Бандера може об'єднати щонайбільше 20 відсотків українців
– Це псевдотсуга. Має шишки з вусиками, – музикант Сергій Василюк лізе під хвойне дерево у сквері на вул. Пушкінській у центрі столиці. Дістає шишку. – У дитинстві після Нового року звернув увагу на дерева у смітнику – сосну, ялину і ще щось. Мене зацікавило – що третє? Виявилося – ялиця. Почав дізнаватися про дерева. Вивчив назви всіх 50 родів хвойних.
Днями ви на Facebook виклали відео, що виходите з партії "Всеукраїнське об'єднання "Свобода".
– Сьогодні "Свобода" – це ідеологічне братерство. А не політична партія, яка може вивести країну з кризи. "Дійти до кожного українця", щоб прийти до влади, з різних причин не вдається. А без цього Україну не врятуєш.
Культ Бандери й УПА не може об'єднати достатньо великої електоральної бази. Тому у "Свободи" ніколи не було шансів прийти до влади. Руслан Кошулинський казав: "Ми насамперед націоналісти, а вже потім політики".
Я не певен, що "Свободі" потрібні перетворення. Як політичний образ, братерство вона відбулася.
Якщо не Бандера ідеологічний натхненник, то хто?
– Хіба обов'язково виділяти лише одного? Видатні українці є в кожній області. Чи ми часто чули про історика Дмитра Яворницького чи засновника школи бандури Гната Хоткевича з Харківщини? Мало. "Свободівці" поставили Степана Бандеру незрівнянно вище. Та за найкращими прогнозами, такий ідеологічний лідер міг об'єднати щонайбільше 20 відсотків електорату. Бандера має негативний імідж у багатьох регіонах. Люди далекі від того, щоб розбиратися, який він був насправді і що пропагував.
Як ставитеся до перейменування Московського проспекту на Бандери?
– Нормально. Степан Бандера – один із рушіїв держави, яку зараз захищаємо.
Ви заявили, що разом із Юрієм Левченком створюєте політичну силу. Вона декларуватиме націоналізм?
– Поняття націоналізму в нас часто спотворене. При згадці в багатьох виникає образ небезпечної, неадекватної людини. Багато словників пояснюють націоналізм як любов до нації. Для мене – це любов до національної ідентичності. У приході до влади націоналіста не бачу нічого поганого. Інша річ, чи цей націоналізм не є проявом фобій стосовно інших націй. Багато з тих молодиків, які залюбки зірвуть концерт Потапа і Насті, не стануть слухати української музики в плеєрі. Їхня ненависть до ворога переважає любов до свого.
Ви їздите на передову, спілкуєтеся з бійцями. Що викликало з ними ідеологічні суперечки?
– Бували непримиренні дискусії навколо української мови. Раз аж з іншої кімнати влетіла медсестра й накинулася на мене: "Що ти нас учиш жити?" Один волонтер казав: "Какая разница, на каком языке общаюсь? Я поставил в своем городке детскую площадку и над ней повесил украинский флаг". На Чугуївському полігоні військові вимагали, щоб я співав російські пісні. Мені здалося, що добра частина наших героїв пішли на війну не захищати українську ідентичність і національний простір, а з принципу "чужі пацани забрели у наш двір, і їм треба "наваляти".
Ви не від народження були україномовним.
– Я перейшов на українську ще до незалежності. За Радянського Союзу це було викликом і надією, що країна ще може бути. "Ровесникам незалежності" важко пояснити важливість української, бо вони зростали вже в незалежній, але російськомовній або двомовній Україні.
Перехід на українську передбачає психологічний бар'єр: ти міняєш образ. Думаю, таке відчуває брюнетка з довгим волоссям, яка підстриглася під "їжачок" і пофарбувалася у блонд.
Як це у вас було?
– Ми з батьком й усіма родичами по його лінії перейшли на українську вдома 1990 року. За літо вивчили мову. Мабуть, батька совість замучила, що син росте манкуртом. Він ходив на рухівські мітинги, голосував за В'ячеслава Чорновола.
