За 10 років в Україні збудував імперію у гральному бізнесі. На мене працювали 2,5 тисячі людей. І в один прекрасний день все скінчилося. Знайомий розповів про Ліберію: що тут мало казино, немає заборон на азартний бізнес. Втрачати не було чого.
У Монровії орендую трикімнатну квартиру, яка на рік обходиться у 18 тисяч доларів. Помісячно тут не здають. Купив червоний Hummer за 30 тисяч. У центрі міста, на першому поверсі магазинів, винаймаю приміщення для казино Vegas. За 160 квадратних метрів щорічно віддаю 40 тисяч. Поставив кілька десятків гральних автоматів і рулетку, які привіз із собою.
Ліберія – одна з найбідніших країн світу, та Vegas приносить стабільний дохід. Головні клієнти – багаті ліберійці. Приходять по 200 чоловік за день. Інколи навідуються ліванці, які тримають супермаркети й пристойні ресторани. За місяць заробляю від 10 до 20 тисяч доларів.
Порівняно з Україною, тут не бізнес роблю, а відпочиваю. Немає податкової інспекції. Взагалі. Коли прийшов заступник міністра фінансів, я почав його розпитувати: як маю платити податки? Він: "7 відсотків того, що заробив". А як будемо їх рахувати? Чи є у вас якісь касові апарати? Він на мене вилупив очі й на повному серйозі каже: "Слухай, ти ж записуватимеш у блокноті, скільки заробив. От із цього й заплатиш". Я пишу і з цього плачу. Маю кур'єра, який носить у міністерство фінансів мої відрахування. Повертається з чеком.
Добре заробляти тут можна на всьому. Головне, щоб очі не розбіглися. В Ліберії майже все – імпорт. Тому відкривай хоча б мінізаводик із фільтрації води. Питної мало, в магазинах інколи бракує. На всю країну тільки два банки. Якщо необхідно отримати перекази по Western Union, стоять по 4–5 годин у черзі. Дозвіл на відкриття банку обійдеться у 50 тисяч доларів. Прибутку не принесуть лише радіатори, бо й без них спека.
У джунглях багато червоного й чорного дерева. Але ліцензій на його вирубку не дають. Ліванці, китайці, італійці домовляються з місцевими, які мають право вирубувати. Платять їм по 5–10 доларів за куб. За кордоном це коштує в 100, а то й у 200 разів дорожче.
Доларовим мільйонером можна стати за 15 хвилин. Кілька років тому приїхав один чоловік – збирався видобувати алмази. Пішов у розвідку. Присів поїсти. Відрізав хліба, чи що там у нього було, випадково чиркнув ножем по землі. На щось наштовхнувся. Почав роздивлятися, а там 300-каратовий алмаз. Продав його за 22 мільйони доларів.
Я почав займатися золотом. Воно розташоване неглибоко. Знайшов територію, де лежить за 1,5–2 метри. Копати бурилками невигідно – багато затрат на пальне. Поки що наймаю місцевих, які працюють за 70 доларів. Добудовую золотозаводик – десь за мільйон доларів.
У Ліберії не працюють жодні закони. Щось діє лише в Монровії, й то відсотків на 10. За межами столиці – вже традиції, окремі для кожного племені, влада Монровії туди навіть не хоче лізти.
Ліцензію можна отримати tomorrow (англійською "завтра". – "Країна"), це означає "ніколи". Усі кажуть: приходьте завтра – намагаються витягнути хабарі. Якщо даси хоч раз, узагалі нічого не видадуть. Розуміють, як тільки отримаєш документи, – грошей не даси. Тому наперед хабарі давати не можна. Оригінально вибивав дозвіл на золото. Мені сказали заплатити 100 тисяч доларів. Відповів: "Таких грошей не маю". І пішов. Через два місяці самі знайшли і скинули ціну наполовину. Вдав, що мене це вже не цікавить. Кажу, за 50 тисяч міг узяти тоді, а зараз – тільки за 10. Вони не погодились. А через півроку ліцензію продали за 500 доларів.
Ліберія для підприємця – рай, якщо зможеш тут витримати та зрозуміти систему. В Україну мене не тягне. Повернуся лише, якщо серйозно зміниться ситуація.
2 
1
Коментарі
5