Пополудні на столичному Подолі Іван Семесюк замовляє каву на барі одного з ресторанів. Він – у чорному блайзері й темних окулярах.
– Окуляри на публіці не знімаю. Це – мій сценічний образ. Мені так зручно, – пояснює.
Лишається в окулярах протягом усієї розмови.
Цей образ асоціюється з вашим гуртом "Пирятин". Чому проекту дали назву райцентру?
– У родини є маєток у селі Шкурати на Полтавщині. Це село вимерло, постійно живе в ньому один чоловік – колишній в'язень. Старі садиби поросли грабами, а вночі у двір можуть прийти кабани або навіть лосі. І ця вся дичина поблизу Пирятина, містечка, де є сучасний супермаркет, де тамтешні хіпстери їздять на моторолерах. Наша творчість теж контрастує подібним чином – дичина і сучасність.
Ви несподівано стали музикантом.
– Музикант – це професіонал, а я – музика, такий собі дідусь, який вміє гепати на барабані. Можу інколи під час концерту забути слова чи трохи збитися. Але думаю, через два-три роки це минеться. Вже навчився непогано грати на ірландському вістлі й індійській бансурі (народні флейти. – Країна). Опановую губну гармоніку.
У ваших піснях багато нецензурних слів, а тексти дуже прозаїчні.
– Хороша пісня та, яка чіпляє за душу й приносить задоволення авторському колективу. Можна було весь альбом записати без матюків, і це було б у якомусь смислі навіть вигідніше – пісні крутили б на радіо, а ми б відкрили чимало майданчиків для себе. Можна було б виступати на День міста – в Яготині, в Ірпені, в Шостці. Жартую, звичайно.
Ми займаємося низовим мистецтвом. Воно не може бути причесаним і рафінованим. Саме цей неофольклорний пласт, низова культура насичує матеріалом високу. У нас є пісня "Немає грошей – пиз**йте на х**". У ній закладено серйозний смисл, хоча цього й не скажеш на перший погляд.
Що стало поштовхом до її написання?
– У нашому суспільстві доволі дивно сприймається вислів "свій до свого по своє". Переважно як сигнал до халяви, коли свій своєму має надавати безоплатні послуги. Це шлях у нікуди. Здається, це – прямий вплив православної етики, в якій гроші сприймаються ледь не як кров сатани. З другого боку, аграрної культури, в якій є стійка звичка до бартерного обміну ресурсами. Волонтерство й безкоштовний обмін потрібні й виправдані лише у кризові моменти. На етапі розвитку це – недоречно. Потрібно платити одне одному. Якщо поважаєш мене і хочеш підтримати – заплати, будь ласка, і наступного разу мій продукт буде кращий. Саме такі взаємини мають бути між своїми, якщо ми дійсно свої.
Як у вас справи з грошима?
– Добре, бо багато грошей мені не треба. Все, що з базових матеріальних благ потрібно, маю – будинок, машину. На дешевенькій Dacia Logan 2008 року готовий ще довго їздити – аби тільки не ламалася. На мій смак, будь-яка машина, дорожча за 50 тисяч доларів, – марна трата грошей. Мені нікого вражати автомобілем не потрібно. Але на симпатичні дрібниці коштів не шкодую. Без них можна обійтися, проте саме вони створюють комфортне й приємне життя. Люблю, наприклад, дорогий тютюн.
Після одного з концертів ви назвали одеську публіку важкою. Чому?
– В Одесі критично мало українського. Українці там – наче якась діаспора. А крім того, є багато ватників. Усе це створює своєрідну, доволі тяжку для мене атмосферу. Особливо як для киянина, бо останніми роками столиця стає виразно українською. Київ у цьому напрямі міняється дуже швидко.
Революції й громадські протести на це впливають?
– Не без цього. Ми ж столичноцентрична країна. У цьому сенсі трохи нагадуємо Росію. Тільки там центр – сакральний, а в нас – громадянський. Усі наші найлютіші збурення зазвичай відбуваються в столиці. Сюди їдуть активні, готові до змін люди з усіх регіонів країни. Так Київ стає інакшим.
А країна?
– Також. Особливо, якщо дивитися в мовно-культурному контексті. Україномовний ринок зараз – це майже 10 мільйонів споживачів. І він постійно збільшується. Нарешті стало вигідно видавати сучасну українську літературу. Такі видавництва вже не банкрутують, а стрімко розвиваються. Яскравий приклад – "Люта справа". Цікаво також, що україномовна книжка переважно займає нішу книгарень, російськомовна ж здрейфувала у бік ринків, типу київської Петрівки. Все швидко змінюється, прогрес відчувається у багатьох сферах.
Як на вас вплинули події Революції гідності?
– Рубіж 2013–2014 років – переломний період у моєму житті. Померли батьки, в країні почалася війна. До того часу я був іншою людиною. Щось довго визрівало і, наче гігантський чиряк, нарешті вибухнуло. І в суспільстві, і особисто в мені. В певний момент почав сприймати Україну як величезний художній проект, полотно, колекцію фарб і пензлів. Дуже серйозно змінилася моя самоідентичність. Приміром, більшу частину життя спілкувався російською, хоча добре знав українську. Нині ж цілком і остаточно перейшов на українську. Неочікувано для себе став регулярно займатися спортом: турнік, гантелі, плавання, гімнастика. Зараз у фізичному плані дам фору собі 24-річному.
Майдан переміг?