Переломний момент стався 2002-го. Я на майдані Незалежності на розкладці "Укрмюзик" постійно купував касети в Ярослава Мельника. Він сказав, що буде мітинг проти заборони продажу української символіки. Я прийшов із гітарою підтримати. Заспівав усе, що знав українською. До мене підходить такий же патлатий, як і я свого часу. Питає: "О чем это вы здесь поете?" Я зрозумів, що стану останнім ідеологічним невдахою, якщо відповім російською. Хлопець виявився з Ульяновська. Я збагнув: якщо він мене зрозумів, то українські друзі тим більше. Звісно, перший час вони дивувалися.
Головне – спілкуватися українською на вулиці. Показувати, що тут Україна. А в нас частіше навпаки. Давно зустрічався з дівчиною. Я говорив українською, вона – російською. Хоч її родина вдома – україномовна. Їх привчили, що дім – це одне, а соціум – інше. Тому під час перепису 70 відсотків киян рідною назвали українську, але на вулицях ми чуємо стільки ж іншої мови.
Мені не подобається соціальне гасло, що ми різні, але повинні бути разом. Краще шукати спільне.
Патріот може говорити російською?
– Кордони сучасної України переважно формувалися за такою логікою: якщо на території російської губернії переважали українці, то ці території відходили до УРСР. Україна – національна держава, кожен патріот мав би тяжіти до національної ідентичності, в тому числі й через мову.
Ви виросли на російському року.
– Так, перші мої акорди на гітарі – це був Цой. Досі маю улюблені російські пісні. Все, що ти любиш, є тобою. Безглуздо це виривати з частинами душі. Багато хто мене за це засуджує. Хоча мені є що відповісти – я понад 15 років займаюся створенням альтернативного україномовного контенту.
Ви готові, як Вакарчук, заявити, що заради політики кинете музику?
– Сподіваюся, так не станеться. Хочеться, щоб "Тінь Сонця" став затребуванішим гуртом. Тоді зможу на когось перекласти організацію виступів і мати більше часу на інші речі.
Чи не швидко здувся після виборів Вакарчук як потенційний моральний і політичний лідер?
– Я здивований. Припускав протистояння Зеленський – Вакарчук. Але, видно, перший виявився сильнішим політиком.
Ви балотувалися до Верховної Ради та Київської міської ради. Якими були перші розчарування в політиці?
– Після виборів до парламенту зрозумів, що партії я не потрібен. Мої майже 20 відсотків на 102-му окрузі в Кіровоградській області ніяк не оцінили. Сприймали як музиканта, якого можна запросити на акції партії.
Розчарувався у виборцях. Вони готові голосувати за бандитів і популістів. Тільки не за чесну й розумну людину. "Свободівець" із Попасної розповідав, як балотувався в мери. Його кума сказала: "Ти що, кращий за мого Василя? Не голосуватиму за тебе. З принципу". Кріпацьке мислення.
Коли я під час виборчої кампанії приїхав у село Павлівка Світловодського району, почув: "Ти балотуєшся? Та спершу тут дорогу зроби". Або: "Скільки тобі років?" У селі Власівка під Світловодськом даю свою агітку в магазині. А мені кажуть: "Ми за вас не проголосуємо. Ви молодий. Скоро буде родина, сім'я. Йдете у Верховну Раду відмивати гроші, грабувати бюджет". "А якби ви туди пішли, то відмивали б?" – питаю. У відповідь: "Так".
Після запровадження мовних квот "Тінь Сонця" стали більше крутити по радіо?
– Думаю, ні. Не той формат. Та тепер у таксі чую блатняк українською мовою. Але я радий за інших музикантів, яких крутять.
Ви часто виступаєте на концертах і фестивалях у віддалених куточках України. Часом під сценою збирається п'ятеро глядачів. Що дає натхнення?
– Під час тих же парламентських виборів 2012 року я поламав один психологічний бар'єр – страх перед відсутністю аудиторії. У мене було по дві зустрічі в день. Інколи приїжджаєш у село і виступаєш перед деревами. Як хтось вийде випадково з двору – вже добре.
Я живу без машини і власної квартири. З хлопців хтось підробляє, хтось іще навчається. Тому виступами не перебираємо.
Що вам дає надію?
– За нашу музику я більш-менш спокійний. Маємо сталого слухача, бо ми вірні ідеалам і не бігаємо від одного жанру до іншого. Тримаємося 20 років. А багато гуртів, які намагалися пристосуватися до ринку, давно в минулому.
3 
1
Коментарі