Зустрічі з виборцями кандидатів у народні депутати в столичних мажоритарних округах

Округ №223, Шевченківський район. ріг вулиць Олени Теліги й Олега Ольжича

– Бабуся, ідіть я вам калєндарік дам, – телеведуча Наталія Розинська, 31 рік, у білій сукні сонце-кльош, ­босоніжках на високих підборах біля намету із символікою Радикальної ­партії роздає календарі зі ­своїм фото.

– Та в мене вже є, – відповідає жінка.

Тримає картату сумку, взута в гумові шльопанці на шкарпетки. На великому пальці лівої ноги – дірка.

– Беріть ще, – Розинська кладе їй календар у сумку. – Знайомим покажете, що ось я – ваш кандидат. За календарі заплатила 1700 гривень, це єдині мої витрати на кампанію. Я усно ­агітую. Ходжу по округу, підсідаю до людей на лавочки, розмовляю. Розказують, як їх тут підкуповують. ­Стоїть ­машина, музика грає і роздають по 5 кілограмів ­картоплі. Ще – порошок і шпроти давали. Я зараз цілими ­днями передвиборною кампанією займаюся. Мені Бенкендорф (Єгор Бенкендорф, генеральний директор Національної телекомпанії. – "Країна") ­відпустку дав. Каже: "Іди, Наталіє, якщо пройдеш – ­будемо інтереси каналу просовувати".

Через дорогу за Розинською спостерігають двоє чоловіків. Один – огрядний, синя линяла футболка не налазить на круглий живіт. Їсть хот-дог і запиває пивом "Жигулівське". Другий – ­худорлявий, невисокий, ліве око трохи косить.

– Учора Наташі руку тиснув, які в неї очі, ай-яй-яй! Потім ще хвилин 10 говорили, – каже Сергій Михайленко, 41 рік, працює вантажником на Лук'янівському ­ринку. Кетчуп із хот-дога капає йому на штани. – От зараза така, тіки сьогодні постірав. Якби не вибори – ніколи в житті з Наталею не познайомився б. Шо не кажи, а все-таки є від них польза. А від депутатів – то ясне діло, ні від одного нема. ­Наташа красива, хоч дивитися на неї в парламенті приятно буде.

– А мені вона не нравиться. Грузна така женщина, – кривиться приятель. – У нас дві блондіночки на районі балотуються. Ліснича (Вікторія Ліснича, екс-генеральний директор Києво-Печерської лаври. – "Країна") красивіша. Обаятєльна така.

– То, Коля, ти опеньок, а не вона грузна, – спльовує Сергій. – Наташка – для справж­ніх мужчин.

Округ №216, Дніпровський і Дарницький райони. Двір будинку №43 на вул. Борис­пільській

– Депутат – это вот тот молоденький, симпатичный пошел? – мружиться жінка років 80.

Рукою спирається на ­ціпок, за другу її підтримує ­онука. Ідуть на зустріч із кандидатом від УДАРу Олексієм Давиденком, 32 роки.

– Ага, нормальна людина вроді, освічений. Але як почалися вибори, розгромили йому офіс і машину вкрали, – говорить онука.

– Люба говорила, вообще подрезали какого-то кандидата. А что они ­хотели, власть у страшных ­людей в руках. Янукович уже ­Лукашенко опередил: ­теперь он диктатор номер один в ­Европе. Все циклично в мире: ­сначала Сталин был, потом чуть-чуть спокойного времени, теперь опять начинается.

Олексій Давиденко обганяє бабусю з онукою, усміхається їм, підморгує.

У дворі будинку новий дитячий майданчик: декілька різнокольорових гойдалок, гірка та пісочниця. Їх встановив зранку кандидат Олександр Супруненко. Його рідний брат В'ячеслав був одружений із дочкою Леоніда Черновецького, колишнього столичного мера. Навпроти стоїть білий мікроавтобус із портретами Давиденка й Віталія Кличка.

– Цікаво, а це фотомонтаж, чи Кличко з усіма своїми мажоритарниками перефоткався? – питає жінка років 40, їсть яблуко. Поверх халата одягла чорну чоловічу куртку.

– Фотографировался, бедненький! Рассказывала кума мне хохму об этом, – ­відповідає огрядна ­жінка в лосинах, із хімічною завивкою, – Кличко – 2 метра. Так чтоб они с ним нормально смотрелись, лестничку подставляли. Куликов у моей кумы по округу баллоти­руется. Он же вообще шпендык. Так старался, что на последнюю ступеньку залез и на полголовы выше Кличко получился.

– Беріть гроші, які вам дають кандидати в депутати. Це – гроші, які вони вкрали у вас же. Але голосуйте, як вважаєте за потрібне, – каже Давиденко в мікрофон.

