"Фанати не змінюють клубу – якщо почав уболівати, маєш бути з командою до кінця"

Під час Майдану усі рухи підписали "Пакт про ненапад"

Перший матч львівських "Карпат" я відвідав у 9 років. Грали проти київського "Динамо". Було майже 40 тисяч глядачів. На стадіоні "Україна" ще діяв базар. Батько мене висадив на павільйон, щоб міг щось побачити. У той момент я вподобав футбол. Може, не так саму гру, як атмосферу. 2001-го потрапив на матч уже на реконструйованому стадіоні. Більше уваги приділяв не подіям на полі, а діям фанатів. Із 2005 року став завсідником славнозвісного 16-го фанатського сектора.

 

Фанатське угрупування на нашому сленгу зветься фірма. Я представник фірми Pride-Карпати-Львів. Футбольний двіж набагато організованіший, ніж уявляється. Це досить складна багаторівнева структура. Різний соціальний спектр, освітній, віковий. У нас є зелені пацани й легендарний чувак, якому вже за 70, – Михайло "Ангел". Є мільйонери, є інтелектуали. У будь-який момент тобі допоможуть. Це більше, ніж друзі. Це як брати. Потужний осередок цілеспрямованих людей.

У кожній фірмі є лідери. Є основа, кістяк. Люди, які довгий час є активними учасниками фірми. Є перспектива. Є молодняк. Перспектива – це люди, які вже переросли рівень молодих футбольних хуліганів. Але які ще трішки не дотягують до основи. Вчинками мають доводити, що вже гідні носити футболку фірми. Якщо ти носиш футболку, значить – ти є в основі. Але можеш її втратити через неправильні дії – за рішенням лідерів або колективу фірми.

Домашні ігри у фанатському стажі не враховуються. Тільки виїзні. Раніше навіть були градації: до восьми виїздів – звичайний уболівальник, до 10 – молодий фанат, після 10 – правий фанат. На твою думку вже могли зважати. Існувала ціла процедура: їдуть 30–40 людей на виїзд в одному поїзді. Відбувалося знайомство з новачком. Виставляння за перший виїзд, за восьмий виїзд, коли ставав уболівальником тощо.

Існують правила фірми, вони суворі. Ти зобов'язаний виконувати рішення лідерів або загальних зборів. Як в армії статут. Ти не можеш у "ворожому місті" поводитися на свій розсуд. Бо можеш дістати "в кабіну". Як від своїх, так і від опонентів. Кожен виїзд є спланований, структурований. Є звичайні вболівальники, які їдуть насолодитися грою. Є люди, які заздалегідь готували, наприклад, перфоманс – якусь візуальну підтримку свого клубу. Різноманітні банери, фаєршоу тощо. Є люди, які відстоюють честь команди в бійці з опонентами.

Бійка – це теж непросто. Фанатська бійка не дорівнює вуличній. Але це актуально було до 2014 року. Під час Майдану всі фанатські рухи підписали такий собі "Пакт про ненапад". З'явилася загальна мета – повалення режиму Януковича. Далі – відстоювання територіальної цілісності України. Цей пакт протримався багато років. Тема навколофутбольних бійок варта написання книжки. Це ціла філософія. До речі, у фанатському русі є й літератори. Є багато людей, які описували навколофутбольні події у своїх книжках. Є навіть люди, які мають видавництва.

У мене понад 80 виїздів, майже 20 бійок з опонентами з різних клубів. Бійки так само різні. Наприклад, склад на склад. Або домовлена бійка. Бійка в місті. Бійка десь у полі чи лісі. Це робиться переважно вдень. Хоча була, наприклад, бійка під увімкненими фарами – хлопці довго петляли від мусорів. Крім тренувань, багато часу займає підготовка – збір коштів для виїзду, замовлення автобуса. Ну й зробити так, щоб об'їхати всі пости патрульної поліції.

Існував міф, що нас фінансують якісь ОПГ чи політичні партії, чи власники клубів. Але 90 відсотків поїздок – за кошти, зароблені своєю головою чи руками. Це як хобі. Хтось збирає метеликів, хтось любить швидкісну їзду. Ми любимо футбольний клуб "Карпати" Львів. І відстоюємо його честь.

Хулігани київського "Динамо" вважаються в Україні топом за силою. Найбільше місто – найширший вибір кадрів. Більшість українських фанатів – праві. Єдиний клуб, який був із лівими поглядами, – київський "Арсенал". Але велика частина їхнього руху була активними учасниками Революції гідності. Вони ж брали участь в АТО. І нині теж воюють за Україну.

