Олег Носов зібрав близько тисячі вінілових пластинок
У 8 років слухав вінілові пластинки на електрофоні "Молодіжний". Мама купувала платівки Arabesque, Toto Cutugno, Валерія Леонтьєва. З часом придбав кращий програвач – "Вега-106".
1989 року мама познайомила зі своїм однокласником, який слухав фірмові платівки. Ціна на них починалася від 50 карбованців. Мама за місяць заробляла 90. У нього вперше почув AС/DС.
За Радянського Союзу був список заборонених гуртів. Музику Kiss і Black Sabbath вважали антирадянською. Madonna була заборонена за пропаганду еротики. Якщо знаходили їхні платівки, то конфісковували. Міліціонери залишали їх собі чи віддавали друзям.
На початку 1960-х у світі лідирувала американська музика: Elvis Presley, Chuck Berry, Bill Haley. Штати були в шоці, коли їхніх зірок затьмарили британці The Beatles. Але водночас хотіли заробити. З альбомів почали виготовляти власні версії: по-іншому оформлювали, одні пісні викидали, інші – додавали. Колекціонерам цікаво мати обидві версії.
Альбоми 1960–1970-х перевидають. Перевидання коштують 20–30 євро. Оригінал – разів у 10 дорожче.
У радянські часи вініломани збиралися в посадках, лісах, бо міліція часто вчиняла облави. На одному з таких зібрань купив свою першу фірмову платівку – за 45 карбованців.
Усе, що хотів мати, було дорогим. Задовольнявся переписами. Хтось купував платівку за 100 карбованців, а потім за десятку її переписували.
1996-го познайомився з майбутньою дружиною. Показав свою колекцію. Вона сказала: "Через 10 років вони нікому не будуть потрібні". Популярними ставали компакт-диски. Змінила свою думку на третій рік після переїзду в Англію. Там скуповував платівки і пересилав в Україну. Товариш перепродував їх із накруткою у 10–15 разів.
Перша платівка King Crimson у колекціонерів може коштувати 200–300 доларів. Але я не дам за неї більше десятки, бо це – не моя музика.
Найдорожча платівка у світі – перший екземпляр White Album гурту The Beatles із серійним номером A0000001. Вона належала їхньому барабанщику Рінго Старру. На одному з аукціонів її продали за 790 тисяч доларів.
1995-го компакт-диски переживали свій розквіт. Багато знайомих слухали музику з них. Мене питали: "Ти ще довго на голці сидітимеш?" Переконали і собі купити компакт-програвач. Слухав три роки. Деякі платівки зі своєї колекції почав розпродувати. Якось взяв у друга диск Black Sabbath 1976 року, щоб переписати на касету. У мене вона була, але записана з вінілу. Заради цікавості вирішив порівняти записи. Касета звучала краще. На дисках поставив хрест.
Ціни на платівки постійно змінюються. Можна купити за 50 доларів. За рік коштуватиме 150, а ще за півроку – 15.
У Лондоні платівки купував на блошиних ринках. За одну віддавав півфунта стерлінгів чи фунт (33 грн. – Країна). Люди продавали те, що лишилося від дідусів і бабусь. Не раз натрапляв на раритети. 90 відсотків моєї колекції – звідти.
Вініл подобається об'ємним звуком. Якщо вимкнути світло, перестаєш помічати, що слухаєш платівку. Здається, гурт у кімнаті грає тільки для тебе.
Доки жив у Лондоні, побував на концертах близько 50 відомих гуртів.
2007 року був на виступі гурту Deicide. Після закінчення концерту барабанщик підійшов до краю сцени, щоб кинути в натовп свої палички. Я закричав: "Дай мені!" Одну поклав мені на долоню.
Щонеділі у Черкасах біля фонтана збираються колекціонери вінілу. Спілкуємося про музику, обмінюємося платівками.
2 
1
Коментарі