Два місяці на київському букіністичному ринку "Петрівка" журналіст фотографував помітки на форзацах й останніх сторінках книжок, зроблені попередніми читачами.
Про їхнє походження розпитував продавців
1. Аркадій Гайдар, збірка дитячих оповідань "Мои товарищи", Москва, 1968 рік
У Радянському Союзі твори Гайдара використовували для виховання підростаючого покоління будівників комунізму.
На передньому форзаці дарчий напис: "Дорогим немецким учащимся города Шварцхайде от советских пионеров и школьников города Кёнигсбрюк".
Обидва східнонімецьких міста раніше належали до Німецької Демократичної Республіки. У Кенігсбрюку була розквартирована 11-та танкова дивізія радянської армії, діяла середня школа для дітей військовослужбовців. Хімічний завод у Шварцгайде був побратимом гарнізону в Кенігсбрюку. Щоліта німці давали родинам радянських військових путівки в будинок відпочинку і піонерський табір в Шварцгайде.
1968-го піонерська організація НДР ім. Ернста Тельмана святкувала 20-річчя. Скоріше за все, діти танкістів привітали німецьких піонерів книжкою Гайдара.
2. Олена Яхіна, "Жак отважный из Сент-Антуанского предместья", Москва, 1968 рік
Історична повість про сміливого сільського хлопця, який брав участь у штурмі в'язниці Бастилія під час французької революції 1789 року.
На задньому форзаці переписані слова "Песни про друга" Володимира Висоцького. Вперше вона прозвучала у фільмі одеського режисера Станіслава Говорухіна "Вертикаль" 1967 року. Відразу стала неофіційним гімном радянських альпіністів. У кінці 1960-х творчість Висоцького стала культовою. Тексти його пісень найчастіше потрапляли в народ переписаними від руки.
3. "30 000 иностранных слов, вошедших в употребление в русский язык, с объяснением их корней", 1872 рік
На сторінці поруч із передмовою каліграфічним почерком виведено: "Куплена в г. Астрахани в магазине Авдеева 1873 года 22 мая за 2 руб. Без переплета. Диакон Стефан Матвеевич".
На останній сторінці під словом "конецъ": "Изъ книг Священика Стефана Матвеевича Тигрова".
У ХІХ ст. у книгарнях продавалися лише зшиті сторінки книжок. Палітурку пришивали в майстра-палітурника. Стефан Матвійович придбав книжку, коли знаходився на найнижчому щаблі священства. До кінця ХІХ ст. дяки-вчителі були наставниками в парафіяльних школах. Із пізнішого підпису на останній сторінці видно, що Стефан Матвійович дослужився до священика.
На столичній "Петрівці" словник продають за 800 грн.
4. Іван Єфремов, "Туманність Андромеди", Київ, 1960 рік
Дія науково-фантастичного роману відбувається в далекому майбутньому, коли на всій Землі настав комунізм. Український переклад вийшов у світ майже одразу після першого видання в Москві 1958 року.
На задньому форзаці олівцем накреслена розмітка футбольного поля.
Крім новинок фантастичної літератури, київських підлітків того часу особливо цікавив футбол. 1961 року київське "Динамо" стало чемпіоном СРСР, випередивши в турнірній таблиці московські "Торпедо" й "Спартак". Уперше за 25 років золоті медалі чемпіонату завоювала не московська команда.
5. Микола Карамзін, "Наталья, боярская дочь", Москва
Сентиментальна повість про кохання боярської доньки Наталі до сина опального боярина Любословського в часи царювання Олексія Романова у середині XVII ст. Книжку згадує Олександр Пушкін у повісті "Барышня-крестьянка": головний герой Олексій Берестов вчить по ній читати кохану Акуліну.
На передньому форзаці перелік чотирьох книжок, які власник планував прочитати: "Наталья, боярская дочь" Карамзина, "Забытый рудник" Володимира Немировича-Данченка, "Тарас Бульба" Миколи Гоголя та "Сказ об Илье Муромце".
Книжка була придбана в Києві в "Южнорусском книжном магазине И. И. Динтера", про що свідчить печатка на першій сторінці. Видана до революції 1917-го, рік не вказаний.
6. Мануель Антоніо де Алмейда, "Жизнь Леонардо, сержанта полиции", Москва, 1964 рік
Двоє емігрантів закохуються. У них народжується син Леонардо, але батько дізнається, що дитина – не його. Хлопчика виховує хрещений. Мріє зробити з похресника священика. Але перевагу перед ризою Леонардо віддає лахміттю бродяги. Після довгих поневірянь отримує великий спадок й одружується.
30 січня 1965 року власник книжки після останнього речення написав: "Прочитано. Не по мне".
Свою єдину книжку бразильський письменник ХІХ ст. Антоніо де Алмейда написав, коли працював журналістом. Про долю Леонардо розповідав на сторінках газети, в якій працював. Це був такий собі літературний серіал. За змістом роман майже не відрізняється від телевізійних мильних опер бразильського виробництва.
7. Микола Бендер, "Имена русских людей на карте мира", Москва, 1948 рік
На передньому форзаці стоять помітки: тюрма № 1, тюрма № 2, тюрма № 3. Штемпель першої в'язниці застерігає: "Всякая порча книг и пометки на обложке и в тексте карандашом, спичкой, ногтем и т. п. влекут прекращение выдачи книг".
8. Фелікс Кривін, "Ученые сказки", Ужгород, 1967 рік
Казки ужгородського дитячого письменника Фелікса Кривіна просякнуті єврейським гумором. Їх читали і діти, і дорослі. Окремо Кривін писав інтермедії, які виконував Аркадій Райкін.
На форзаці дарчий напис: "Владимиру Евгеньевичу Шевалеву, с глубоким уважением и благодарностью за внимание к моему брату, которого я с тревогой и надеждой оставляю в клинике. 7/ІХ – 70".
1964 року професор Володимир Шевальов очолив кафедру офтальмології Київського інституту вдосконалення лікарів. При ньому в столичному Медмістечку відкрили клініку з лікування очей на 120 місць.
9. Генріх Гейне, "Полное собрание сочинений", 2-й том, Санкт-Петербург, 1904 рік
Якщо вірити чорнильному напису на передньому форзаці, томик німецького поета Генріха Гейне належав учениці четвертого класу Куршаковій. Або вона, або хтось із наступних власників книжки чорнильним олівцем над змістом вивів віршик:
"Луна, луна, не светишь
Ни рожна, сама ты
Дура врешь, за счет солнца
живешь, и светишь на
фу-фу, тьфу"
Це викривлений текст приспіву пісні "Луна" московського барда, естонця за походженням, Еріка Кролле. Магнітофонні записи одного з перших виконавців блатного репертуару ходили по руках з кінця 1950-х, найчастіше під псевдонімами Федорова або Макасовича. Тоді ж він написав жартівливу пісню "Луна". Оригінальний її приспів:
"Луна, Луна,
Ты, кажется, пьяна.
Так сморщилась, негодная,
Ни к черту не годна.
Сама ты, дура, врешь:
За Солнца счет живешь,
А светишь на фу-фу.
Тьфу!"
Найзнаменитішою піснею Кролле була "Мосгаз" – про першого серійного вбивцю в СРСР Володимира Іонесяна. 1963 року його боялася вся Москва. До квартир своїх жертв він проникав під виглядом працівника Мосгазу.
Не виключено, що томик Гейне колись міг належати Еріку Кролле. Сторінки книжки були йому за чернетку.
4 
1
Коментарі