10 років Богдан Батрух будує церкву з розписами Анатолія Криволапа
Богдан Батрух запрошує поговорити до своєї квартири на Хрещатику. Стіни помешкання у стилі раннього італійського Відродження оздоблені репродукціями полотен Сандро Боттічеллі. На великій заскленій терасі з краєвидом на колишній кінотеатр "Дружба" стоїть журнальний столик з комп'ютером Аpple і два крісла. Господар ставить заварник із чаєм з лісових ягід та одну чашку для мене. Сідає у крісло навпроти. .
– Процентів 70 свого часу тут проводжу. А так – їжджу по світу, – говорить з легким польським акцентом. – У цій квартирі мешкаю з 2000-го. Три роки ремонт робив. Репродукції на стінах і на стелі відтворив художник, який писав ікони у церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі. Тут можна лежати й довго розглядати стелю. Складно після цього жити в інших квартирах. Бракує цих кольорів.
Поряд зі столиком – метрова старовинна єгипетська ваза.
– Вона одна з тих, що привезли російські солдати з Парижа після перемоги над Наполеоном.
А ви її де придбали?
– На Сінному ринку в Києві, 2005 року.
Коли приїхали до Києва вперше?
– На межі 1989-го і 1990-го.
У той час ви співпрацювали з Джорджем Соросом.
– Була потреба впливати на течію історії. Зміни у Східній Європі припали на період, коли почувався на піку сил. Хотілося змінювати речі. Мав інтелектуальні й фінансові можливості для цього. Це був великий кайф.
Як саме впливали на історію?
– Ми хотіли змінювати уми людей при владі. Тоді державою керували інтелігенти з великим життєвим досвідом. Радянський Союз розпадався, творилося щось нове. Але вони не знали, як це нове виглядає.
Ви почали вивозити наших політиків за кордон?
– Прийшов до нас Дмитро Павличко й каже: "Є такий Леонід Данилович Кучма. За два тижні буде прем'єр-міністром. А ще не був ніде у світі, нічого не бачив. Ви можете щось із ним зробити?" – "Добре, зробимо".
Повезли, показали. Кучма себе зарекомендував як інтелігентна людина. Був дуже обережний із західним світом. Але після тих поїздок по його очах було видно – зміни у свідомості відбулися величезні.
Які зміни дала Революція гідності?
– Колосальні. Дійшло до війни. Вона примусила уряд зійти з міждержавної корупції, яка полягала в перекуповуванні кожної еліти великими газовими хабарами. Перекидали в Україну, наприклад, 40 мільярдів кубів газу. З них потребували 25 кубів. 15 перепродавали на Захід і мали великі гроші. Це була потужна міждержавна корупція.
З другого боку, щоб наблизитись до Європи, нам потрібно подолати внутрішню корупцію. Свого часу вона була сильна в Польщі, Угорщині, Болгарії, Румунії. Однак вони поступово вилікувалися – через тиск Євросоюзу. Це саме помалу відбувається з Україною. Такі правила врешті-решт переможуть.
Але поки що Європа ставиться до України доволі прохолодно.
– Євросоюз побудований насамперед на економічних принципах. У Росії великі ресурси – нафта, газ. Україні ж запропонувати нема чого. Крім 40 мільйонів бідних людей, обкрадених співгромадянами.
Чим Україна може зацікавити Європу?
– Інтелектом, своїми особливостями.
Наша культура поки що невідома за межами країни.
– Вона самій Україні не відома. Населення в більшості не українське, а просто "не російське". Тому яка тут може бути культура? Ми зараз на першому етапі, де "я" не "хтось". Але ще далеко до того, щоб усвідомити, хто "я".
Ви взялися за український дубляж, бо вас ображала російська мова на екранах. Що зараз ображає?
– Не сприймаю забрудненого довкілля. Наскільки примітивним створінням є людина, видно по тому, як поводиться з природою, з культурою інших людей, з мовою.
Більшість українців живуть бідно. Як це впливає на їхнє сприйняття культури?
– На кінопоказі в Лондоні сказав одній молодій українці, яка в неї гарна машина. А вона: "Так, чудова. Тільки на українських дорогах мушу петляти, щоб оминати діри". Англійськими дорогами без ям вона би їхала інакше. Нам треба змінювати середовище, в якому живемо. Завдяки цьому змінюватимуться стосунки між людьми. Ті самі українці в інших умовах поводитимуться інакше.
Богдан Батрух відповідає на дзвінок мобільного. "Із матеріалу, який ви вислали, не можна нічого вирішити, – говорить у слухавку. – Коли знімете геніальний фільм, тоді ми його подивимось".
