Ембарго на російські нафту, газ і вугілля повинно стати реальністю

Відповідальність за вбивства в Україні лежить на росіянах і тих, хто їм допомагає

За два тижні до повномасштабного вторгнення написала в інстаграмі, що напад Росії буде й це неминуче. Аналізувала публікації в російських і білоруських ЗМІ. З їхньої пропаганди було помітно, що наступ уже готується. Тоді з друзями почали знімати ролики для соцмереж, як збирати тривожний рюкзак. Більшість у коментарях сміялася з цього, не вірили в повномасштабну війну.

Коли з початком війни Європейський Союз запровадив санкції проти Росії, всі подумали, що ніяких зв'язків із цією країною не буде. Пізніше почали помічати, що Європою їздить величезна кількість фур на російських і білоруських номерах. Їх стало навіть більше, ніж до початку повномасштабної війни, бо закрили авіасполучення. Не могла в це повірити. Але якось натрапила на відео польського фермера, який на кордоні зняв ці машини. З друзями вирішили на власні очі переконатися, чи це правда.

12 березня приїхали на кордон між Польщею і Білоруссю – в найбільший пункт пропуску Кукурики – Козловичі. Нас було майже 25 людей. Те, що побачила, вразило: величезна черга машин на білоруських і російських номерах. Почали підходити до водіїв і говорити з ними. Розповідали, що везуть медикаменти, продукти, запчастини. Усе переважно в Росію. Коли казали про санкції, відповідали, що везуть ті товари, які не підпадають під їхню дію.

 

Зрозуміли, що проблема не вирішена. Від ЄС потрібно вимагати не списків санкційних товарів, а повного припинення фінансування російської економіки на час війни. Того ж дня оголосили акцію з блокади транспорту та стали тримати фури на кордоні. Нічого іншого на той момент нам на думку не спало.

Одразу сповістили про блокаду в соцмережах і повідомили, що потрібна підтримка. Почало приєднуватися багато людей. Їхали українські біженці й українці, які вже давно живуть у Польщі. Були білоруси, поляки, литовці, німці. Усі, хто приїжджав тримати фури, мали ціль і розуміли, для чого стоять. Люди знали, що відповідальність за вбивства в Україні лежить на росіянах і тих, хто їм допомагає. Німці говорили: "Нам соромно за те, як поводиться наш уряд". Литовці обіцяли робити все можливе, щоб Росія якнайшвидше припинила війну.

Щоб тримати фури, люди залишали всі свої справи, брали вихідні на роботі. Один чоловік заради цього взяв відпустку на 10 днів.

Найбільше вразила молода сім'я з Варшави. Вони стояли всю ніч із 5-місячною донькою Яною. Також приїздив чоловік із трьома синами шкільного віку. Виявилося, що вони з Бучі, приїхали в Польщу до початку повномасштабної війни. Хлопці тримали плакати, де були зображені тіла вбитих у їхньому рідному місті. Майже всіх вони знали особисто.

Людей було багато. Тому вдавалося чергуватися. Хтось спав на місці в машинах, хтось їздив додому. Звісно, серед поля, де ми блокували вантажівки, не було жодних умов. Спочатку ми привезли туалет. Пізніше поставили намет й організували польову кухню. Важко було психологічно – нас постійно атакували. Особливо вночі.

Страшно було, але знала, на що я йду. Погрожували всім учасникам блокади, але мені найбільше. У соцмережі водії та їхні дружини пишуть огидні речі.

Водії з Білорусі ділилися на дві групи. Одні вигукували: "Слава Україні. Живе Білорусь! Ми проти війни". Інші по­вторювали слова російської пропаганди: війни немає, знімки з Бучі – це фотошоп, українці в Маріуполі самі себе вбивають. Російські водії – такої ж думки. Поляки були шоковані, коли чули ці наративи росіян. Не вірили, що можуть бути настільки промиті мізки.

Водії підходили до нас, кричали й махали триколорами. Погрожували тільки представники польських транспортних фірм, чиї вантажівки стояли в черзі – й вони через це втрачали гроші. Навіть бігли на нас, хотіли бити. Але між нами постійно стояла поліція. Її прорвати не вдавалося. Під кінець, коли фури стояли майже місяць на кордоні, кидали в нас шумовими гранатами.

