Четвер, 27 травня 2010 18:10

Київську ратушу втретє хочуть відбудувати

200 років тому вона стояла поблизу теперішнього пам'ятника Григорію Сковороді на Подолі

Про київську ратушу перша писемна згадка з'явилася 4 червня 1500 року. Того дня великий князь литовський Олександр надав киянам привілей на безмитну торгівлю: "У которых мєщан кієвскихъ зъ ратуша кієвского будєтъ листъ подъ ихъ пєчатью мєстскою, тымъ мєщаномъ нє надобє мыта даваты нигдє".

Ратушу побудували майже одразу після надання 1498-го місту самоврядування за Маґдебурзьким правом. Стояла вона на Ринковій площі – сучасній Контрактовій – неподалік соборної церкви Успіння Богородиці Пирогощі. Якщо брати нинішню площу – за пам'ятником Григорію Сковороді, між сквериком і трамвайними коліями. До кінця ХVІІІ ст. тут був центр міського життя Києва.


У ратуші відбувалися засідання маґістрату та діяла міська канцелярія. Засідали в "ізбі судовій".

У дворі між ратушею та церквою була міська криниця. Згодом на її місці спорудили фонтан "Самсон". Поблизу жила переважно міська еліта – урядники маґістрату, заможні купці. Ціни на нерухомість тут були найвищими. У тому числі й на комори, які стояли "на ґрунті міському ратушному".


"Стихійним лихом" для киян були постої козаків і королівських жовнірів. У першій половині ХVІІ ст. вони були частими "гостями" в місті.

9 березня 1630 року війт Іван Євсейович, бурмистр Григорій Лойкович, радці Йосип Ходика й Михайло Балика подали скаргу до ґродського суду на королівського ротмістра й комісара Андрія Ранаховського. Він через Київ віз до Війська Запорозького козакам "жолд" – платню за службу. 11 листопада 1629-го разом з іншим комісаром Яном Киселем і корогвою у 200 кінних жовнірів прибули до міста на чотиритижневий постій. Від війта й радців почали вимагати, аби забезпечили їх провізією й спиртним, а коней – вівсом і сіном. Перебування "гостей" обійшлося міщанам у 1721 золотий.

На зворотньому шляху Ранаховський 23 лютого 1630-го з "купою немалою людей товариства" та з козаками знову в'їхали до Києва. Послали своїх слуг до "маєстрату мєского ратуша києвского, розказуючи собє незвычайныє податки и збитнє сила напоєв с провєнту з ратуша даватъ". А в разі відмови погрожували застосувати силу.

І таки застосували – напали на ратушу, пошкодили двері й вікна, а урядників побили. Лентвійта Йосипа Ходику "кийми и обухами збили". Старшого радцю Михайла Балику "окрутнє збили, змордовали и рану чєканом в голову задали, так барзо, иж вонтлива абы жив зостат мєлъ, а за бурмистром и иншыми з добытыми шаблями аж до Рынку гонили и где, который могъ лєдво цєлост, здоровя своєго внєс". 11 днів вояки грабували міщан. Міська скарбниця втратила 3160 золотих.

Дерев'яні будівлі Подолу, в тому числі й ратушу, не раз пожирав вогонь. Як-от 1638 року. Але ратушу швидко відбудували. Бо вже 1640-го французький інженер Ґійом-Левассер де Боплан, згадуючи про неї, не зазначав про які-небудь пошкодження.

Пожежа охопила ратушу й у липні 1651 року. До Києва тоді ввійшло військо литовського гетьмана Януша Радзивілла. Після польсько-козацької війни її знову відбудували. 1697-го з тильної сторони по центру добудували 30-метрову чотириярусну кам'яну вежу. У неї вмонтували годинник – дзиґар. Наверху встановили мідний барельєф архістратига Михаїла – покровителя Києва. Нагорі навколо п'єдесталу слов'янськими золоченими літерами викарбували: "Богомъ хранима града Кіева. 1697".

1718-го знову велика пожежа на Києво-Подолі. Через 19 років на місці старої обгорілої ратуші звели нову – кам'яну, двоповерхову, фасадом звернену до фонтану. На вежі київський герб замінили двоголовим орлом, а міський розмістили з південного боку башти. На верхньому ярусі балкону тричі на день грали чотири сурмачі. Майстри сконструювали механізм: при кожному бою годинника архістратиг Михаїл ударяв сталевим списом у крем'янисту пащу змія, аж із неї сипалися іскри.

Вхід – ґанок зі сходами, аркадою й широкою терасою. Фігурне завершення – фронтон – увінчувала статуя давньогрецької богині правосуддя Феміди. В одній руці з мечем, в іншій – з терезами. Унизу на терасі над парадним входом вечорами грали музики. Мурована ратуша мала приміщення для судових засідань, цехів, міської скарбниці, архіву. Дві зали для урочистостей були прикрашені портретами, дзеркалами й люстрами.

Припускають, що її будував архітектор Йоганн-Ґоттфрід Шедель. Він приблизно в той час зводив дзвіницю Києво-Печерської лаври, надбудовував Києво-Могилянську академію та дзвіницю Софійського собору.

У підвалах ратуші зберігали гармати та зброю цехової міліції. Від будинку починалися різні урочистості й міські церемонії. Зокрема, щорічні вибори міських урядників. Процесії за участю війта, бурмистра, ратманів і міських цехів у старовинному святковому одязі прямували до соборної Успенської церкви, а далі Покровською вулицею до місця хрещення киян над Дніпром.

