"Тут, на горі Покрівка, була церква Покрови Пресвятої Богородиці", – такий напис витесано на кам'яному хресті. Його на початку 2000-го встановили неподалік центру Теребовлі Тернопільської області.
З дитинства пам'ятаю легенду про цей храм. Тутешній парох мав доньку. Не відмовляв їй у жодних забаганках. Якось перед Великоднем дівчина попросила в батька черевички з хліба. Мовляв, тільки в таких піде на святкову службу. Черевички їй зробили. Щойно зайшла до церкви – споруда провалилася під землю разом із вірянами.
– Кажуть, якщо в тому місці у Страсну п'ятницю чи на Покрову притулити вухо до землі, можна почути, як б'ють дзвони і кричать люди, – розповідає екскурсовод Ігор Зінчишин, 70 років. – Церква Покрови в Теребовлі справді була. Але не на горі Покрівці, а біля її підніжжя. Поряд розкинувся цвинтар. Храм був православний, уніатів тутешні люди не любили. Імовірно, згорів у ХІХ столітті. На його місці звели склади для дров. А в міжвоєнні роки побудували електричну станцію. Все, що залишилося, – надгробки, які зберігаються у краєзнавчому музеї.
Легенда про церкву, яка пішла під землю, є в багатьох регіонах. На Волині розповідають, що жінка задивилася на хрест, перечепилася, впала і сказала: "А щоб ти під землю провалилася!" Прокльон збувся.
Фольклорист 63-річний Віктор Давидюк записав півтора десятка подібних історій.
– Такі перекази прийшли до нас із Болгарії у ХVI–ХVІІ століттях, у період розквіту православ'я, – говорить дослідник. – Їх переповідають у місцевостях, де є карстові печери й розломи у земній корі. Є різні варіанти, але об'єднує їх одне – прокляття землі. Вона для предків була свята.
текст і фото: Анна-Лілія КОКОРА
3 
1
Коментарі