Вівторок, 11 листопада 2014 14:00

"Бог ждет от России покаяния в ее грехах"
2

Калінінградський рибалка сидить на березі біля десантного корабля, який пригнали в док з нагоди урочистостей 9 Травня

ЩОНЕДІЛІ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПЛОЩІ КАЛІНІНГРАДА ЛУНАЄ УКРАЇНСЬКИЙ ГІМН

 

ПОТЯГ ВІЛЬНЮС – КАЛІНІНГРАД ЗУПИНЯЄТЬСЯ НА ЛИТОВСЬКО-РОСІЙСЬКОМУ КОРДОНІ. Пурпурове небо над низькими кущами й порожніми залізничними коліями видає схід Сонця. До вагона заходить молодий чоловік у цивільному. Провідниця супроводжує його в купе до мене.

– Вы с Украины? – чоловік сідає поруч на ще не зібрану постіль на нижній полиці.

Просить показати закордонний паспорт. Його увагу привертає сербська і грузинська візи. Питає, чим там займалася, чи не бувала в Косові.

– Состоите в каких-то организациях? Летом в Крыму одна девушка хвалилась пропуском на Майдан, – заглядає в очі. – О, ваш блокнотик? Дайте-ка взглянуть.

Перегортає сторінки щоденника, куди роблю нагальні нотатки і планую день. Розпитує, кому належать записані номери телефонів. На прощання бере мій номер мобільного й бажає щасливої дороги. Поїзд рушає. Росіянка з полиці напроти усміхається і пригощає яблуком.

ЦИФЕРБЛАТ НА ПЛАТФОРМІ КАЛІНІНГРАДСЬКОГО ВОКЗАЛУ ПОКАЗУЄ МОСКОВСЬКИЙ ЧАС ПРИБУТТЯ ПОЇЗДА. Годинники місцевих наведені на годину раніше. Калінінград живе за часом своїх європейських сусідів – це найзахідніший регіон Російської Федерації, відірваний від її основної частини та затиснутий між Литвою і Польщею. На півночі має вихід до Балтійського моря. Тут живуть 945 тис. осіб. Майже половина – у Калінінграді.

– Эта цифра не меняется лет 30. Сюда едут с Дальнего Востока, Сибири, Севера России. Но не так много, как хотелось бы, – розповідає місцевий блогер Дмитро Євсюткін, 47 років.

Зустрічаємося в італійській кав'ярні, що в торговельному центрі "Європа" на центральній площі міста. Під час розмови Дмитро потягує через соломинку апельсиновий сік. Крізь вузьку футболку проступає накачаний торс і великі біцепси. Обидві руки покриті кольоровим тату.

– Если проехаться по Приморскому кольцу на восток, то справа и слева увидим пустынные поля, заросшие чертополохом. При всем при этом – это центр Европы, 30 километров до Польши. В 150 километрах – Гданьский аэропорт. С него в любую точку континента можно улететь за 50 евро. Россияне покупают недвижимость в Испании, Англии, Латвии, только бы быть ближе к Европе. Вместо того, чтобы застроить свой регион поселками европейского типа. Сюда привлекал бы мягкий климат, море, близость к европейской границе. Сам вал людей будет продуцировать рабочие места. Уже сейчас у нас не хватает пять-шесть тысяч врачей. Школы переполнены, а строят их мало.

Позаторік Євсюткін балотувався в мери міста. З 2,17% голосів став сьомим. Вдруге переміг представник "Єдиної Росії" Олександр Ярошук.

– Я таки много знаю про регион, – усміхається блогер. – За 20 тысяч рублей (6 тис. 300 грн. – "Країна") никто работать не хочет. Даже в Польше, в переводе на рубли, работают за 15 тысяч. Такова зарплата выпускника престижного вуза. Там переизбыток рабочей силы, а у нас ее нехватка. Знакомый директор крупной сети строительных магазинов говорит: "Платим 25 тысяч, а никто работать не хочет". При этом имеют соцпакет, "белый" налог.

