Напередодні чемпіонату з боїв без правил журналістам запропонували побитися на ринзі. Кореспондент "Країни" спробував, і на роботу вийшов лише наступного дня.
18 травня, ранок. Учора друзі запрошували на пиво, але довелось відмовитися. Пояснив, що завтра в спортивному клубі Freestyle братиму участь у боях без правил.
У стилі мікс файт виступають усі охочі: боксери, каратисти, борці. Єдиноборствами я ніколи в житті не займався. У дитинстві відвідував тільки гурток акробатики. Не раз бився на вулицях, але на ринзі - ні. І раптом пропозиція: піти на прес-конференцію бійців, і разом спробувати свої сили в спарингу.
Уперше за місяць роблю ранкову зарядку. Розминка, 30 відтискань, верхній і нижній прес - ідуть, як теща під лід. Намагаюся згадати, що там іще роблять боксери перед боєм? Ага, скакалка! Хвилин зо 5 риюся в шафах, але скакалку не знаходжу.
За звичкою відкриваю холодильник. Стоп, перед боєм ніхто не їсть! Обмежуюся кефіром - кажуть, корисно.
Уперше за місяць роблю ранкову зарядку. Розминка, 30 відтискань, верхній і нижній прес - ідуть, як теща під лід
Стаю на домашні ваги - стрілка зупиняється на позначці 67 кілограмів. Головне, щоб важковаговик не попався.
Збираю спортивний одяг. У шафі знаходжу стареньку капу. Не вдягав її вже роки чотири. Залишилася з часів, коли вболівав за київський "Арсенал" і бився з фанатами інших клубів. Припинив це робити після другого струсу мозку. Кладу в сумку.
12.00, спорт-клуб Freestyle. Біля входу ряд дорогих автівок. Усередині клубу інтер'єр не з дешевих, бар, привітні жінки на ресепшені.
У просторому залі походжають два десятки спортсменів: від мухачів - надлегка категорія, до кремезних важковаговиків - панчерів.
- Битися? - питає чоловік років 50, у білому кімоно з чорним поясом.
- Угу, - киваю у відповідь.
- Ти, головне, не бійся. Не покалічать, - усміхається.
Після цих слів від несподіванки закашлююсь.
- Справжній майстер ніколи не пошкодить новачка, - жестикулює каратист. - Японці кажуть: "Навіщо убивати противника, якщо можна знешкодити?" Битимуть сильно тільки тоді, коли ти сам потужно вдариш. Інша справа у вуличних бійках: хто перший угатить, той і виграє. Я хлопцям завжди раджу бити першими. І якомога скоріше "робити ноги" з місця пригоди. Бо раптом ти суперника в реанімацію відправив. Міліція, протоколи. Потім не відкупишся.
Спортсмени й гості шикуються в шеренгу. На татамі робить вправи адвокат Тетяна Монтян, яка захоплюється боями без правил. У синій футболці з портретом Че Гевари стоїть поет і спортивний коментатор Дмитро Лазуткін. Він - чемпіон Кубка світу з кікбоксингу. Розминається вокаліст гурту "Гайдамаки" Олександр Ярмола, кандидат спорту з вільної боротьби. На ньому боксерські труси, схожі на обрізані козацькі шаровари.
- Ми зібрали вас тут, щоб анонсувати чемпіонат України зі змішаних єдиноборств "Європейська битва". Відбудеться він 4 червня, - оголошує президент ліги "М 1 Україна" Дмитро Христюк. - Зараз ви самі зрозумієте, що таке справжній мікс файт. Сподіваюся, наші хлопці не сильно прикладатимуться.
"Ага, я теж на це сподіваюся", - подумалося.
Протягом 10 хвили розігріваємось - бігаємо й перекидаємося. Ділимось на пари, щоб відпрацьовувати удари. Мій суперник - Юрій Саакян. Йому 22, устиг перемогти на міжнародному турнірі. Важить, як і я, 67 кілограмів. Хоч у чомусь ми на рівних.
Стаємо в стійку і, тримаючи дистанцію півметра, кружляємо по колу. По черзі б'ємо один одного в плече й по корпусу. Юрій обережний, але кожен його удар відчувається. Після шостого відлітаю до канатів. Наприкінці він учить мене бити коліном у голову.
- От такого сразу в нокаут, - пояснює із сильним вірменським акцентом.
Розминається вокаліст гурту "Гайдамаки" Олександр Ярмола. На ньому боксерські труси, схожі на обрізані козацькі шаровари
У спарингах участь беруть тільки журналісти. Записуюсь на поєдинок останнім.
