Вівторок, 30 жовтня 2018 10:15

Після сходження пальці були чорні, але відійшли. А напарнику ампутували всі 20

Сергій Бершов тричі піднімався на Еверест

У дитинстві весь час рухався – футбол, велосипед, плавання, ковзани. А у 15 років виявили проблеми з серцем. Діагноз – "недостатність мітрального клапана" – позначилися хронічні ангіни. Не можна перегріватися, переохолоджуватися, перевтомлюватися. Коли виписувався з лікарні, спитав чи можна займатися фізкультурою, спортом. "Яким спортом? – відповіла лікарка. – Ходи тихенько-тихенько".

А через півроку я вже займався альпінізмом: секцію на заводі організував випускник інституту. "Може, пробіжиш крос?" – запропонував. Я ледве дотягнув до фінішу. Але заїло: як це так – усі біжать, а я – ні? Почав тренуватися щодня. Коли при підготовці до Евересту проходив обстеження в Інституті медико-біологічних проблем, в якому готували космонавтів, ніхто з лікарів і слова не сказав.

Автор: фото надане Сергієм БЕРШОВИМ
  1 травня 1989 року група альпіністів під керівництвом Сергія Бершова (крайній праворуч) піднялися на гору Канченджанга – головну вершину гірського масиву в Гімалаях. Розташована на кордоні Непалу й Індії. Її висота – 8586 метрів
1 травня 1989 року група альпіністів під керівництвом Сергія Бершова (крайній праворуч) піднялися на гору Канченджанга – головну вершину гірського масиву в Гімалаях. Розташована на кордоні Непалу й Індії. Її висота – 8586 метрів

Як починав займатися альпінізмом, спорядження у вільному продажу не було. Його виготовляла єдина на всю країну судноверф у Ленінграді. Звідти розподіляли по альпіністських таборах профспілок – всього в Радянському Союзі їх було 22. Звісно, був дефіцит. З відходів титану, який знаходили на заводських звалищах, виточували скельні й льодові гаки, а потім їх міняли на фірмові черевики й нейлонові мотузки.

У наметі в горах немає вітру, але температура така ж, як і на вулиці. На камінь чи на лід стелиш каремат. Речі, які з себе зняв, кладеш під спальний мішок або вкриваєшся ними зверху. Конденсат осідає на стелі намету, і вранці навколо обличчя – бахрома інею. Виліз зі спальника і кухлем його акуратно зібрав.

Гірську хворобу називають "горнятка": головний біль, нудота, блювота, розлад координації. У мене пару разів була – організм не встигав акліматизуватися. Перетерпів. Хоча робити це треба до певної межі. Якщо бачиш, що людина "готова", для екстреної евакуації по рації викликаєш вертоліт. Інакше – пневмонія і набряк легенів.

До 1982 року радянських альпіністів на Еверест не пускали. Кошти були бюджетні, рішення приймали на найвищому рівні. Головна причина – не олімпійський вид спорту.

1961-го запланували експедицію спільно з китайцями. Вже і спорядження відправили, але армія КНР увійшла на територію Тибету, політична обстановка загострилася, й нашу команду повернули з аеропорту. А китайці з нашими мотузками успішно зійшли. Їм, правда, не повірили: вони не надали відео- і фотоматеріали. Ще одна спроба була 1975-го. Провели відбір, але поїздку знову скасували. Наступну дату призначили на 1980 рік. Потім схаменулися: в Москві Олімпіада – яка ще експедиція? Вирішили рознести за часом – помінялися з канадськими альпіністами. Вони пішли 1980-го, а ми тоді тільки почали відбір. Йшли по маршруту, який самі розробили. Вся експедиція зайняла три місяці. Із 18 людей на вершину піднялися 11. Навіть зараз наш шлях залишається найскладнішим, його ніхто не повторив.

Те, що зійшли на Еверест вночі, вийшло випадково. Перша двійка після сходження зупинилася на спуску – попросили допомогу. Ми з Михайлом Туркевичем взяли перекус, кисень, компот у термосах і вийшли о шостій вечора. Штурмовий табір був на висоті 8500 метрів, а хлопці – на 250 метрів вище. Коли зустрілися, відпоїли їх і нагодували. Зв'язалися з табором по рації: дозволите піднятися на гору? Звичайно, почули категоричне "ні". Я до хлопців: чи готові самі йти? Почув ствердну відповідь. Даю їм мікрофон радіостанції: повторіть. І нам дозволили. Через 45 хвилин були на вершині, на годиннику – 22:22. Через 30 хвилин наздогнали хлопців і до ранку допомагали їм спускатися.

