вівторок, 13 жовтня 2020 18:31

Йшов усю ніч. Перед світанком зрозумів: не відчуваю пальців

На вершинах сняться жахіття

У гори ходжу з 5 років. Більш-менш серйозно – із 23.

Дружина з розумінням ставиться до мого захоплення. Погоджується, що свої мрії треба втілювати.

Я – боягуз. Обережний щодо здоров'я і життя. Маю план на випадок найгіршої ситуації. У горах на 7–8-тисячниках є небезпеки, яких неможливо уникнути. Постійно тренуюся, добираю напарників, спорядження, працюю над логістикою – так зменшую ризики. Це наче їздити велосипедом на трасі з інтенсивним рухом – через аварії від цього не відмовляються.

Ідея піднятися на Манаслу (вершина в Гімалаях, висота – 8167 метрів. – Країна) виникла 2017 року, коли побачив допис київських друзів-альпіністів, які її підкорили. Готувався рік. Бігав у горах, долав марафонські й супермарафонські дистанції, займався тріатлоном, збирав спорядження. На піку підготовки долав по 150 кілометрів на тиждень. Найбільше за раз пробігав 65. Манаслу стала найвищою вершиною, на яку піднявся.

Спорядження позичав у друзів, купував за акціями. Витратив майже 2 тисячі доларів.

  Ярослав НОСА, 38 років, альпініст, програміст. Народився 12 листопада 1981-го в Рахові на Закарпатті. Закінчив факультет прикладної математики Ужгородського національного університету. Був інженером і програмістом у Правекс-банку та ІТ-фірмах. Зараз працює в американській компанії Grove Collaborative. Знає англійську, базово – німецьку та чеську. Займається тріатлоном, бігом, велоспортом, альпінізмом. ”Обрядово – християнин, але мені ближчий буддизм. Надихають філософські погляди засновника компанії Apple Стіва Джобса. Найгірше, що зі мною станеться, – смерть. Тож моя ціль – отримати максимум досвіду й наповнити час задоволенням, враженнями”. Читає професійну та спеціалізовану літературу про спорт. Слухає рок, зокрема групу Queen. Дружина Наталія – викладачка Українського католицького університету та юрисконсульт. Виховують доньок 6-річну Зореславу та Соломію, 1,5 року. Живе у Львові. На фото: Альпініст і програміст Ярослав Носа стоїть біля секвої вічнозеленої в національному парку Йосеміті в Каліфорнії, Сполучені Штати Америки. Заввишки дерева виростають до 120 метрів, стовбури сягають до 12 метрів у діаметрі
Ярослав НОСА, 38 років, альпініст, програміст. Народився 12 листопада 1981-го в Рахові на Закарпатті. Закінчив факультет прикладної математики Ужгородського національного університету. Був інженером і програмістом у Правекс-банку та ІТ-фірмах. Зараз працює в американській компанії Grove Collaborative. Знає англійську, базово – німецьку та чеську. Займається тріатлоном, бігом, велоспортом, альпінізмом. ”Обрядово – християнин, але мені ближчий буддизм. Надихають філософські погляди засновника компанії Apple Стіва Джобса. Найгірше, що зі мною станеться, – смерть. Тож моя ціль – отримати максимум досвіду й наповнити час задоволенням, враженнями”. Читає професійну та спеціалізовану літературу про спорт. Слухає рок, зокрема групу Queen. Дружина Наталія – викладачка Українського католицького університету та юрисконсульт. Виховують доньок 6-річну Зореславу та Соломію, 1,5 року. Живе у Львові. На фото: Альпініст і програміст Ярослав Носа стоїть біля секвої вічнозеленої в національному парку Йосеміті в Каліфорнії, Сполучені Штати Америки. Заввишки дерева виростають до 120 метрів, стовбури сягають до 12 метрів у діаметрі

Добирався з Катманду до місця сходження. Забарився, в салоні вже не було місць. Заскочив на дах, де лежали речі. Там були ще двоє хлопців – індус і китаєць. Кілька годин їхали вибоїстою дорогою. Безліч разів ледь не викинуло. Почали розповідати один одному історії. Вони – про Непал, я – про Європу. Китаєць показував фото дівчини, з якою хотів побратися. Я йому оповідав про німецькі лазні, де незнайомі чоловіки й жінки разом паряться. Індус запропонував співати. Спочатку затягнули індійські, далі – українські. Так і їхали, співаючи. Якби не це, дорога видалася б пекельною.

Сходять на Манаслу у вересні та лютому. Осінь – пора мусонів, які приносять шторми. Треба потрапити у вікно доброї погоди, що триває два тижні. Це збігається з місцевими святами. За повір'ям, 30 вересня приходить Будда й забирає погоду. Не люблю обрядів, але традиції слід поважати. Ходили на служби у храми Катманду, робили пуджу (обряд в індуїзмі, яким виражають шану Богу. – Країна), просили благословення у монахів. Якщо не розвісити молитовних прапорців, шерпи (народ у високогір'ях Непалу, Індії й Тибету. Багато з них беруть участь у сходженнях на вершини як носії і провідники; так називають усіх гімалайських провідників. – Країна) можуть відмовитися йти.

Схема підйомів у Гімалаях – іти й поволі акліматизовуватися. Базовий табір на Манаслу розташований біля поселення Само Гаон. Брав комерційну експедицію, бо не знайшов у Львові напарника. Організатори прагнуть зійти якомога швидше. Вклалися у 10 днів. Ризиковано – замало часу для такої висоти. У нас була лише ночівля у третьому таборі – й одразу штурм вершини.