– Вы почувствовали на себе влияние европейских санкций против России? – цікавлюся.

– Не почувствовал. Я сел в машину, поехал в Польшу и купил там все, что надо. 20–30 процентов населения поступают также. Остальные никогда хорошо не жили и жить не будут. Если покупали самое дешёвое, то и дальше будут покупать самое дешёвое. Наш губернатор вообще сказал, что нормальные люди сыр с плесенью не едят.

– КТО БОГАТЫЙ, ТОТ ЗА ПАРМЕЗАНОМ СЛЕТАЕТ ВО ФРАНЦИЮ. А на бедных людей санкции повлияют. Раньше у нас польские яблоки были дешевые – до 20 рублей (6,20 грн. – "Країна"). Теперь таких нет. Когда-то Польша давала бесплатно 10 килограмм яблок каждому калининградскому школьнику. Было польское мясо. Теперь знакомые завели поросят и кроликов на даче, – письменниця і журналістка 35-річна Катерина Ткачова зустрічає вранці біля свого будинку у спальному районі міста неподалік центру.

Це – невисока брюнетка з пишним волоссям, одягнута у джинси й бордову куртку. Тримає пакет із бананами й цукерками "Грильяж". Катерина щонеділі з іншими активістами опозиційного Комітету громадського самозахисту виходить на центральну площу міста. Під час акцій його учасники вигукують лозунги на захист України і критикують російського президента Путіна.

Катерина запрошує до своєї двокімнатки. Саме збирає до школи доньку Анну, яка ходить до молодших класів.

– У нас как раз "рошеновскими" смоктушками бросались на Марше мира, – каже господиня, коли викладаю на кухонний стіл дві шоколадки з України.

– 21 сентября в Калининграде, как и по всей России, прошел Марш мира в поддержку Украины, – Катерина протирає ганчіркою стіл. Упродовж всієї розмови не присідає. – Комитет общественной самозащиты заявил про митинг, сделали плакаты: "Русские и украинцы – братья", "Нет – войне", "Перестань быть рабом – выключи зомбоящик". Нас предупреждали, что будут провокации. Косовцам часто угрожали перед акциями, но все обходилось. В этот раз не обошлось.

Нас пришло 30 человек. Оппонентов было вдвое больше – байкеры, казаки и люди в тренировочных штанах, с бритыми черепами и разбитыми носами. Они мешали нам говорить в мегафон. Кричали какие-то глупости. Пытались выхватить плакаты. Обрызгали двоих зеленкой. Кидались монетками. При этом милиция ничего не делала. Разве что огородили нас лентой. А после Марша отвезли на вокзал и оттуда еще провожали до остановки – знали, что нас караулят титушки.

Двух активистов таки отследили – Виктора Горбунова и Андрея Богданова. Горбунова били на улице. Свидетель рассказал, что сначала избивали три человека, потом их набежало десятка два, на ходу одевали маски. Виктор получил сотрясение мозга, рассечена бровь. Богданов вскочил в какую-то машину и сказал ехать к своему дому. В подъезд за ним зашел мужчина в форме охранника частной фирмы. Начал бить по голове. Сказал, что из-за Украины. И если в Калининграде пройдет еще одна такая акция, будет хуже.

– Мама, а где коробочка? – у дверях кухні з'являється чорнява донька Катерини з заплетеним волоссям і двома бантами на голові.

Жінка дістає з холодильника судок зі шкільним обідом.

– Через месяц наших побили еще сильнее. У нас традиция – каждое воскресенье собираться на площади, разговариваем. Право на это добивались год. До этого нас забирала полиция – за обычные сборы. А теперь даже играем на флейте гимн Украины и поем.

26 октября мы разошлись, и в 16.00 активиста Василия Адрианова побили в подъезде два человека 35–40 лет, здоровенные. Василий говорит, что били насмерть – ногами по голове, в висок. Второго, Евгения Гришина, подкараулили на улице. Он сейчас в больнице, после избиения у него возникли проблемы со зрением.