Особливого захоплення на вершині не відчув. Намагалися зробити фото – у нас були "Зміни", спеціально оброблені гасом, щоб не замерзали. Але без спалаху нічого не вийшло. А підтвердження потрібно. Залишили на вершині порожній балон з-під кисню, на ньому – вимпел Донецького альпклубу і герб Харкова. Коли піднялася друга група, офіцер, який стежив за порядком від Мінтуризму Непалу, запитав по рації: "Що ви бачите на вершині?" Вони перерахували.

Після Евересту "вгорі" думали: яку премію нам дати? Це ж не чемпіонат світу і не Олімпійські ігри. Вирішили прирівняти до рекорду Європи – видали по дві тисячі карбованців.

  Сергій БЕРШОВ, 71 рік, альпініст. Народився 31 березня 1947-го в селі Біла Глина Верхотурського району Свердловської області в Росії. Батько працював будівельником на залізниці, мати – домогосподарка. Дитинство провів у місті Мерефа під Харковом. Заочно закінчив Київський інститут фізкультури. Працював на заводах слюсарем, електромонтером, маляром-висотником. Після отримання диплому влаштувався інструктором Харківського обласного спортивного комітету. Доцент Харківської академії фізичної культури. Альпінізмом почав займатися 1965 року. Здійснив понад 100 сходжень. Побував у горах Швейцарії, Італії, США, Франції, Німеччини, Непалу та Японії. 13 разів піднімався на сім вершин понад 8 тисяч метрів. Майстер спорту зі скелелазіння та альпінізму. Брав участь у підготовці альпіністів до чемпіонатів Радянського Союзу та України. Був членом збірних команд та одночасно їхнім тренером. Перша дружина загинула в горах. У шлюбі з Тетяною Бершовою. Вона – хімік, майстер спорту з альпінізму. Має трьох дітей. Син 48-річний Олег – випускник Харківської академії фізичної культури, займається висотними роботами. Старша дочка Марина, 42 роки, – артистка балету, молодша 29-річна Анастасія має дві освіти: з фітнесу і спортивних танців та психології.
Сергій БЕРШОВ, 71 рік, альпініст. Народився 31 березня 1947-го в селі Біла Глина Верхотурського району Свердловської області в Росії. Батько працював будівельником на залізниці, мати – домогосподарка. Дитинство провів у місті Мерефа під Харковом. Заочно закінчив Київський інститут фізкультури. Працював на заводах слюсарем, електромонтером, маляром-висотником. Після отримання диплому влаштувався інструктором Харківського обласного спортивного комітету. Доцент Харківської академії фізичної культури. Альпінізмом почав займатися 1965 року. Здійснив понад 100 сходжень. Побував у горах Швейцарії, Італії, США, Франції, Німеччини, Непалу та Японії. 13 разів піднімався на сім вершин понад 8 тисяч метрів. Майстер спорту зі скелелазіння та альпінізму. Брав участь у підготовці альпіністів до чемпіонатів Радянського Союзу та України. Був членом збірних команд та одночасно їхнім тренером. Перша дружина загинула в горах. У шлюбі з Тетяною Бершовою. Вона – хімік, майстер спорту з альпінізму. Має трьох дітей. Син 48-річний Олег – випускник Харківської академії фізичної культури, займається висотними роботами. Старша дочка Марина, 42 роки, – артистка балету, молодша 29-річна Анастасія має дві освіти: з фітнесу і спортивних танців та психології.

Раніше, щоб зійти на Еверест, треба було за кілька років вперед записатися й заплатити. Дозвіл на сходження коштував 2,5 тисячі доларів – за всіх членів експедиції. Зараз тільки за одну людину потрібно заплатити 10 тисяч доларів непальській стороні і шість тисяч – Тибету. При цьому кількість охочих обчислюється сотнями.

Друга радянська експедиція в Гімалаї відбулася 1989 року. Канченджанґа – третя за висотою вершина світу, розташована на кордоні Непалу та Індії. Має чотири піки. Вирішили зробити траверс: піднятися на перший і, не спускаючись, пройти інші. Після нас цей маршрут теж ніхто не повторив.

Найпоширеніша тактика сходження – гімалайська. Групи працюють по черзі. Одна прокладає маршрут, інша підносить вантажі й відпочиває, потім змінюють один одного. Є базовий табір, є штурмовий – перед останнім ривком, і кілька проміжних. Відстані між ними провішують мотузками – так звані перила. У намети заносимо спорядження, продукти, спальні мішки. Коли маршрут до штурмового табору готовий, групи рушають на вершину одна за одною.