– Усі хочуть бути частиною великих грошей, – Богдан Батрух відключає телефон. – Фільм тільки в проекті, а вони вже хочуть підписати контракт на дистрибуцію.
Який рівень нового українського кіно?
– На кожному рівні є складнощі. Зокрема, на етапі сценарію. Суть фільму – розповісти історію. Глядач має емоційно розвиватися разом із героєм. Більшість українських сценаристів пишуть не історію, а репортаж: щось у селі відбулося. Немає психологічного розвитку героїв.
Є проблема на рівні режисерів. Вони приходять у кіно або з музичних кліпів, або з телесеріалів. У кліпі нема психології. Там – картинка, привабливі пози. Тому всі нові фільми – неемоційні.
Режисери не беруть до уваги, для кого роблять стрічку. У більшості – для себе. Думають, якщо їм подобається, – то сподобається і публіці.
Причина в тому, що наш кінематограф ще не виробив своїх традицій?
– Це важлива причина. Центр творчості був у Москві. Не мали самостійного творчого джерела. Плюс – у Союзі режисерам давали все. У ринкових умовах доводиться боротися за глядача. Вони себе не віднайшли й перестали працювати.
Маєте улюблені українські фільми?
– "Поводир" Олеся Саніна – цілком пристойний. У ньому є цікава історія і професійна акторська гра.
У чому ще причина нашого відставання?
– У більшості країн дуже міцне коріння національної культури. У нас радянської вже нема. Російська не сприймається. А нова ледь-ледь насаджується.
Що може бути сильним носієм української культури?
– Музика. Вона була найменш знищена. Також менше за кіно, телебачення й літературу постраждало образотворче мистецтво.
Музика наших композиторів на тлі світової вирізняється мелодійністю. А українське образотворче мистецтво – насиченими кольорами. Коли дивитеся на кольори Анатолія Криволапа, не маєте сумніву, що вони виростають із візантійських фресок.
Ви зводите храм із розписами Криволапа.
– Будуємо вже 10 років церкву Покрови. Люди звертають увагу, що я, греко-католик, будую православну церкву.
Мене водили в храм із трьох років. Постояти 1,5 години, послухати співи, повдихати запахи – це була подія.
Пізніше пробуєте пережити ті відчуття. Часто – за допомогою кіно. Це ті ж 1,5 години, що так само завершуються переважно перемогою добра над злом. Тому хороше кіно приводить до моментів, які з дитинства відчував у церкві.
Віра для вас пов'язана з релігією?
– Для мене віра – це передчуття науки. Так само, як містика і математика. Ці речі мають спільні корені. Останні наукові дослідження довели, що людина побудована з тих самих атомів, які 14,5 мільярда років тому були частиною Великого вибуху. В нашому тілі є всі елементи, з яких складається Всесвіт.
До церкви ходите?
– Ходжу до місць, що містять елементи містичного. Їх можна знайти і в мечеті, і в синагозі.
А в церкві Московського патріархату?
– Є кращі корпорації, а є гірші. Російський етнос має сильні впливи кочівників і шаманів. Вони були перенесені в християнську релігію, наприклад, старообрядців.
Знаєте свій рід до далекого коліна?
– 400 років. Є підтверджена фактами легенда. Коли король Ян Собеський їхав під Відень боротися з турками, то збирав козаків. Три воїни з мого роду добре себе уславили. Їм дали великі шматки землі в селі Кінському коло Перемишля. Через пару століть землі вже не вистачало. Велика частина родини виїхала до Америки 1890 року. Брати батька залишилися там, а він повернувся сюди з моїм дідом. 1913-го купили землю. Після Другої світової війни у них її забрали й виселили на північ Польщі. Там я і народився.
Чи важко було українцям у Польщі починати нове життя?
– Головного редактора французької газети Le Monde спитали, ким би хотів бути, якби не був французом. Він сказав: "Хотів би бути або євреєм, або етнічною меншиною в країні, яка мене не дуже любить. Бо ця ситуація тебе або підсилить, або ти пропадеш".
Ми мали причини бути неприязними до поляків. Бо нас скривдили, коли вивезли з рідної землі. На те, щоб порозумітися, пішли десятиліття.
Українці зможуть помиритися з росіянами?
– Українці – так. Не знаю, чи зможуть росіяни. Це як під час розлучення: більш ображеним почувається той, кого покинули. Росіяни забувають, що це вони нас скривдили.
2 
1
Коментарі