- Із ким же тобі битися? - дивиться на мене суддя. - Мммм... Ось твій суперник, Ігор Вітько - редактор журналу "Ринг". Цікаво буде: важковаговик проти мухача.
Піднімаю голову й бачу кремезного дядька, якому явно за 45. На голову вищий за мене, засмаглий, під футболкою кругляться біцепси. На вигляд має 90 кіло суцільних м'язів. Здається, мені кришка.
Ігор підходить ближче. Одягає рукавички.
- Щось рукавиці дуже м'які, - каже, мацаючи власний кулак. - Надто кістяшки відчуваються.
Мене аж смикає. Уявляю, як ці кістяшки дробитимуть мої зуби. Уже бачу майбутню "посмішку хокеїста" з численними дірками й кабінет стоматолога.
Першим б'ється співак Олександр Ярмола. На ринзі поводиться вправно, але за результатом двох раундів поступається суперникові.
- Востаннє років зо три тому в спарингу боксував. Форму втратив, - ділиться враженнями Ярмола. - Але сподобалося.
Проти Дмитра Лазуткіна виходить худенький репортер журналу "Б52". Різні вагові категорії даються взнаки: Лазуткін весь час домінує. Одна за одною на журналіста сиплються серії ударів. Ліва-права, по корпусу, в голову. Той намагається відбиватися ногами. Судді віддають перевагу поетові.
- Та я взагалі не готувався, - запевняє Лазуткін. - Учора весь вечір пив коньяк із Лесем Подерв'янським.
Тепер - моя черга. Хвилююся. У квадраті рингу з'являється суперник. У мене - легка паніка. Пригадуєте, як солдати вермахту йшли в психічну атаку, одягнені в самі труси? Червоноармійці в окопах від цього губилися. Щось подібне відчув я, коли 90-кілограмовий колега вийшов на ринг без шолому.
Залишаю червоний кут і йду в центр. Дивлюся супернику прямо у вічі. Усе, налаштувався!
- Бій! - оголошує рефері.
Ігор одразу починає тіснити. Отримую пару міцних ударів по обличчю. Розумію: не жалітиме. Пробую очухатися, знову стаю в стійку. А чого в обороні сидіти? Хай йому грець, піду в атаку. Підстрибую й щосили б'ю правицею по голові. Здається, я його розізлив.
Розмахуючи руками, Ігор переходить до ближнього бою. Ми опиняємося майже в обіймах. Ще секунда, і він кидає мене через стегно. Падаю на підлогу, зверху на мене гепається суперник. Відчуваю всі 90 кілограмів.
- Давай, вибирайся! - чую голоси із зали.
Публіка на моєму боці. Як завжди, вболіває за слабшого.
Намагаюсь вибратися із захоплення. У таких ситуаціях вдаються до больового прийому. Згадую, як хтось із попередніх бійців тиснув на чутливу точку під коліном. Пробую намацати, але виходить кепсько. Здається, я просто розминаю м'язисту ногу суперника.
Звучить благословенний гонг. Іду в свій червоний куток, щоб віддихатися. До мене підбігає каратист, який давав поради перед боєм.
- Молодець! Дихай, дихай. Бачиш, він здоровий, неповороткий. Грай на цьому. Підійшов, ліва-права, ногою, а тоді відстрибуєш. Ти можеш його вимотати. Дихай глибше.
Другий раунд. Почуваюся впевненіше. Плювати на техніку й захист! Я готовий до рубки в стилі "колгосп". Кидаюся на суперника, молочу його руками й ногами. Б'ю по обличчю, отримую сам, знову лупцюю. Мій удар ногою влучає йому в гомілку. Який звук!
Ще півхвилини обміну стусанами, і ми потискаємо руки один одному. Рефері піднімає Ігореву руку. Я втомлений, побитий і задоволений. Вистояв!
- А чого ти очікував? Я 20 років боксую, - посміюється суперник. - Зараз рідко спарингую, зате регулярно тренажерку відвідую. Ти мене теж зачепив трохи. Ось губу розбив.
До роздягальні ледь плентаюсь: шалено болить ліва нога. "Ні, єдиноборства - не для мене", - роздумую в душі. Піднімаю правицю й перечитую напис на рожевому браслеті: "Я проти насильства". Ношу його півроку, це - подарунок колишньої дівчини.
На роботу вирішую не їхати. У найближчому сквері знімаю футболку й падаю на траву.
1 
1
Коментарі