"Нынче олигархи просят простых девушек, с естественной красотой"

2

На весняний Тиждень моди пропустили пса

– КОГДА ПУШКИ ГРЕМЯТ – МУЗЫ МОЛЧАТ, – каже дизайнер Серж Смолін, 44 роки, минулої суботи на Українському тижні моди.

Традиційно його проводять у столичному "Мистецькому Арсеналі". Ліворуч, одразу при вході, Смолін акуратно викладає на столик три білі великі сумки зі своєї колекції "Осінь-зима 2014–2015". Навколо на манекенах і стінах розвішана його нова чоловіча колекція. Спортивні костюми, піджаки та брюки. Усе біле. Під них дизайнер пропонує носити яскраві кросівки – червоні й салатові. Одяг розглядають двоє дівчат.

– Нам, дизайнерам, очень нелегко сейчас, – продовжує Сергій. На ньому біла куртка, чорні брюки та червоні кросівки. Через плече – червона сумка. – Но каждые полгода у нас экзамен – кол­лекция и показ. Мы должны его сдать, независимо война на улице или не война. Сейчас многие показы проходят в закрытом формате, еще некоторые без музыки. Мы тоже поменяли формат. ­Показа не делали, а подготовили вот эту инсталляцию. Вся коллекция в белом цвете – залог того, что завтра будет лучше.

Праворуч від інсталяції Смоліна на стіні розвішано з десяток бежевих, сірих і чорних светрів із написами – "Стоп режим", "Стоп Путін". Над ними висять розмальовані помаранчеві каски. Светри пошили кілька українських дизайнерів спеціально до проекту Ukraine. Він про останні події в країні. Навпроти продають квіти.

– 375 гривен за дизайнерский букет из тюльпанов – недорого, – пропонує усміхнена дівчина. – А если вам дорого, тогда можно просто тюльпаны. 8 гривен за штуку.

У суботу ввечері свої колекції, окрім Смоліна, показують Олена Бурба, 27 років, і 38-річний Володимир Подолян. Бурба в короткій спідниці сріблястого кольору та чорній кофтині з написом англійською "Молись за Україну". Усіх своїх гостей дизайнерка заздалегідь попросила не дарувати їй квітів. Лише іграшки і книжки. Їх Олена передасть сім'ям Небесної сотні.

Відвідувачів – зо дві сотні. 50-метровим коридором "Арсеналу" можна гуляти вільно.

– Раніше яблуку ніде було впасти, а тепер хоч на велосипеді катайся, – каже скульптор Олег ­Пінчук, 53 роки. Поспішає на показ дизайнерів Олени Ворожбит і Тетяни Земської. – У країні практично війна, людям не до світських подій. Скасовуються корпоративи, виставки, концерти. От вчора був у Музеї сучасного мистецтва. 300 художників, по сотні кураторів і мистецтвознавців – і жодного покупця. У ­багатіїв теж справи не дуже. Недавно говорив з одним із наших мільярдерів. Скаржився, що його банк закривають, вводять тимчасову адміністрацію. Хтось каже, що буде війна, що завтра з'являться танки. А куди тікати і що робити? Я за себе не переживаю, я прожив багато. А що буде з дітьми? Думаю, куди, у яке безпечне місце, хоча б на якийсь час, відправити сім'ю.

Актор Дмитро Ступка, 27 років, ­прийшов без своєї нареченої 23-­річної Катерини. По дорозі вітається за руку з кількома фотографами.

На багатьох відвідувачах – ­жовто-блакитні стрічки. Деякі дівчата з українськими вінками на голові. Фотографи щільно обступають і знімають чоловіка з жовто-блакитним прапором на шиї. Нігті обох великих пальців рук пофарбовані в синьо-жовтий колір. На решті чорним лаком тоненькими лініями нанесений тризуб.

– Чотири дні тому прилетів з Австралії. Побачив, як у Криму б'ють журналістів, і зрозумів, що більше не можу сидіти й дивитися телевізор, – розповідає. Представляється: Юрій Лагута, 28 років. Тримає паперовий стаканчик із фруктовим чаєм. – 24 роки жив в Україні. Коли вибрали Януковича, склав речі й поїхав в Австралію. Перші 14 місяців працював у компанії, що виготовляє електроніку. Потім звільнився і створив свій бізнес невеликий. Відколи почалися сутички з Росією, з прапором на шиї ходив по Сіднею.

Показ Ворожбит і Земської закінчується о 21.00.

У натовпі з'являються дві довгоногі білявки – у світлих хутряних коротких шубах. Туфлі на 10-сантиметрових підборах. В обох пухкі губи, розпущене волосся.

– Отойдите, не мешайте мне проводить охоту на зверя, – просить російський звідник 56-річний Петро Лістерман трьох чоловіків, які стоять перед ним.

Лістерман напівлежить на дивані напроти входу, що веде до подіуму. Шукає дівчат для російських олігархів.

– Война войной, а девушки – по расписанию. Правда, параметры уже другие. Силиконовые губы, грудь, кощейство – это уже вчерашний день, – киває на блондинок. Жує гумку. – Нынче олигархи просят простых, с естественной красотой.

Близько 22.00 до "Арсеналу" заходить чоловік, на вигляд – років 40, у сірому костюмі-трійці. Попереду на повідку біжить хаскі. Гавкає на здивовану публіку. За кілька хвилини подивитися на пса збігаються зо два десятки людей. Просять у господаря сфотографуватися із собакою. Чоловік не заперечує. Представляється Джеймсоном. Кличка тварини Люцифер.

– Я із Нью-Йорка. У нас це звичне явище – ходити зі псом куди хочеш, – пояснює американець англійською.

На виході запитую у двох охоронців, чому вони на Тиждень моди пропустили пса.

– А чего вы удивляетесь? – каже охоронець у сірому пуховику. – Человек подошел, показал пригласительный, на собаку у него есть документы. Это же щеночек, всего четыре месяца. Свои документы он тоже показал. Вроде как работник американского посольства. Мы и пустили.

О 23.00 з "Арсеналу" виходять останні гості. Деяких на вул. Лаврській чекають водії в дорогих поза­шляховиках. Таких зо два десятки. Більшість гостей роз'їжджаються на таксі. А декотрі пішки рушають до метро "Арсенальна".

×