Колишній хіпі Сергій Литвинюк згадує "золоті часи" руху, свою колишню дружину, сина лауреата Нобелівської премії поета Йосипа Бродського й Мурчика з Бердичева
1. Мій тато - військовий. У 1970-х жили в Свердловську. Це місто було однією зі столиць радянської рок-музики. Ще школярем я захопився рок-н-ролом та рухом хіпі. Відтоді маю довге волосся, яке нині збираю в косичку, й прізвисько "Літл" - "Маленький". Це, певно, від мого прізвища - Литвинюк. У 1978-го, у восьмому класі, поїхав автостопом у Пітер. Хотів послухати "Акваріум", "Кіно". Найбільше вразило, що прямо на Невському проспекті тамтешні хіпі запропонували покурити "трави". Я був у джинсах, довговолосий, з бісерними фенічками. Мабуть, впізнали свого.
2. Об'їздив весь Радянський Союз - від Прибалтики до Далекого Сходу. Якось у поїзді познайомився з пастором із литовського міста Алітус. Згодом приїхав до нього на хутір і півроку жив там. Здивувало, що вже тоді на глухому лісовому хуторі був телефон.
Десь 1984-го покуштував кока-колу. Дальнобійник-німець віз нас зі Львова й подарував пластикову пляшку. Вона в мене півроку вдома пролежала - боявся відкрити. Жалів.
3. У Ленінграді тусувався з хіпі в кафе "Сайґон" і довколишньому парку. Там, ще з 1960-х, збиралися перші радянські бітники. Пізніше бували Віллі Токарєв, Ґребенщиков, Кінчев, Цой. Син поета Йосипа Бродського приходив часто. Басманов його прізвище, по мамі. Я в нього навіть жив якось. У нього хата, притон хіповський, на Ліґовці. "Басманник" називався. Коля Васін, головний бітломан Радянського Союзу, якому сам Джон Ленон подарував диск із автографом, приймав мене в рок-н-рольщики. Офіс Колі на Пушкінській - масивний стіл, грає музика The Beatles. А згори раптом опускається величезна ложка, в яку наливається горілка. Я випив, ми поцілувалися з Васіним, і він оголосив мене справжнім рок-н-рольщиком.
4. Дружина моя, Катерина Печоркіна, теж пітерська баришня. Хоч познайомився з нею в Києві, на хіповській тусовці. Їй не було де зупинитися. Я сказав: живи в мене. От вона й лишилася на сім років. Разом тусували й подорожували автостопом. Це було досить небезпечно. Багато друзів загинуло на трасах, у потягах. На нас теж неодноразово нападали. 1988-го, дорогою з Прибалтики до Ленінграду, на безлюдній трасі якісь бандюгани намагалися пограбувати мене й зґвалтувати Катю. Ледве відбилися. Найчастіше хіпанів товкли "любери" - був такий рух, започаткований хуліганами з Люберців. Якось у Москві вони піймали мене під готелем "Космос". Побили й прочитали лекцію, що негарно вести західний спосіб життя. Правда, дали на дорогу 3 рублі.
Упіймали, побили й прочитали лекцію, що негарно вести західний спосіб життя. І дали на дорогу три рублі
5. Загалом же ставлення до хіпі було нормальне. Якось я застопив болгарського дальньобійника, з Москви до Києва. Всю дорогу він мене поїв ракією, їхньою самогонкою. Довіз просто до Андріївського узвозу. Я випав із кабіни, а він ще дав на прощання велику пляшку. І я з нею поповз узвозом нагору. Бо там, у кафе "Світлиця", збиралися "наші люди". Алкоголь був неодмінним атрибутом "хіпівського" життя. Як і "трава" та важкі наркотики. Однак "траву" курити було нецікаво, а від "ширки" стримувала боязнь уколів. Тому обрав спиртне, портвейн переважно.
6. 1989-го ми з Катериною одружилися в Києві. На весілля приїхали музиканти пітерського гурту "Ноль". Дружкою була Тетяна, дружина лідера київського гурту "Вій" Дмитра Доброго-Вечора. 1990 року в нас народилася донька Даша. А 1994-го ми переїхали до дружини, в Пітер. До речі, Катін двоюрідний дядько - всесвітньовідомий скульптор Ернст Нєізвєстний. А тітка жила в тому домі, де свого часу Кіров. Там величезні квартири й висота стелі метрів під 7. Почав потроху відходити від хіпування, треба було сім'ю годувати. Працював по клубах - звукорежисером, звукотехніком, зайнявся дизайном інтер'єрів. Але зловживав алкоголем - така специфіка роботи.
Дійшло до розлучення, повернувся в Київ. Останній запій тривав рівно рік.
7. Став закінченим алкоголіком. Мене вже близькі поховали. Однак повезло - потрапив під машину. Сталося це 1996 року. Я на Петрівці, п'яний, намагався зупинити таксі. Машиною, яка на мене наїхала, керував армійський полковник. Теж п'яний. Тому розійшлися полюбовно. Він оплатив лікування. Я опритомнів у реанімації. Перелом черепа, лежав із місяць. Але вийшов - і в голові щось клацнуло. З алкоголем наче відрізало. Напевно, Бог допоміг. Дав останній шанс. Крім цього, буквально на третій день після виписки подзвонив серйозний чоловік і запропонував серйозну роботу.
8. Їздив у Пітер торік у листопаді. Місто майже не змінилося. Нічого в центрі не зруйнували, не побудували нового. У "Сайгоні", ясно, вже нічого нема. Там готель. Я туди доньку привів, показав. Їй 21 рік, займається екстремальними видами спорту. Торік на велосипеді скотилася з Ельбрусу. Вчиться на заочному, працює в магазині спортінвентаря для екстремалів. Колишня дружина закінчила фінансово-економічний університет і зайнялася автобізнесом. Жив у них із донькою. Катерина підтримує стосунки з Басмановим. Він раз на три місяці дзвонить їй і позичає грошей. Але завжди віддає. Працює сторожем. Живе в комуналці на вулиці Марата. Неодружений.
9. Чимало людей із "системи" померли. В Києві практично нікого немає. Дуже багато виїхало за кордон. У Берліні, наприклад, друзів більше, ніж у колишньому Союзі. Хтось осів у Франції, інші - в Бельгії, Англії. Влад Лова - дуже відомий хіпі й у Києві, й у Союзі - застряв у США. У Стокгольмі живе колись київських поет і музикант Євген Волинський. Очолює там антиглобалістський панк-кабаре-бенд "Большевікінґі". Вони - антипутинці, гурт заборонений у Росії.
Був ще такий Мурчик із Бердичева. Його за п'яту графу вигнали з київського університету. Став панкувати, жив у Пітері, в Естонії. Зараз - в Ізраїлі, відомий ядерний фізик.
2 
1
Коментарі
3