вівторок, 11 серпня 2020 11:05

Помітила кістку, що лежала на землі. Схопила, щоб лизнути

Бобри мають оранжеві зуби

Із 5 років ходила з батьками в походи, на полювання. Батько захоплювався палеонтологією, археологією. Коли їздили до його друзів у Канівський заповідник, у ярах шукали скам'янілості. Знаходили кістки вимерлих копитних. Один раз трапився шматок бивня мамонта.

Батько вчив: щоб визначити, наскільки кістка тварини давня, її треба лизнути. Якщо язик прилипає, вона мінералізована, а значить – стара. Якось п'ятирічною йшла з бабою дорогою, обабіч якої прокладали трубу. Помітила кістку, що лежала на землі. Схопила її, щоб лизнути. Кістка виявилася сучасна. Батькові перепало і від баби, і від матері, бо не пояснив мені, що не всі кістки треба перевіряти.

Хотіла бути археологом. Мати й баба переконували обрати іншу професію. Казали, ця не жіноча. Боялися, що через постійні експедиції не матиму сім'ї. Вибрала зоологію. Та мене все одно віднесло до археології, хоч і на стику наук. 15 років працюю археозоологом. Дослі­джую кістки тварин, знайдені під час розкопок.

  Євгенія ЯНІШ, 42 роки, орнітолог, археозоолог. Народилася 14 березня ­1978-го в Києві, у сім’ї біологів. Закінчила біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю ”зоологія”. Працювала в Інституті гематології та трансфузіології, Ініціативному центрі сприяння активності та розвитку громадського почину ”Єднання”. З 2009 року – молодший науковий працівник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології імені Івана Шмальгаузена. Кандидат біологічних наук. Працює в археологічних та орнітологічних експедиціях. Улюблена страва – паштет із зайця-русака. Любить дивитися телепередачі з циклу ”Руйнівники міфів”, читає книжки британського зоолога Джеральда Даррелла та нідерландського нейрофізіолога Діка Свааба. Улюблений фільм – кінотрилогія ”Володар перснів”. Захоплюється полюванням, робить прикраси з бісеру. 2016 року започаткувала виставку-ярмарок ”Хендмейд від науковців”. Розлучена. Виховує доньок 16-річну Олександру та 7-річну Ксенію
Євгенія ЯНІШ, 42 роки, орнітолог, археозоолог. Народилася 14 березня ­1978-го в Києві, у сім’ї біологів. Закінчила біологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю ”зоологія”. Працювала в Інституті гематології та трансфузіології, Ініціативному центрі сприяння активності та розвитку громадського почину ”Єднання”. З 2009 року – молодший науковий працівник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології імені Івана Шмальгаузена. Кандидат біологічних наук. Працює в археологічних та орнітологічних експедиціях. Улюблена страва – паштет із зайця-русака. Любить дивитися телепередачі з циклу ”Руйнівники міфів”, читає книжки британського зоолога Джеральда Даррелла та нідерландського нейрофізіолога Діка Свааба. Улюблений фільм – кінотрилогія ”Володар перснів”. Захоплюється полюванням, робить прикраси з бісеру. 2016 року започаткувала виставку-ярмарок ”Хендмейд від науковців”. Розлучена. Виховує доньок 16-річну Олександру та 7-річну Ксенію

Практику студенти біофаку з 1920 років проходили в Канівському природничому заповіднику, де є база. Викладачі навчали розпізнавати голоси птахів, ловити рибу і жаб, щоб визначити їхній вид. Потім смажили та їли. М'ясо лапок жаб схоже на щось середнє між куркою і рибою. Смачно.

У світі археозоологія 20 років тому стала наукою. У нас це новий напрям. Раніше кістки з розкопок викидали. Не було фахівців, які могли їх досліджували.

В античному поселенні Ольвія на сучасній Миколаївщині викопували кістки собак зі слідами від кухонного приладдя. Хоча 20 років тому вважали, що наші предки їли їх лише під час голоду. Та знахідки скіфського часу підтверджують: собак регулярно вживали в їжу.

Маю 15-річний мисливський досвід. Є поняття наукового відстрілу. Наприклад, регулюють чисельність ворон, бо вони знищують і зайченят, і водоплавних птахів. За радянських часів їх вважали шкідниками. Мисливцям видавали патрони для відстрілу. Зараз південні регіони атакують шакали, які прийшли зі сходу. Через зміну клімату займають нові території.

Люблю воронових птахів. Писала дисертацію про них. Вони здібні та кмітливі. Сіра ворона та крук здатні до навчання, можуть передавати особистий досвід на рівні 4-річної дитини чи приматів.

Якщо ворони атакують людину, значить, поруч є пташеня. Зверталися до мене по допомогу – ворони звили гніздо біля дитячого садка й нападали на малюків. Треба було зловити пташеня й перенести в інше місце, щоб дорослі особини це бачили.

Плутають ворона, тобто крука, і ворону. Обидва види – розумні. Однокурсники займалися соколиним мисливством і утримували круків. Передали мені пташеня. Назвала Крумом. Розмах крил – майже півтора метра. Постійно літав, довбав, ховав, ламав, переносив.