Страшно ли выходить следующий раз на улицу? Уже – нет. Мы ничего плохого не делаем. Просто хотим жить в нормальной стране. А нас называют за это предателями родины. Мы как раз не предатели, потому что никуда не выезжаем, ­хотим здесь жить. Если поедем, то тут останутся только это гопники.

ЧЛЕНИ КОМІТЕТУ ГРОМАДЯНСЬКОГО САМОЗАХИСТУ ПРОВОДЯТЬ СВОЇ ЗБОРИ НА ЦЕНТРАЛЬНІЙ ПЛОЩІ ПЕРЕМОГИ. Посеред неї височіє гранітна стела з орденом Перемоги у вигляді зірки. У будні біля неї сидять групки молоді. Тут найбільше скупчення машин у місті. Більшість із них мають георгіївські стрічки над лобовим склом. На парканах, що розділяють смуги руху, афіші повідомляють, що невдовзі відбудеться концерт Ані Лорак.

– Сфотографируйте, пожалуйста, – підбігає до стели Перемоги невисока дівчина, збуджено сміється, дає в руки дешевий планшет. Обіймає ліхтар і кокетливо піднімає праву ногу. Тримає пакет зі щойно купленим взуттям.

– Я – с Украины, с Донбасса, недавно приехала, – відповідає на моє запитання, чи вона не місцева. – Родители там остались. А тут у меня тетя. Сейчас ищу работу. Я не оформлялась как беженка. А то потом не смогу отсюда выехать. Мне нужен вид на жительство. Тут такой красивый город! – задкує дівчина, розвертається і швидко йде, розмахуючи покупками в кольорових пакетах.

НА НАЙБЛИЖЧІЙ ЗУПИНЦІ СІДАЮ В МАРШРУТКУ З ВОДІЄМ-УЗБЕКОМ. На бардачку наклейка "Проезд 20 рублей". Виходжу на околиці міста. 5 хвилин прямую порожньою дорогою вздовж парканів і кущів промзони. У приміщенні, заповненому білими брилами і пилом, знаходжу керівника російського націоналістичного руху "Балтийский Авангард Русского Сопротивления" (скорочено Б.А.Р.С. – "Країна") Олександра Оршулевича, 25 років. Кілька його колег-робітників у спецодязі готуються йти на обід.

– Делаем декоративные изделия из бетона и пенопласта, – виходимо на подвір'я з охайно складеними бетонними брилами й колонами.

Олександр у спецовочних штанях і чистому бежевому светрі. За освітою він – філософ. Пропонує поговорити в його старенькому Audi.

– Директора не раз увольняли из-за моей деятельности, после того, как к ним приходили из ФСБ. Работал в охранной фирме, отеле, на радио. Все запуганы. Уволят лучшего сотрудника, лишь бы не иметь проблем. Здесь работаю второй год.

Б.А.Р.С. – організація націонал-­монархістів, заснована в Калінінграді навесні 2008 року. Своєю метою називають "восстановление престола православных царей в России". ­Однією з перших акцій був зрив концерту Бориса Мойсеєва в місті. Щороку 4 листопада виходять на Російські марші, які цього дня по всій країні проводять прихильники націоналістичних течій.

– В связи с Русским маршем к нам, как всегда, особое внимание со стороны карательных органов. Сегодня мы, четверо членов Б.А.Р.С.'а, идем на неформальное собеседование в Центр по противодействию экстремизму. Чекисты хотят держать руку на пульсе, чувствовать настроения. Видят твое поведение, глаза, жесты. И понимают, что от тебя ожидать.

Зачастую такие собеседования проходят с нашими новичками. С ними говорят доброжелательно, пытаются переубедить, подружиться, чтобы потом склонить к подписанию какого-то обязательства, затянуть в свою кабалу.

Несколько лет тому назад нашего соратника пытались побить в Центре по противодействию экстремизму, поскольку он отказался предоставить список членов организации. Сейчас этого не происходит – мы научились защищаться, начиная от прокуратуры до проверенных адвокатов.

Олександр говорить про розкол серед російських націоналістів.

