обклали цеглою – і старе різьблене вікно залишили.

×