У липні 1811-го на Подолі сталася нова пожежа. Вогонь не вщухав три доби й стер із лиця землі 1240 дворів, три монастирі, 19 церков, крамниці, склади. Мурована ратуша обгоріла. Київський міський архітектор Андрій Меленський зробив її обміри й підготував проект відбудови.

Але губернатор Михайло Милорадович, пересилаючи план Меленського до Петербурга, про ратушу написав: "Старое же строение магистрата, находясь в нескольких шагах от вновь строящегося Гостиного двора, вовсе там не у места, и оное от большого пожара до такой степени повреждено, что требует разобрания в капитальных стенах и постройки новой".

Тож при переплануванні Подолу ратушу розібрали, а цеглу з неї використали для будівництва Контрактового будинку за проектом шотландського архітектора на російській службі Вільяма Гесте.

1815 року він розробив комплекс, що мав розташуватися між нинішніми вулицями Костянтинівською й Межигірською: три будівлі, з'єднані колонадою. По боках – Контрактовий будинок і поштамт, а в центрі – новий маґістрат. Однак із усього того звели лише Контрактовий будинок. Із Гостинного двору – тільки перший поверх. На решту в міській скарбниці забракло коштів.

1976-го під час реконструкції Контрактової площі –до 1500-річчя Києва – столична влада зініціювала докінчити комплекс Вільяма Гесте й відновити ратушу. Однак відбудували лише Гостинний двір на місці колишніх торгових рядів – двоповерховий, як передбачав первісний проект.

Київрада повернулася до цієї ідеї 1999-го, коли святкували 500-річчя надання місту Маґдебурзького права. Наміри й тоді залишилися на папері. Теперішнє столичне керівництво ідею реанімувало втретє. Під новий привід – потребу реконструювати Контрактову площу до Євро-2012.

Торік у грудні в залі засідань містобудівної ради поставили стенди із передпроектними розробками. На Контрактовій планують відтворити весь комплекс будівель за проектом Гесте – 20 тис. кв. м, вартістю 2,497 млрд грн. Тут нібито прийматимуть іноземних віп-гостей. За іншою версією – розташують торговельний центр. Поряд збираються відтворити будинок маґістрату .




На площі перед ратушею ставили стовп ганьби

Ратушу, головну міську споруду, зводили в центрі економічного й громадського життя міста – на Ринковій площі або на розі однієї з головних вулиць. У її підвалах були міська в'язниця, нерідко – броварня, де робили пиво й вино, склади для зберігання зброї.

У великих і середніх заможних містах ратуші будували з каменю. Надбудовували високу вежу з годинником (дзиґарем) та приміщенням для сурмача. Той мав стежити за пожежною безпекою й порядком у місті. Також виявляти загрозу ворожого нападу. А в разі якихось заворушень і небезпек сигналізувати про це владі й населенню міста.

На Ринковій площі перед ратушею розміщувалися торгові місця – ятки й крамниці. Також ставили стовп ганьби – пренґир. Тут у всіх на очах виконували тілесні покарання за вироками міського суду – сікли, шмагали, таврували, відтинали руки, вуха, ніс. Карали за крадіжки, сутенерство, звідництво. Біля пренґира демонстрували докази скоєних злочинів, публічно спалювали сфальсифіковані документи й виставляли підроблені міри й ваги.

У багатьох європейських містах ратуші й досі слугують приміщеннями для міських рад, а деякі поступилися музеям.




У ратуші засідав маґістрат

Ратуша – від німецького Rathaus дослівно "будівля для ради" – органу міського самоврядування. Будували її після того, як місто отримувало Маґдебурзьке право. До Великого князівства Литовського та Королівства Польського, куди входили й українські землі, привнесена німецькими поселенцями.

Маґістрат – від латинського magistratus – чільний уряд, зверхня влада. Так називали міський уряд, який засідав у ратуші. В Україні ця назва широко розповсюдилася на початку ХVІІ ст. На Наддніпрянщині й Лівобережній Україні маґістратом називали два колегіальні виборні органи – раду й лаву.

Рада була найвищим органом міського самоврядування. Вона складалася з чотирьох райців. Кожен із них щоквартально очолював раду й називався тоді бурмистром. Вона управляла міським майном. Була водночас і виконавчим, і  судовим органом. Представляла місто в стосунках із представниками королівської влади, церкви й інших міст. Відала обліком міських прибутків і видатків, наглядала за дотриманням правил торгівлі, сплатою податків і благоустроєм міста. Розглядала цивільні справи, зокрема суперечки щодо спадщини й майна, а також дрібні злочини.

Лаву, що складалася з п'яти лавників, очолював війт. До її компетенції здебільшого входив розгляд кримінальних справ.

 

Зараз ви читаєте новину «Київську ратушу втретє хочуть відбудувати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 102
Голосування Чому не можна розпускати Верховну Раду?
  • Це суперечить Конституції
  • Хай знімуть недоторканість, ухвалять закони про імпічмент, про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення і новий Виборчий кодекс і можуть йти
  • За нинішніх умов на дострокових виборах у ВР не пройдуть нові партії
  • Мені байдуже до їхньої роботи. Їхні обіцянки на хліб не намастиш
  • Я не проти розпуску. Владу в країні треба перезавантажити повністю
  • Я проти будь-яких ініціатив президента
Переглянути
Погода