– Это из-за событий в Украине, аннексии Крыма. Среди российских националистов преобладают ксенофобские настроения. Если кто-то и соглашается с независимостью Украины, то не приемлет ее как отдельную нацию, культуру. Путин, используя это, ведет псевдопатриотическую пропаганду с целью нагнетания розни между украинцами и русскими. Многие националисты на это купились и либо отошли от движения, либо превратились в придаток к "Единой России".

Мы поддерживаем здоровые проявления национализма в Украине. Приветствуем снесение памятников Ленину. Поддерживаем украинское общество, которое хочет избавиться от постоянной опеки большого брата из Кремля. В то же время, мы не приемлем украинский шовинизм, который взрос на ненависти к российской православной культуре.

Украинцы должны видеть разницу между русскими ватниками и россиянами, которые не потеряли достоинства, которые ассоциируют себя с Российской империей. Таких у нас немного – процентов 5.

Мы смотрим на все глазами христиан. А Бог ждет от России покаяния в ее грехах.

НА РОСІЙСЬКИЙ МАРШ 4 ЛИСТОПАДА ПРИЙШЛИ 35 НАЦІОНАЛ-МОНАРХІСТІВ Б.А.Р.С.'У. Мітинг тривав 29 хв. Супроводжувався провокаціями прихильників Новоросії. Чоловіки з георгіївськими стрічками йшли паралельно з ходою націоналістів. Очевидці нарахували їх до сотні.

За два дні до цього побили ще одного учасника вересневого Маршу миру Дмитра Іркітова. Він прямував до готелю "Калининград" на прес-конференцію своїх колег із Комітету громадського самозахисту.

"Шел туда и не дошел, – пише в листі Катерина Ткачова, коли вже у Києві готую матеріал. – На остановке на него напали гопнического вида двое людей, стали бить. Он закрыл голову, поэтому удары пришлись в корпус. У него пострадали почки и печень. Вступились свидетели. Иркитов смог прыгнуть в автобус и уехать. Полиция бездействует".

 

Половина області сидять на контрабанді

До 1946 року російський Калінінград мав назву Кенігсберг. Був частиною Східної Пруссії.

За рішенням Потсдамської конференції 1945 року північна частина регіону відійшла до Радянського Союзу. А 370-тисячний Кенігсберг згодом перейменували.

До 1947-го майже всіх корінних жителів виселили до Німеччини. Область залюднили вихідцями з радянських республік. Сьогодні на 450 тис. населення Калінінграда припадає 1?676 німців. Українців налічують 16 тис.

Рейтинги російських видань протягом останніх років віддають обласному центру перші місця в рівні життя, комфортності проживання, умовах для ведення бізнесу. Разом із тим Калінінград має одні з найвищих показників у країні за захворюваннями на рак легенів через несприятливу екологію.

У регіоні діють вагонобудівний і суднобудівний заводи, складають машини закордонних марок. Працює рибна галузь, сільське господарство. Раніше область була першою в Росії за виробництвом телевізорів, побутової техніки, тушонки.

Найбільше багатство регіону – бурштин. Тут розташовано 90 відсотків його світових покладів.

– Якби податки від видобутку бурштину платили в обласну казну, а він не йшов наліво, то ми жили б, як у Кувейті, – каже блогер Дмитро Євсюткін. – Калінінград ізольований. Це впливає на способи заробітку. Половина області сидять на контрабанді. ­Вивозять до Польщі й Литви бензин і сигарети, ввозять харчі й одяг.

У колишньому Кенігсберзі народився й похований німецький філософ Іммануїл Кант. Від 1998 року тут живе російський письменник і актор Євген Гришковець. У Калінінграді діє єдиний в Росії Музей світового океану.

Зараз ви читаєте новину «"Бог ждет от России покаяния в ее грехах"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 810
Голосування Яке місце посяде "Шахтар" у груповому турнірі Ліги чемпіонів?
  • 1) перше
  • 2) друге
  • 3) третє
  • 4) четверте
Переглянути