Альпінізм – це сходження на вершини різної висоти і складності. Є скельні, висотні й висотно-технічні. Сам організовуєш страховку і прокладаєш маршрут. А скелелазіння – це спорт у чистому вигляді. Є така дисципліна – еталонна траса: 15-метровий стенд і на ньому два маршрути шириною по 3 метри. Крутизна – 105 градусів. Така собі бігова доріжка на двох, на якій реєструються рекорди світу.

Пережив відчай, коли в горах загинула перша дружина. Вона вела експедицію на пік Монгольської Народної Республіки на Кавказі, четверта категорія складності. А я в цей час був в іншому альпіністському таборі – приймав італійців. Що сталося, незрозуміло. Усі четверо пролетіли 800 метрів і загинули. Зверху їх могло збити камінням або ж хтось зірвався і потягнув за собою інших.

1990-го влаштували експедицію на південну стіну Лхоцзе (вершина в Гімалаях на кордоні Китаю і Непалу. – Країна): 8516 метрів, четверта за висотою. Протяжність маршруту – 3,5 кілометра. Стіна вважалася проблемою світового альпінізму. Усі вісім попередніх експедицій закінчилися невдачею. Ми пішли по найважчій ділянці – центральній. Спочатку – стінка в 90 градусів. Потім сніжно-льодовий схил, і нарешті, ключова ділянка – стіна. Проблем одразу чотири: крутизна, скелі, лід, сніг. У групі було 16 чоловік, із них дев'ять – українці. Зійшли тільки двоє – я і Володимир Каратаєв. У решти – обмороження, хвороби, виснаження. Один день витратили на пошуки шляху. Ніч провели у виритій печері на сніжно-­льодовому схилі. На вершину зійшли о шостій вечора наступного дня – вже без кисню.

Спускалися до п'ятої ранку. Стою нагорі, страхую, а напарник рухається повільно-повільно, зупиняється через кожні 2 метри, згинається і кричить: болять нутрощі! Це – вплив гіпоксії. Але він хоч повільно, але рухався. А я стояв нерухомо. Намагався ворушити пальцями рук, бо на ногах їх уже не відчував. Після цього сходження вони були чорні, але відійшли. А напарнику ампутували всі 20 пальців. Як кажуть фізіологи, кисневе виснаження сталося на клітинному рівні.

Кілька разів після цього на Лхоцзе намагалися зійти японці й корейці. Причому не по нашому директу (сходження на вершину по прямій лінії. – Країна), а правіше, по так званому слов'янському шляху – простішому. Не змогли. І ні в кого ще не вийшло.

Час перебування на вершині залежить від погоди на горі. На Лхоцзе були хвилин п'ять. А на Евересті, на який я сходив тричі, 2000-го провів півтори години. Сонце і відсутність вітру: єдиний випадок, коли отримав задоволення. 2005 року піднялися на вершину з Ігорем Свергуном. Був мороз градусів 30. Щоб зафіксувати підйом, я зняв рукавиці, зробив фото і відеозапис. Після цього півгодини відігрівав пальці.

Сьогодні можна заробити на комерційних експедиціях – коли ведеш когось на гору. Тиждень тому був на Монблані – найвищій точці Західної Європи: супроводжував бізнесмена з Харкова. У серпні на Ельбрусі допомагав українсько-російській групі. Навесні працював на Шіша-Пангмі – найнижчому восьмитисячнику. У таборі було четверо італійців, двоє українців, болгарин й угорець. У болгарина Бояна Петрова за спиною було 11 восьмитисячників. Через тиждень він пішов із табору – хотів піднятися ще на одну вершину – і не повернувся. Його намет знайшли засипаний снігом. Або зірвався і полетів у тріщину, або накрила лавина.

Ті, хто зійшов на всі 14 восьмитисячників, потрапляють до рейтингу Міжнародної федерації альпінізму. Але що це за маршрути? Класичні шляхи – звичні й прості. Деякі учасники беруть індивідуального шерпа-помічника, який коштує від 5 до 15 тисяч доларів. Він несе балони й мало не пристібає стра­ховки. До спорту це стосунку не має. Зате у світовий топ потрапити реально.

Джентльменський набір спорядження на просту гору включає 20 пунктів, на восьмитисячник – 40–50: льодоруби, трекінгові палиці, страхувальна система, кішки, термобілизна, вітрозахисні мембранні тканини, пухові куртки, шапки, окуляри, рукавиці. Спорядження тягне приблизно на 5 тисяч доларів.

Хотів побувати у всіх гірських системах – поки не вийшло. У резерві залишилися Антарктида, Австралія і Нова Зеландія.

Зараз ви читаєте новину «Після сходження пальці були чорні, але відійшли. А напарнику ампутували всі 20». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 325
Голосування Яке місце посяде збірна України з футболу у відборі до Кубку світу-2022?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
  • 5) п'яте
Переглянути