Фур було багато, розтягнулися на 50 кілометрів. Вони почали виходити на велику міжнародну трасу, а поліція стала з нами торгуватися. Мовляв, фури треба пропустити. Ми не погодилися, сказали, що це блокада. Поліцейські відтіснили нас убік і почали пропускати великогабаритний транспорт. Зрозуміли, що немає сенсу стояти й дивитися, як вони їдуть.

Тоді офіційно зареєстрували мирний протест із можливістю блокування руху. Для отримання дозволу треба було чекати шість днів. Ще до цього польський уряд зреагував на нашу акцію – офіційно закликав ЄС припинити торгівлю з Росією і заблокувати транспортне сполучення. Але нічого не змінювалося.

За тиждень, коли в нас був новий дозвіл, ми повернулися на кордон. Тоді на наші дії відреагували уряди Латвії, Литви, Естонії та Польщі. Вони на офіційному рівні міністрів інфраструктури ще раз звернулися з цим питанням до Європейської ради.

Рішення не приймали через супротив Франції й особливо Німеччини. Вирішили звертатися до тих, у кого найбільші проблеми з розумінням ситуації. Спочатку передали в посольство лист із чітко сформованими вимогами канцлеру Німеччини Олафу Шольцу. Відповіді не отримали. Вирішили привезти лист до Берліна – безпосередньо в бундесканцелерат. Для фіксації події запросили німецьку пресу. Лист прийняла працівниця уряду. Ще передали Шольцу черевики 6-річної Тані, яку вбили в Маріуполі. Їх нам привезли волонтери. Просили канцлеру переказати: "Якщо він так цинічно торгує з Росією, то може й ці черевики їм продати".

Відповіді кілька днів не було. Ми заблокували трасу міжнародного сполучення між Польщею та Німеччиною. Весь транспорт зупинився на 4 години. З'їхалася купа німецьких ЗМІ. Для всіх було шоком, що стала автомагістраль. Журналісти цікавилися, хто і з якою метою зупинив рух. Тоді ми офіційно оголосили, що маємо єдину вимогу: щоб ЄС припинив торгувати з Росією на час війни. Також додали: якщо Шольц не змінить своєї думки і ЄС не прийме рішення, то ми влаштовуватимемо такі блокади постійно.

На жаль, рішення так і не було. Проаналізувавши всю нашу діяльність за місяць, дійшли висновку: найефективнішим методом було блокування траси. Зрозуміли, що мусимо повернутися до таких дій. 7 квітня знову приїхали на кордон між Польщею та Білоруссю. Оголосили безстрокову блокаду. Повідомили, що не зійдемо, доки ЄС не прийме рішення і офіційно не заблокує транспорту.

Наступного дня зателефонували журналісти. Сказали, що до п'ятого пакету санкцій включено вимогу, якої ми добивалися. Проте ми не зійшли з місця. Вирішили тримати фури, доки не побачимо офіційної публікації. Вона з'явилася вночі.

Під час блокади кордону нашими діями обурювалися пропагандистські ЗМІ. Білорусь постійно закидала, що у відповідь теж закриє кордон. Лукашенко таки виконав обіцянку. З 16 квітня Білорусь закрила кордон для фур із європейськими номерами. Завдяки цьому ми досягли мети. Фури з номерами ЄС у Білорусь та Росію не доїдуть.

Стежитимемо за дотриманням обмежень кожною державою Європейського Союзу. Якщо побачимо, що нові санкції неефективні, то поновимо блокування. Своїм спротивом змусимо приймати рішення, які зможуть зупинити геноцид українського народу.

Ембарго на російські нафту, газ і вугілля повинно стати реальністю. Це те, над чим зараз працюємо. І далі вимагатимемо від ЄС посилення санкцій і абсолютної ізоляції Росії. Маємо зупинити будь-який бізнес, який фінансує терористичну країну. Таких фірм багато. Такі гіганти, як Leroy Merlin, Auchan і досі не вийшли з російського ринку. Починаємо боротьбу. Якщо нам вдасться достукатися до великих компаній, малі підуть самі.

Люди, які представляли російські фірми на польському ринку, почали звільнятися та відкрито заявляти, що не хочуть мати справ із Росією. Деякі компанії вийшли з польського ринку, інші призупинили діяльність. Зараз наші активісти відстежують і складають перелік фірм, які пов'язані з російським олігархатом і мають російський капітал. Цей список оприлюднять.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×