За три місяці Крум пропав. Ми стояли табором у лісі. Я з круком гуляла – йшла, а він супроводжував. Зазвичай птахи, яких вирощують люди, сприймають їх як партнерів. Через це потім не можуть створити сім'ю з особинами свого виду. З круком у нас був хороший контакт. Коли я його кликала, повертався і сідав на плече.

Довго його шукали, але марно. Неподалік від табору було гніздо диких воронів. Мала надію, що пристав до них.

Два роки тому була на тому місці на полюванні. Мала такий самий вигляд – зачіску, камуфляж. На полі побачила близько 40 круків. Було цікаво визначити дистанцію злякування, почала підходити. Всі розлетілися й сіли віддалік. Лише один почав наді мною кружляти. Коли покликала його: "Крум", відповів: кру. Літав так хвилин 20.

Працюю орнітологом в організації, що займається дератизацією (санітарне знищення гризунів. – Країна) на підприємствах і складах. Консультую, що робити, коли птахи залітають у приміщення, гніздяться у трубах. Треба ловити момент, коли ластівки чи горобці починають будувати гніздо. Кілька разів зруйнувати, щоб зрозуміли: тут небезпечно.

В античній Ольвії на Миколаївщині знаходили щелепи леопардів. Припускають, вони водилися на півдні. Скоріше за все, цих хижаків знищили. Позначилась і зміна клімату. Викопували також кістки лося, який харчується хвойними рослинами, бобрів. Рештки сайгаків та куланів свідчать, що там була й зона степу.

Для археолога за щастя натрапити на давню сміттєву яму – зольник. Особливо, коли вона одномоментно була наповнена. Можна дослідити, скільки і кого їли.

Часто з рештками тварин археологи підкидають кістки людей, бо подібні до ведмежих. Кістки дітей настільки малі й тонкі, що потрапляють до мене з риб'ячими.

Коли попадається цілий людський кістяк – значить, на цьому місці було поховання. Іноді знаходять їх у сміттєвій ямі чи рові. Тут була битва, людина впала туди або її скинули. Останки маленьких дітей знаходять де завгодно – і в зольниках, і під стінами будівель – коли було захоплення поселення.

Досліджувала рів під Десятинною церквою в Києві. Його заповнювали 30 років. Там знаходила кістки людей, котів, оленів, кабанів, осетра й стерляді.

Старшу доньку брала в експедиції з 11 місяців, меншу – з 1,5 року. Навіть тиждень у лісі – в наметі, з вогнищем, розкопками, риболовлею, полюванням – будь-який варіант взаємодії з природою дає відчутний стрибок у розвитку дитини.

Півтора року тому в експедиції зі стажерами тікали від хворої лисиці. Бігла просто до нас, щелепа з язиком відвисала і хляпала. Студентів-зоологів люблю за те, що команду "бігом" виконують одразу. Спочатку біжать, а потім питають, що сталося. А от археологи спершу з'ясовують – чому і навіщо.

Із хворими на сказ тваринами зараз можна зіткнутися будь-де. Якщо проявляють нетипову поведінку – агресивні, йдуть до людини – їх треба уникати. Небезпечно коли її слина чи кров потрапить на тіло.

Єнотоподібного собаку завезли в радянські часи як мисливську тварину. Він прижився і тепер конкурує з місцевими видами. Собаки розумніші та спритніші, але часто хворіють на сказ. Якось ми жили в наметах на березі Сейму на Сумщині. Щоночі приходив єнотоподібний собака. Діти на столі залишили цукерки. Наступного дня йшла лугом і побачила на стежці послід єнотоподібного собаки, з якого стриміли обгортки.

два роки тому їздила в експедицію до Монголії. Машиною подолали 2,2 тисячі кілометрів центральною та південною частиною пустелі Гобі. Потрапили в сильну грозу. Це страшно – блискавки били в землю. Металева автівка на пласкій рівнині була мішенню. Але втекли від негоди.

У Гобі з однієї точки можна побачити від одного до восьми трупів тварин на різних стадіях розкладання. Відстають від стада, губляться і гинуть без їжі та води.

Археологи надсилають мені матеріали додому. Кімната одна, а ящиків із кістками – багато. До того ж маю велику порівняльну колекцію. Сьогодні в моїй сумці частина щелепи бобра, якій 6 тисяч років. У рекламі зубної пасти кажуть, що зуби будуть, як у бобра. Той, хто придумав це, ніколи їх не зустрічав. У бобрів зубна емаль оранжева.

Позаторік в експедиції бачила, як чорні мурахи напали на мурашник рудих. Колона чорних комах всмокталася в нього. Вбили всіх рудих, вкрали їхніх лялечок і колоною понесли до свого мурашника. З них потім зроблять рабів. Сфотографувала.

Про таке раніше тільки читала.

Зараз ви читаєте новину «Помітила кістку, що лежала на землі. Схопила, щоб лизнути». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути