"Уперше в світі! Небачений поєдинок. Юна дівчина проти андалузького бика. У ролі гладіатора виступає боєць і красуня Ковач", - такими афішами рясніли вулиці українських та російських міст 1915-го. 17-річна чемпіонка світу з класичної жіночої боротьби Лілі Ковач була Марусею із містечка Гнівань на Вінниччині. Контракт із директором цирку підписала, аби прогодувати багатодітну сім'ю.
Дівчині було 14, коли батько зробився інвалідом. Без годувальника залишилися семеро дітей. Марія була найстаршою. Вона подалася до Одеси й влаштувалася вантажником.
- Щоби її взяли на цю роботу, Марія мусила підняти кількапудовий мішок, - розповідає вінницький журналіст 50-річний Вадим Вітковський: 1978-го він зустрічався з чемпіонкою особисто. - Приказчик хотів, мабуть, поглузувати з дівчини. А вона завдала собі ношу на плече й пішла на пароплав. Тоді її прозвали силачкою.
Коли Марія поверталася додому, поблизу села на неї напали двоє грабіжників. Один учепився в мішок, у якому були зароблені гроші.
- Марія Якимівна розповідала, що добряче тоді перелякалася. Тому вдарила нападника навідліг, із усієї сили. Він упав мертвим. Другому кулаком проломила голову. Його вранці знайшли перехожі. Марив і просив захистити його від якоїсь жінки.
Чутка про цю історію дійшла до Петербурга. Звідти до Гнівані приїхав директор імператорського борцівського інтернату Алекс Мюллер. Запропонував Марії працювати в його цирку. За іншою версією, рекомендаційного листа до свого родича в Петербурзі дівчині дала її подруга Люся Кривошеєва, яка захоплювалася модною на той час дамською атлетикою. Ковач справила враження на спеціаліста. І Мюллер запропонував їй контракт. За його умовами, вона отримувала 40 рублів щомісяця за "виступи в цирках, театрах, вар'єте, кінематографі" (свинина першого сорту тоді коштувала 8,22 руб. за пуд - 16 кг). Мюллер дав дівчині нове ім'я - Лілі: Марія, мовляв, дуже просте, селянське.
Марія Ковач гнула зубами залізо, лягала під поміст, по якому проїжджав автомобіль. У масці під псевдонімом боролася з чоловіками. А світову славу здобула після перемоги над тодішньою чемпіонкою світу Кармен Гіральді з Ревеля (сучасний Таллінн, столиця Естонії). Поєдинок відбувався в Києві. Супротивниця весь час вислизала з рук Лілі. Це її дратувало, тому схопила Кармен за пояс і швиргонула за межі рингу. Ковач за це оштрафували. Однак чемпіонкою світу визнали.
Марія Якимівна добряче перелякалася. Тому вдарила нападника навідліг, із усієї сили. Він упав мертвим
- Марія Якимівна на всі поєдинки виходила дуже спокійною, - розповідає Вадим Вітковський. - Казала: "Я знала, що переможу". Мала хорошу не тільки фізичну, а й психологічну підготовку. Вона і в літньому віці була дуже виваженою, стриманою, уміла опанувати себе.
"Її популярність на манежі тих часів була грандіозною, - писала "Спортивна газета" 20 лютого 1971 року. - Видатні фізичні дані, філігранне володіння всіма засобами і прийомами французької боротьби, особиста привабливість - усе це імпонувало глядачам і всі виступи спортсменки проходили в повному аншлазі".
Арену Марія Ковач покинула з початком Першої світової війни. У Жмеринці, де на той час жила її сім'я, записалася на курси медичних сестер. Працювала санітаркою, сестрою милосердя в місцевому лазареті для поранених, у санітарному поїзді та в Гніванському шпиталі. Безногих солдатів виносила з передової до лазарету просто на руках.
У 25 років Марія вийшла заміж за поштового службовця Олександра Вербовенка. Він загинув у часи сталінських репресій. Сама виховала сина й доньку. Жила в центрі Вінниці на вул. Козицького, працювала друкаркою.
- Пам'ятаю, двері відчинила досить висока жінка, - згадує Вітковський. - М'язів великих я у неї не побачив. Але коли потиснула мені руку, переконався, що вона досить сильна. Була сивувата, але дуже підтягнута. Спокійна, врівноважена. Розмовляла російською. Всі її афіші та медалі зберігалися в старій дерев'яній, кованій залізом скрині. Її, важелезну, Марія Якимівна висунула на середину кімнати однією рукою. Про власний вибір не шкодувала, але й здобутками особливо не пишалася. Про своє життя та нагороди розповідала, як про звичайні речі. Була абсолютно приземленою людиною, без амбіцій.
Марія Ковач померла 12 квітня 1979 року у Вінниці. Прийомам французької боротьби навчала єдину онуку, хоч мала онуків-хлопців. Де зараз її рідня, невідомо.
"В цирку Мартиненка боролися дами: усіх мастей і всіх калібрів. Великим успіхом користувалася гарненька Ковач, яка отримала перший приз за красу тілобудови"
Російський спортивний журнал "Геркулес", №21 за 20 листопада 1914 року
1898 - Марія Ковач народилася в містечку Гнівань, нині Тиврівського району Вінницької області, у сім'ї робітника Якима Ковача
1913 - поїхала до тітки в Одесу на заробітки
1915 - стає чемпіонкою світу з жіночої класичної боротьби
1917 - 1922 - працює медсестрою в санітарному поїзді №2, у Гніванській лікарні, польовому пересувному госпіталі 1-го кінного корпусу червоного козацтва під командуванням Віталія Примакова
1922 - 1923 - друкарка у Гніванському міськвиконкомі
1923 - вийшла заміж за поштового службовця Олександра Вербовенка. До 1936-го була домогосподаркою. Чоловіка репресували. Марія сама виховувала доньку й сина. 1958 року Олександра реабілітували - посмертно
із 1937 і до пенсії працювала друкаркою у Вінницькому обласному цукротресті
1979, 12 квітня - померла у Вінниці у своїй квартирі на вул. Козицького
7 
35413
Коментарі