Сім несподіванок на новій посаді віце-губернатора Одещини Зої Казанжи
1. Форма, у якій запропонували стати заступником голови облдержадміністрації, зламала всі уявлення, як люди потрапляють на посади. Після подій 2–4 травня я з іншими активістами Євромайдану намагалися вийти із ситуації, що склалася. Стала з'ясовувати, хто її контролює в місті. Зрозуміла, вона – неконтрольована. Дзвонила київським журналістам, усім, кому могла. Мені сказали, що до Одеси їде нардеп Ігор Палиця. Ймовірно, буде губернатором. Порадили поспілкуватися з ним. Ми зустрілися, поговорили. Він одразу запропонував посаду свого заступника. Погодилася без вагань, тому що хочу впливати на ситуацію в місті й області. Для цього необхідні реальні важелі впливу. Багато розповідала, як це має бути, тепер отримала шанс реалізувати.
2. У будівлі обласної держадміністрації не було інтернету. Як люди працювали? Без нього сьогодні неможливо цивілізовано й оперативно виконувати жодну роботу. Моїм першим розпорядженням стало встановлення WI-FI. Частину зробили, решту – доробляють.
Не думала, що адмінбудівля в жахливому стані. Я бувала тут. Та одна річ – прийти на коротку зустріч і повернутися у своє звичне середовище. Інша – перебувати тут з ранку до вечора. Як владі бути сучасною в таких стінах? Двері, панелі, простір – усе совкового типу. Він впливає на роботу. Це потрібно змінювати, доки воно не почало формувати мене.
3. В облдержадміністрації добре налагоджені процеси. Подзвонила начальникові департаменту зі зв'язків із громадськістю: треба скликати журналістів. Відповідають: добре, за 10 хвилин усе буде готово.
4. Зібрали спільну нараду з губернатором. Усі кричать, перебивають присутніх. Я повертаюся і кажу: будемо сидіти 3 години. Палиця відповідає: що ж, сидітимемо 3 години, їм треба виговоритися. Люди не чують одне одного.
5. Як стала чиновником, посипалися привітання – сотні у "Фейсбуці". Не переставав дзвонити телефон. Люди, які 10 років не спілкувалися зі мною, раптом почали вітати. Це ніби жест ввічливості. Але водночас маячок: "Ми з тобою, ми про тебе пам'ятаємо, але й ти про нас не забувай!"
Водночас багатьох людей, яких знаю так-сяк, які зараз на посадах у Києві і яким я не надсилала привітань, телефонують, у "лічку" скидають: "Я готовий допомагати, що робити? Кажи!" Дуже несподівано. Це те, що дав Майдан.
6. Маю власну точку зору, яку активно висловлювала до призначення. Тепер це все витягують, цитують: віце-губернатор сказала. Хоча це говорилося до призначення. Все змінилося. У перший робочий день об 11 вечора згадала, що нічого не їла. Розповіла на "Фейсбуці". Відповідь: "Не треба скаржитися, це нікого не цікавить". В іншому повідомленні написала, що секретарка зробила каву. Зреагували: перестаньте грузити секретарок – самі собі готуйте каву. Не можу написати, що, наприклад, Іванов – дурень. А ще місяць тому – могла.
У перший же робочий тиждень зламали мою пошту і виставили в прямий ефір, вона є на сайті. Та я спокійна: там немає нічого такого, що могло б мене скомпрометувати.
7. Раніше висловлювала претензії: ви маєте, ви повинні. Тепер це обернулося проти мене. Проводила нараду з громадськими організаціями. Одна представниця каже: "Ви дали свій номер телефону. Я дзвоню, а ви слухавки не берете". – "Я не можу завжди брати". – "Ну, тоді номера не давайте. А якщо дали, то беріть". Вона абсолютно права. Якщо раніше могла не піднімати слухавки, бо не хотілося – тепер маю пояснювати. Розумію, що собі не належу. Сьогодні збиралася прийти на роботу у рваних джинсах-бойфрендах. Але потім думаю: це буде дивно. У мене купа таких штанів. Нещодавно накупила. Тепер вони лежатимуть.
3 
1
Коментарі