Розпочав сходження о шостій вечора. Ішов усю ніч. За кілька годин до світанку зрозумів: не відчуваю пальців ніг. На висоті 8 тисяч метрів опинився перед вибором – штурмувати вершину чи спускатися. Знав, другого шансу не буде. Шерп допоміг розтерти ноги. Надів кисневу маску, прийняв ліки для посилення кровообігу.

Уночі на вершині температура може опускатися до 30 градусів морозу. Схід сонця в такій ситуації – порятунок, іноді припікає до плюс 30. Після світанку скинув взуття й почав відігрівати ноги. Вихід на вершину видався розмазаним. Навіть нормальних фото не зробив. Спустився за 8 годин – й одразу до медиків. Вдалося зберегти пальці, хоча був готовий втратити їх.

Нині в Гімалаях ледь не всі експедиції – комерційні. Без допомоги місцевих фірм сходження практично неможливе.

Людям не місце на горах, але ті, як наркотик, – якщо спробував, зупинитися важко.

Коли надіваєш кисневу маску, стаєш залежний від балонів. Їх вистачає на кілька годин. Якщо за цей час не спустишся, ризикуєш залишитися на горі назавжди. Допомогти тому, хто не може йти, майже неможливо – на 7–8 кілометрах когось нести нереально. Коли виникали проблеми, біля мене ніхто не зупинявся.

Кисневий балон знижує ризик гірської хвороби. Кисень доходить до мозку, щоб людина не знепритомніла. Але кров перестає нормально добігати до кінцівок – і вони обмерзають.

Шерпи роблять одне сходження за сезон. Для них це заробіток. Хочуть швидше піднятися й повернутися до родини.

Головне на висоті, не допустити незворотних змін – набряку головного мозку чи легень. Краще, коли хтось інший контролює стан, бо сам можеш проґавити. Є прилади, що перевіряють вміст кисню в крові. 95 – ідеальний показник, якщо 60 – імовірно, вам гаплик.

На горі залишаються тіла загиблих альпіністів. Спустити їх складно, бо треба піддати небезпеці щонайменше десятьох.

Не люблю сон на висоті. Кожні 15 хвилин прокидаєшся в холодному поту, бо сняться жахіття. То тонеш, то хтось душить. І так до ранку – разів 40. Організм постійно у стресі. Іноді буває гірська хвороба – нудить, слабкість, головний біль.

На ультрамарафоні у 120 кілометрів у Франції мав галюцинації. На останньому відрізку, коли біг через альпійський ліс, бачив неіснуючу особу, яка рухалася поряд.

Альпінізм змінюється – маршрути прокладено, з'являється краще спорядження, прогнози погоди точніші. Та гори все одно залишаються великим викликом. Потребують грошей і повної віддачі. Більшість відомих альпіністів не мають родин. Жертвують цією частиною життя заради вершин.

У Непалі здивувала суміш буддизму з первісними віруваннями – поряд із Буддою уживаються духи гір, лісів. Ці території було закрито до 2000 року. Там люди досі перуть одяг у високогірних струмках. Та автентичність швидко зникає. З'являються готелі, комерція, китайці провели інтернет 4G, практично до Евересту проклали автостраду.

Не можу пояснити, навіщо підніматися на висоту, коли доводиться ризикувати здоров'ям і життям. Це відчуття, наче єднаєшся із Всесвітом. Відчуваєш буття. Розумієш величність і масштаб творення на планеті.

2012 року піднявся на пік Леніна (вершина в Памірі, на кордоні Киргизстану й Таджикистану заввишки 7134 м. Із 2006-го називається пік Авіценни. – Країна). Дорогою зустрів 84-річного діда. Він із родини альпіністів. Ішов із нами до першого базового табору на висоті 4,2 тисячі метрів.

Куштував страви багатьох кухонь. Українська – чи не найкраща. Поступається хіба середземноморській. У Центральній Азії неможливо їсти – якщо солодке молоко, то там половина – цукор. У Південно-Східній – суцільні спеції, не чути смаку страви. У Центральній Африці телятина, як підошва. Схоже, та худоба щипала лише чагарники і зрідка воду пила. В Америці фастфуди й готові продукти – жах для організму.

Більшість американців живуть незаможно. Дозволяють собі значно менше, ніж середній клас в Європі. Треба виплачувати іпотеку за будинок, за дитячий садок чи школу, сплачувати рахунки. Навіть програміст, який отримує 200 тисяч доларів у місяць, мало відкладає. Якщо маєш мізки і хочеш чогось досягти, краще починати в Україні. Менше конкуренції.

У Каліфорнії бігав до водоспаду. Приходжу до машини – загубив телефон. Уже ніч, але повертаюся. Дивлюся – зі струмка п'є рись. До авто прибіг утричі швидше, ніж перед цим. Ці тварини бояться людей, але інколи нападають. Мобільний знайшов уранці. Був у воді.

Мав стереотип, що в Танзанії живуть бідно. Та це соціальніша країна, ніж наша. Інфраструктура краща, особливо дороги. Світогляд у людей позитивніший.

У цій країні зустрів родину поляків, які відкрили там невеличкий бізнес. Купили хату, зробили готель. Люди з освітою можуть влаштуватися.

У Танзанії вкусила муха цеце. За чотири дні приїжджаю до Львова. Від зміни клімату – жар. Думав, зі мною щось зле сталося. Пішов у інфекційну. Лікар ніколи з таким не стикався. Привели танзанійця-аспіранта. Глянув і засміявся. Сказав, у мене були б проблеми, якби муха цеце кусала раз на тиждень.

У Гімалаях на перевалі літали кондори. Ловили потік повітря й зависали на висоті 10–15 метрів. Розмах їхніх крил – кілька метрів, це неймовірно красиво.

Зараз ви читаєте новину «Йшов усю ніч. Перед світанком зрозумів: не відчуваю пальців». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути