Отаман козацтва Холодного Яру, власник ресторану "Дикий Хутір" Олег Островський святкував День Незалежності в Соловецькому монастирі серед Білого моря в Росії
Бажання поїхати на Соловки виникло майже рік тому. У селі Буда Чигиринського району завершую будувати церкву останнього кошового Січі Великомученика Петра Калнишевського. Засуджений царицею Катериною, він 25 років відсидів на Соловках і помер на 113-му році життя.
Покликав трьох товаришів – Андрія Кравця, Володимира Гамалицю й отця Василя з церкви Київського патріархату в Чигирині. Спочатку думали їхати через Білорусь, "Кемську волость" і далі катерами до островів. Потім узнали, що Калнишевського везли через Бєлгород, Москву, Ярославль, Архангельськ.
Їхали моїм джипом Land Cruiser із номерами "Воля". Спершу приїхали на Хортицю. Взяли звідти пригорщу землі й два молоді дубки, що проросли з жолудів місцевого 700-літнього дуба. Він усихає, живою лишилася одна гілляка. На Соловках одне деревце висадили. Поруч росте ще одне – його висадили поляки на місці масового розстрілу співвітчизників. Друге деревце посадили в Холодному Яру.
Російські прикордонники наказали зняти номер і поставити звичайний, із цифрами. У Росії номери з буквами заборонені
Російські прикордонники наказали зняти номер і поставити звичайний, із цифрами. У Росії номери з буквами заборонені. Від'їхали кілька кілометрів і поставили знову. Після цього не могли завестися, мучилися кілька годин. Допомогли випадкові проїжджі, поміняли клеми. Потім перестав закриватися капот. Хлопці грішили на жінку, що працює на заправці, – з чорною косою й карооку. Вона недобре на нас подивилася. Казали: відьма. Отець Василь помолився й усе зникло – як рукою зняло. Більше пригод з автомобілем не мали.
Російські патрулі оштрафували раз – за перевищення швидкості. Замість 60 кілометрів я їхав 123. Казав їм, що це тільки розганяюся. Мій рекорд – 185. Отець Василь "витиснув" 180. Росія потихеньку позбувається однієї з двох бід – доріг. Дурні лишаються, але нам вони траплялися рідко. Дороги – як скло. Усі автобусні зупинки пофарбовані в кольори російського триколора.
За 500 кілометрів від кордону зникають автомобілі з українськими номерами. За Ярославлем їздять лише авто з цифрою 29 – тобто з Архангельської області. Переважно лісовози. За п'ять діб двічі ночували в готелях, тричі – в машині.
Москву проїхали вночі. Захотіли сфотографуватися на тлі Кремля з чорним прапором холодноярців і з написом: "Воля України або смерть". Підійшов "ефесбешник" і м'яко порадив не робити цього.
Дерев'яні ізби пішли за Ярославлем. Часто бачили врослі в землю по вікна, чорні й вицвілі. Поряд будуються нові, але архітектура – та сама.
В Архангельській області тайга зовсім дика. Є зупинки з ґратами. Думаю, на випадок, якщо раптом із тайги вийде ведмідь або вибіжать вовки.
Вразили дерев'яні дво- і триповерхові будинки, похилені, як Пізанська вежа. У них живуть люди.
З Архангельська до Соловків летіли легким чеським літаком Л-410. Зазвичай, квитки замовляють заздалегідь. Нам пощастило, бо хтось відмовився від броні. День Незалежності відсвяткували вночі в наметовому містечку, де жили туристи. Зварили куліш і співали козацьких пісень.
З операторів мобільного зв'язку працював лише МТС. Life і "Київстар" на Соловках не беруть.
Монастир обгороджений фортечною стіною з величезних валунів. Найважчий – 15 тонн. Спеціалісти досі не можуть пояснити, як монахи підійняли його на висоту 8 метрів.
Камера Калнишевського на вежі "Сушило" досі зачинена товстою дерев'яною решіткою. Єдиний, серед усіх казематів, куди не можна потрапити. На могилу гетьмана поклали землі з Холодного Яру та Хортиці. А взяли із Соловків невеликого каменя. Він стоятиме біля церкви Калнишевського у Буді.
Екскурсія Соловками триває 3,5 години. Найстрашніше місце – Секирна гора. На її схилах розстрілювали радянських в'язнів. У 1920–1930 роки там була тюрма СЛОН – Соловецкий лагерь особого назначения. Знайшли місце розстрілу 36 українських керівників селянського повстання 1929 року, зокрема отамана Дерещука із села Вишнополя Тальнівського району Черкащини.
У меню кількох ресторанів є суто соловецькі страви – салат із морських водоростей ламінарій і суп по-монастирськи
Серед експонатів – лист табірного начальства з вимогою доарештувати на волі певних спеціалістів. Список потрібних професій додавався.