– Звичайно. У разі його програшу ми стали б частиною Росії або руїною з громадянською війною по всій країні. Особисто я вийшов на Майдан із мінімальними вимогами, бо просто хотів скинути Януковича й отримати безвіз. Зараз є безвіз і немає Януковича. Про таку розкіш, як подолання корупції, – навіть не мріяв. Більшість країн її виборювали десятиліттями, то чому в нас це мало відбутися враз?
Хоча в критичні моменти 2014 року руки дійсно опускалися. Якось під час одного з нічних штурмів їдемо машиною з друзями з Русанівки на Майдан. Сигналимо, щоб збудити район, а він спить. І все місто спить. Було важко в такі миті. Але що ближче до центру, то більший починався рух. Приїжджаємо, а на Майдані повно людей. Революція перемогла, бо майданівці приймали більше правильних рішень, ніж влада. У них була вертикальна структура ухвалення рішень, у нас – горизонтальна. Ми швидше реагували. Майдан переміг і за рахунок нашої дивної ментальної особливості – неефективної ефективності.
Що це таке?
– Україна в багатьох питаннях настільки архаїчна й неповоротка, що аж за рахунок цього ефективна. Люблю наводити приклад з умовною Анжелою Анатоліївною. Вона сидить у якійсь держустанові й перекладає з місця на місце папірці. Це абсолютно дурна робота, в комп'ютерну епоху нікому не потрібна. Але дурнуватою системною роботою вона сигналізує: "Рібята, стоїмо. Все нормально. Держава робе". От ця Анжела Анатоліївна врешті переможе Володимира Володимировича. По суті, об неї він і поламав зуби.
Чому майданівця Івана Бубенчика судять, а більшість "беркутівців" повипускали?
– Для мене ця історія виглядає дивно – коли людина раптом на камеру "зізнається" у вбивствах. Можливо, не обійшлося без роботи російських спецслужб. Вони хочуть і можуть дискредитувати Революцію гідності й продемонструвати несправедливість нашої влади в потрібному їм ракурсі. На російські спецслужби працює маса професійних рекламістів, копірайтерів і казкарів. Прагнуть створити ситуацію інформаційного хаосу, протистояння у суспільстві. З окремими людьми вони дуже добре вміють працювати – як прямо, так і опосередковано.
Але їхня біда в тому, що мислять не так, як ми. З українським інформаційним простором працюють через звичний і зрозумілий їм героїчний патерн – створення жертовної фігури. У нас це не діє. Яскравий приклад – Надія Савченко. Її потужно розкрутили медійно, створили об'ємний і виразний театральний образ – і що? Тисячі за собою вона так і не змогла повести. Справа в тому, що українці мають історичний досвід, який цілком відсутній у росіян.
Який?
– Це досвід самоуправління, пам'ять про Магдебурзьке право, Литовський статут. Досвід вольностей. Урешті-решт, природну критичність. Тому виходимо на протести за свої права, а не за лідером. У цьому сенсі українці мають цілком європейське мислення.
Нещодавно в Естонії міністр подав у відставку, бо сів за кермо через день після того, як вживав спиртне. У нас таке колись буде можливо?
– Ні. Естонцями ми ніколи не будемо. Вони геть інші. У радянські часи я бував в Естонії, і тамтешні люди здалися мені дуже врівноваженими, дисциплінованими, такими, що дуже цінують порядок. Найбільше спільного в нас, мабуть, із поляками. Сучасна Україна інституційно навіть подібна до Речі Посполитої: виборний король-гетьман, сейм із магнатськими лобістами, потужна мілітарна складова, бурхливе суспільство, схильність до повстань. Доволі добре розвинуті соціальні ліфти. І, що особливо тішить, – ні в кого немає абсолютної влади.
Святослав Вакарчук може стати президентом?
– Можливо, хоча навряд чи ефективним. Принаймні не зараз, не в цю епоху. Нині така фігура має бути готовою, грубо кажучи, на вбивство. Бути хижою, жорсткою, хитрою, політично підступною. Порошенко, здається, для цього підходить. Він ефективний на дипломатичному полі. Взявся за укріплення армії. Водночас на нього потужно тисне суспільство. Відбувається переосмислення вітчизняної історії, інакше став сприйматися досвід УПА, Української Народної Республіки.
Порошенко може піти на другий термін. Хоча це далеко не оптимальна фігура. З нього є що спитати.
Переважна більшість українців незадоволені президентством Порошенка. Зокрема, закидають, що він є прихожанином церкви Московського патріархату, що був серед засновників Партії регіонів.
– Думаю, він виграє наступні вибори. Українці схильні обирати керманичами огрядних чоловіків у піджаках.
Взагалі, у нас президентами ставали досить парадоксальні фігури. Наприклад, російськомовний червоний директор Леонід Кучма чимало зробив для утвердження української мови як елітарної, як мови управлінського класу. Хочеш робити державну кар'єру – вчи мову. Всі вони, крім натурального пенька Януковича, по-своєму цікаві й самобутні особистості.
Коли війна з Росією закінчиться?
– Коли Росії стане не до нас. Коли вона посиплеться зсередини. І ця мить – не за горами.
Ви святкували Великдень?
– Ні. Традиційні релігійні свята для мене нічого не означають. А в історичному контексті фігура Дарвіна важить більше, ніж фігура Христа.
Наближається 1 травня. Раніше було два вихідних, зараз – один. Як ставитеся до декомунізації свят в Україні?
– Вкрай позитивно, хоча насправді мова має йти про дерусифікацію, бо це точніше визначення. Якщо ми як держава хочемо продертися в майбутнє, треба стрімко й докорінно змінюватися. Зараз маємо унікальний шанс із нуля стати українцями. Заново. Такого моменту більше не буде.
4 
1
Коментарі