Футбольне життя пов'язане з політичним. Росія – однозначно наш ворог. Із сербами непросто, бо вони за рашку. Зате з хорватами хороші відносини. Окрім збірних, є ще й клуби, а вони різного спрямування. От в Іспанії фанати "Райо Вальєкано" хейтили нашого Зозулю. Це кінчені комуністи, які на своїх секторах вивішують банери із серпом і молотом. А хлопці, наприклад, із "Реала" (Мадрид), фірма Ultras Sur – проукраїнські. У кожній країні є фанати, які підтримують рашку, навіть вивішують банери ДНР-ЛНР. А є такі, що на пів сектора роблять перфоманс на підтримку України.

 

Фанати морально й фізично підготовлені для боротьби, згуртовані. Наприклад, у Львові ще до війни була фанатська організація "Стрілецьке товариство імені Миколи Лемика" (Микола Лемик – політичний діяч, член ОУН, 1933-го здійснив атентат проти радянського аташе Олексія Майлова, секретаря консульства Радянського Союзу у Львові, як акт помсти за Голодомор. – Країна). Проводили практичні заняття з медицини, тактики, вишколи з вогнепальною зброєю. У товаристві було багато власників зброї.

20+ людей з фірми пішли на фронт. Загалом серед карпатівського двіжу – понад 50. З кожного клубу Львівщини цілими відділеннями та взводами заходили у структури тероборони, ЗСУ чи Нацгвардії. В інших регіонах, мабуть, схоже. Адже кричалка про Путіна народилася на сході. Автором цього заряду, якщо говорити фанатським сленгом, є представник Kharkiv City Patriots, фірми харківського "Металіста".

У мене у взводі теж є фанати "Карпат", інших клубів. Наприклад, боєць Роман "ЛФК" Чорнописький, фанат тернопільської "Ниви". Із нею по-сусідському ворогували. Роман після навчання в університеті довго живе у Львові, але фанати не змінюють клубу – якщо почав уболівати, маєш бути з командою до кінця.

Фанатський досвід допомагає на війні. Я звик до некомфортних умов. Це переїзди за тисячі кілометрів. Це так звані вписки – безквитковий проїзд у потягах. Випадкова їжа: батон, майонез і мівіна. Спання в райвідділках. Тренування. Самоорганізація. У мене був графік: до п'ятниці працюю – і їду на виїзд. Тиждень я планував усе до дрібниць, залежно від того, чи це дружній виїзд, чи бойовий.

Батько одразу поставився до фанатства з розумінням. Він так само з юних років уболівав за "Карпати". Взагалі, кожен львів'янин, який себе поважає, має вболівати за "Карпати". Мати переживала, особливо, якщо без зв'язку декілька днів. Чи там проблеми з поліцією. Але з віком я більше відповідав за свої вчинки.

Про те, що я на війні, батьки й дружина дізналися випадково. Нам мінометним обстрілом посік­ло машину. Ми оголосили збір коштів у мережі. Ну і хтось мамі скинув цю фотографію. Ми ніби продумали, замазали лиця, але все-таки впізнали. Дружина спочатку була в шоці: "Чому ти мені брешеш?!" Бо я спочатку сказав: іду в армію, на посаду, якої не задіюватимуть у зоні бойових дій. За рідних більше переживаю, ніж за себе.

Я не є фанатом війни. Це не настільки романтично, як читати у книжках. Війна не може подобатися. Мрію, щоб це закінчилося. Щоб поїхати кудись на виїзд чи піти на стадіон, зустрітися з друзями. Щоб усі живі повернулися з фронту. Хоча, на жаль, вже є загиблі – Тарас "Сихівський" Березюк і Богдан "Пірат" Кріль. Є два брати-офіцери з фірми, які в полоні.

Російський фанатський рух для мене не грає жодної ролі. Це завжди були якщо не вороги, то люди, які мені по барабану. Вони там живуть у своєму болоті, їм так подобається – нехай живуть. Я покатався Європою, знаю, як люди можуть жити нормально. І хочу, щоб моя країна, мої близькі жили в нормальних умовах. Щоб могли собі дозволити більше, ніж "Ладу каліну".

Я стежу за футбольними новинами. Буває, що й в окопі через старлінк знаходиш мінімальний вайфай. І якщо ситуація дає можливість, дивишся гру улюбленої команди. Списуємося, обговорюємо новини, беремо активну участь у долі клубу. Навіть тут. Тому що це вагома частина нашого життя. Це стиль життя.

×