Могильні ями на Соловках рили в'язні. Треба було за коротке літо накопати на весь рік, бо взимку ту землю не вдовбеш. Розстрільний сезон тривав цілий рік. Деякі з ям збереглися.
Місцеві досі живуть у старих дерев'яних бараках для ув'язнених, збудованих у 1930-х. Бараки поділені на квартири. Пробував барачне дерево. Сухе аж дзвенить. Готель на островах має назву "Соло".
Доріг на Соловках не проклали – замість них ковбані, крізь які можна проїхати лише "уазиком".
Хлопці хотіли скупатися в Білому морі, однак їх від цього відмовили місцеві. Вони купаються тільки в озерах, яких багато. А море – дуже холодне й хвилі великі.
Наприкінці вересня на Соловках починається зима. Світовий день скорочується до 2 годин – острови за 160 кілометрів від Полярного кола. Електрика мала би бути дуже дорогою – солярку возять із материка й переробляють дизелями. Але ціна однакова з рештою російських регіонів.
На Соловках панує матріархат. Випадково зупинили три машини, і всюди за кермом були жінки. Наш екскурсовод Маша Смирнова у 22 роки очолює місцеву туристичну фірму. Водіями й підсобниками в неї – батько, брат, зяті.
Коли ми приїхали, було плюс 5–7 градусів. Наступного дня потепліло до 12.
У меню кількох ресторанів є суто соловецькі страви – салат із морських водоростей ламінарій і суп по-монастирськи. Але зазвичай їх не готують. Їжа в Росії гірша за українську й на порядок дорожча.
На Соловках були добу. Дорогою назад заїхали в село Ярополче Волоколамського району, де поховано гетьмана Петра Дорошенка. З усього церковного цвинтаря збереглася лише його могила. На надгробку чітко видно козацьку шаблю.
У дорозі були п'ять діб – із 22 по 27 серпня. Проїхали майже 5 тисяч кілометрів.
Враження двояке: мальовнича природа і страшні, нелюдські катівні. От би Петра Симоненка в ті каземати на кілька днів.
Соловецький архіпелаг – це шість островів у Білому морі. Загальна площа – 347 кв. км. Найбільша пам'ятка – монастир, заснований святим Зосимою 1436 року. Він обгороджений мурами заввишки 8–11 м і завширшки 6–8 м.
За 100 років тут з'явився перший в'язень – ігумен Артемій. Надалі царський уряд використовував келії як в'язницю суворого режиму. 1883-го її ліквідували.
Українців на Соловки почали засилати на початку XVIII ст. Одними з перших стали полтавський священик Іван Святайло і чернець Никанор. Разом із Василем Кочубеєм та Іваном Іскрою вони доносили на гетьмана Івана Мазепу. За часів Катерини II найвизначнішим в'язнем був останній гетьман Запорозької Січі Петро Калнишевський. Він пробув на Соловках 25 років. Після указу про помилування відмовився переїздити, бо мав 110 років. Залишився у монастирі ченцем і помер за два роки.
13 жовтня 1923-го радянська влада створила Соловецький табір особливого призначення, куди відправляла діячів Української Народної Республіки, вояків повстанських загонів, інтелігенцію, партійних активістів. Тут відбували покарання академік Михайло Слабченко, професор Аркадій Барбар, письменник Клим Поліщук, поети Микола Зеров та Євген Плужник. В'язні заготовляли ліс, прокладали залізничні колії, будували Біломорсько-Балтійський канал, під час спорудження якого загинули близько 100 тис. людей.
1937-го в Соловецькому таборі розстріляли режисера Леся Курбаса, письменників Миколу Куліша та Валер'яна Підмогильного.
Олег ОСТРОВСЬКИЙ, 39 років, ресторатор
Власник ресторану "Дикий хутір" у селі Буда Чигиринського району Черкаської області. Народився в Харкові в родині агрономів. У 3 роки з батьками переїхав у село Червона Слобода Чигиринського району, на їхню батьківщину.
Закінчив фізкультурний факультет Черкаського національного університету. Чотири роки викладав фізичне виховання в сільській школі, стільки ж працював директором агрофірми "Росток".
Засновник та крайовий отаман громадської організації "Вільне козацтво Холодного Яру". Щороку організовує вшанування Холодноярської Республіки, на якому відтворюють один із боїв повстанців із комуністами, що відбувалися в 1920-х. У квітні в селі Буда створив Музей історії Холодного Яру. Там же зводить церкву Великомученика Петра Калнишевського, яка належить УПЦ Київського патріархату. Позаторік балотувався на міського голову Чигирина. Був другим, набрав 23 відсотки голосів виборців.
Дружина Леся Островська очолює етнографічний комплекс "Дикий хутір".
Донька Альона – третьокласниця
3 
1
Коментарі
1