Онука Остапа Вишні народилася на його письмовому столі
З моєю бабусею Варварою Маслюченко Остап Вишня познайомився у театрі імені Івана Франка в Харкові. Дід завідував там літературною частиною. Варвара Олексіївна у виставі грала Жанну д'Арк. Після спектаклю дідусь пішов за лаштунки, аби похвалити її акторську роботу. Згодом написав схвальну рецензію. З цього почалися їхні стосунки. Остапу Вишні було 35 років, а моїй бабусі – 22. Цей шлюб став для неї другим. У першому вона народила мою матір.
Я народилася в письменницькому будинку на Червоноармійській, 6, біля столичної Бессарабки. Мама на останньому місяці вагітності пішла на виставу, в якій грав Микола Яковченко. Вдома сказала: "Сміялася так, що мало живіт не надірвала". У неї почалися перейми. Коли приїхала "швидка", вже пізно було везти в лікарню. Маму поклали в кабінеті діда на його великому письмовому столі. Світло пропало, тож довелося запалити свічки. Пологи були стрімкими.
За дідуся ніколи не обідали на кухні, а лише у вітальні. Великий стіл накривали білою скатертиною, вся родина збиралася. Бабуся готувала смачно. Вареники з вишнями поливала сметанно-вишневим соусом, а до супу готувала бульйонні пиріжки – у листкове тісто загортала м'ясну начинку. У мене лишився зошит із рецептами, записаними бабусиною рукою.
Наша квартира нагадувала зоокуточок: два спанієлі й акваріум з рибками. Собака Гайок був улюбленцем Остапа Вишні. Мав за дружину собаку Думку. Вона щороку цуциків приводила. Розходилися по країні. Гайок після смерті діда засумував. Дуже скоро пропав.
У дворі дідусь мав голуб'ятню – дерев'яний будиночок на стояках. Усі голуби були породистими – з розкішними хвостами й чубчиками. Дід залазив до них по залізній драбині.
Коли мені було 2 роки, дідусь узяв із собою на пташиний базар. Купив щиглика і чижика. Всю зиму вони жили у клітці. А тоді ми поїхали до лісу й випустили їх на волю. Бабуся казала, що цю традицію він започаткував давно. Восени купував птахів, а весною – випускав.
Під Новий рік дідусь приносив у квартиру ялинку. Вибирав найвищу – під саму стелю. Щоб поставити, інколи доводилося верхівку обрізати. У новорічну ніч клав під неї подарунки для мене і брата. То завжди були іграшки.
Дід брав мене з собою на іподром – на Печерську, біля площі Слави. Ставок не робив, тільки дивився на перегони. Садовив мене на коліна.
Остап Вишня їздив сірою "Побєдою". Бабуся мала водійські права і возила його, куди було треба.
Дідусь товаришував з усіма інтелігентами, які лишилися живими після розстрілів 1937 року. З Максимом Рильським ходив на полювання. Якось підстрелили зайця. Поставили його так, ніби живий. Поруч поклали записку "Для чого ти мене вбив?" Зайця підстрелив третій мисливець. Коли прочитав записку, зрозумів, хто її написав.
Дідусь 10 років провів у таборах ГУЛАГу. Його звинуватили у контрреволюційній діяльності й тероризмі. Вже на засланні засудили на смерть. Від розстрілу врятував літературний псевдонім. Вирок винесли Остапу Вишні, а за документами в таборі такого не було. 1955-го, через 12 років після звільнення, діда реабілітували. На знак подяки бабуся відправила Микиті Хрущову семитомник Остапа Вишні.
У діда була виразка після заслання. Він лікував її содою. Іноді горілкою.
"Павлуша" – так називала бабуся свого чоловіка. Збереглося багато листів, які писали одне одному, коли дід був у засланні. В одному з них вона пише: "Спасибі, Павлушо, що сьогодні мені наснився".
Останній місяць життя дід провів на базі мисливців і рибалок у селі Кринки (Олешківський район Херсонської області. – Країна). Взяв із собою бабусю й мене. Він любив рибалити, ходив на полювання, а вечорами писав. Одного разу всі гуртом поїхали кататися на моторному човні. З нами ще чоловік сім було. Тільки трохи відпливли, як човен перекинувся. Всі шубовснули у воду. Дідусь схопив мене за комір пальта. Першою висадив на борт. Бабуся мене закутала теплою ковдрою. За 10 днів дідусь помер. У нього стався серцевий напад.
Остап Вишня працював за столом із карельської берези. Він досі стоїть у кабінеті. На ньому лампа 1930 року. Досі робоча. Є телевізор "Ленінград" із радіо. У середині минулого століття таку розкіш могла собі дозволити тільки еліта. На шафі – статуетки собак, на стінах висять тарілки. Все це він колекціонував.
Читачка бібліотеки імені Остапа Вишні у Печерському районі столиці принесла працівницям стару фотографію. Сказала: "Знайшла, коли перебирала архів своєї бабці. На цьому знімку вона з якимось чоловіком. Він на Остапа Вишню схожий". Фото зроблене у Київському госпіталі. Дідусь якийсь час працював там фельдшером. Зробила копії світлини. Їх лишила бібліотеці, а оригінал – 1917 року – забрала. Маю понад 300 знімків Остапа Вишні.
6 
35413
Коментарі