– Они хоть ­площадку ­сделали вот, на радость нашим детям. А ты что ­сделал? – до нього підбігає здоровань напідпитку без переднього зуба. З рота летить слина. Намагається вхопити ­Давиденка за ­рукав. Його перепиняють помічники кандидата.

– Руки убрали, вы кто такие?! – чоловік переходить на матюки.

– Ходімо, вже все закінчи­лося, – онука намагається забрати бабусю подалі від чоловіків.

– Подожди, все только начинается, сейчас драться ­будут.

Округ №212, Дарницький ­район. Будинок №10 на вул. Вербицького

У дворі півколом стоять близько 50 дорослих і ­майже вдвічі менше дітей. Само­висуванка Тетяна Монтян, 40 років, на зустріч із виборцями привезла ­вуличний театр. Спектаклі ­ставить ­Леонід Кантер, 31 рік. ­Чоловік організував чотири міжнародні експедиції "З табуретом до океану". Вони з Монтян – друзі.

На сцені грають двоє ­акторів. Старший чоловік у піджаку та сімейних трусах і рухливий хлопець у класичному костюмі й пістрявій перуці, подібній до чубчика папуги.

– Так, консерви ­роздавав, – каже старший, підтягуючи труси. Грає кандидата-­самовисуванця Ігоря Баленка. Той – власник мережі магазинів "Фуршет" і чоловік співачки Асії Ахат.

– Поставили дитячі майданчики, – підказує хлопець у перуці, який зображає помічника кандидата.

– Точно, дитячі майданчики скрізь! – вигукує чоловік.

– Я голосую за тебе! Ти – найкращий депутат! – підстрибує хлопчик років 6.

– І я! І я! – один за одним вигукують дітлахи, стрибають, пищать, перекрикуючи акторів.

– Іди сюди, не позор мене, – хапає одного з хлопців матір. Другою рукою гойдає у візку малюка. – Це він шутить так, ти ж дорослий, маєш розуміти. Качєлі – це взятка. Ти що, взяточнік?

У візку починає плакати 2-річна дитина.

– А ти мовчи, бо будеш із татом біля телевізора сидіти, а не з мамою прогулюватися скрізь. Монтян розказувала: їй ув'язнені дзвонять із зони, вона їх захищала колись, – звертається до сусідки. – Кажуть: "Таня, у нас ваші кандидати дитячі майданчики по 9 тисяч ­гривень купують. Так от, якщо ти теж будеш брати – наші не треба, розлізуться за один дощ. ­Тисяч 20 мінімум нормальний коштує".

– Баленка ж осьо ­визнали винним у підкупі виборців. Роздавав картки на 7-процентну знижку в "­Фуршеті", – каже сусідка. – А у нашому районі, як на зло, ні ­одного магазину. Чорті куди ­треба їхати. То люди обідились і поскаржилися на нього.

– Свєта із 27-ї квартири розказувала: по 300 гривень давав, аби за нього проголосували, – однією рукою жінка продовжує гойдати візок, другою намагається розгорнути шоколадний батончик. – Жалко, я прозівала. За свєт і воду могла би заплатити.

Округ №212, ­Дарницький ­район. Будинок №9 на вул. Урлівська.

Біля дитячого майданчика стоїть жовтий намет із прапором "Тарас Чорновіл". За 10 м гуде бензиновий генератор. Із двох колонок ­лунає народна пісня "Розчеши-ми кучері".

– Тримайте – тут навіть рецепт є, – чоловік років 40 у смугастій кофті-поло простягає нам газету з ­чорно-білою фотографією Тараса Чорновола на першій сторінці. Заголовок "Обіцяю тільки те, що зможу виконати". На останній шпальті – фотографія кандидата у фартуху й з каструлею в руках. Під нею текст "Рецепти з кухні Чорноволів".

– Основних кандидатів тут троє – Чорновіл, Баленко, Ярема від БЮТу. І ще – Куліков від УДАРу. А від "Регіонів" я навіть не знаю хто, – охоче розказує чоловік.

Тарас Чорновіл підходить о 19.00. Півтори години спілкується з людьми.

– Ну що він один зробить? – каже по закінченні зустрічі один із чоловіків, представляється Василем. – От стане він депутатом, прийде в жек. Начальник йому скаже: "Вон звідціля", – він повернеться й піде. Бо кулака не тримається – сам по собі. Ну чого не держаться разом? Хотів за молодьож проголосувати, але Кличко взяв Пинзеника і бандіта цього одеського, Гурвіца. І Шевченка не зміг до себе переманити. Я би сказав: "От у мене удар рукою, а у тебе – ногою. Давай бити разом". Тепер мені вже однаково, хто буде 40 тисяч зарплати в місяць проїдать. Проголосую за того, в кого шансів немає.

×