Як минає день мешканців мертвого селища Орбіта
Історія Орбіти Чигиринського району Черкаської області починається з 1972 року. Територію виділили поблизу села Вітово. Державну районну електростанцію (ДРЕС) назвали "Чигиринська". Загальний кошторис становив близько 30 млн крб. ДРЕС була розрахована на потужність 4800 тис. кВт, мала працювати на мазуті й сезонних залишках природного газу. Це була б найбільша електростанція в Європі.
Наступного року технічний проект був відхилений експертизою Міненерго й Держбуду СРСР через те, що не змогли обрати заводи - постачальники паливного мазуту. Тому 1974-го основним паливом визначили донецьке газове вугілля. Потужність електростанції зменшили до 3200 тис. кВт. Обрали майданчики для чотирьох енергоблоків.
Навесні 1977 року на території майбутньої ДРЕС розпочали намивати земснарядами промисловий майданчик, прокладати дороги, лінії зв'язку, споруджувати енергопідстанцію "Орбіта" та перший дев'ятиповерховий гуртожиток для будівельників. До кінця року запрацювали бетонний завод, котельна, водогін і каналізація, причал для вантажів на березі Кременчуцького водосховища, їдальня з триразовим харчуванням.
Розраховували, що в селищі енергетиків Орбіта житимуть близько 20 тис. людей. Ввести в експлуатацію перший енергоблок планували 1982-го. Але за чотири роки до цього вирішили зводити атомну електростанцію.
Працювали 3 тис. людей. Але на темпах будівництва Чигиринської АЕС позначилася Чорнобильська катастрофа. Бракувало фінансових та матеріальних ресурсів. Виникли сумніви в доцільності будівництва станції з міркувань екології та безпеки.
У вересні 1989-го АЕС законсервували.
Понеділок 5 вересня
9.00. 62-річний вусань Василь Супрун виходить із п'ятиповерхівки №10. 30 років тому отримав тут квартиру. Чоловік у сірих штанях і зеленому піджаку, в тон якого поверх сорочки виглядає краватка. Василь Павлович одягає шолом і заводить червоний мопед. Їде в Чигирин фотографуватися на документи. Дорога від Орбіти до траси в два ряди викладена бетонними плитами. Супрун минає колишню столову й універмаг. Біля останнього працівники обленерго складають на купу порізані металеві труби й конструкції.
- От "цигани", вже й це розвалюють. Зоя Полякова, така в нас бідова молодиця, колись дзвонила в міліцію, там відповіли, що це вже продано, - обурюється Василь Павлович. - А колись був такий магазин, що й із Черкас приїжджали скуплятися. Тут мали будувати атомну станцію. Та тільки після Чорнобиля все зупинили. Я працював монтажником. Мудаки совдепівські зліпили проект спочатку на теплову ГРЕС. Прикинули, бісова кров, не хватає вугля, щоб її протопить. Не годиться, давай атомну ліпить. І тоже щось не вийшло. Зате від станції Фундукліївка в Кіровоградській області за 50 кілометрів начали тягнуть залізничну дорогу. Її ще цар будував, а потом трохи при німцях. Був уже насип. Ну нам же по рівнині неінтересно, любимо долати труднощі. Давай із Павлиша, тоже Кіровоградщини, тягнуть. То так і не зліпили.
9.10. Супрун їде повз дві спарені дев'ятиповерхівки колишнього селищного гуртожитку. У дворі між бетонними плитами чорніють із десяток дірок від каналізаційних колодязів. На стіні одноповерхової колишньої котельні чорним маркером написано "Орбіта страна чудес".
Покинуті "малосімейки" ззовні мають вигляд не старих, але без вікон і дверей. Під балконами ластів'ячі гнізда. Усі поручні уздовж східців, труби й батареї в будинках відсутні. Шахти ліфтів порожні. Розетки й патрони від освітлення вирвані "з м'ясом". На підлозі валяються шпалери, побиті унітази, взуття. У першому під'їзді вивіска "Аптечний пункт". На кухні п'ятого поверху на полиці складені порожні коробки від "Маселка" і "Корівки". У другому під'їзді в одній із кімнат розкидані одноразові шприци. У закутку - ціла купа, зверху запорошена зелена пляшка з-під італійського вина. Стіни не обписані, лише на першому поверсі видряпано "Вася". Тиша, чути спів птахів. Інколи - каркання ворон.
10.20. За півкілометра звідси дорогою Василь Супрун зупиняє мопед і знімає шолом. Ліворуч у заростях видніється "хребет" бетонних конструкцій.
- Ось домобудівний комбінат, - киває. - Його продали. Одні вирізали метал, другі балки зняли. А конструкція забетонована в землю навіки, десь на 4 метри. У заглибленні для просушки плит тепер карасики водяться. Хтось укинув.
Повз на великій швидкості мчить мікроавтобус.
- Хай гонить. Ця дорога проклята, кажуть, що насипали землею зі старого кладовища. На кожному кілометрі віночки стояли. А на повороті, он за 300 метрів, вєчно з дороги злітають, - одягає шолом і рушає далі.
10.30. До колишнього двоповерхового універмагу їде вантажівка. Правий борт відкритий. Машина повертає праворуч.
- Стоп! - кричить водію літній чоловік, коли той ледве не в'їжджає в дерево.
Кілька працівників обленерго, на балансі якого перебуває універмаг, чекають біля купи зрізаних труб і металевих конструкцій. Збираються завантажити їх на машину. Поруч стоїть генератор, до якого підключали зварювальний апарат - ним різали метал. Територію біля ?входу до універмагу? загородили мотузкою, на неї причепили порожні бляшанки.
- Вирізаємо метал. Сторонніх на об'єкт не пускаємо. Там немає нічого. Одне повітря. Дивіться здалеку. Магазин не працює понад 10 років. Його потихеньку розпродали, - неохоче пояснює високий охоронець. На лівому рукаві в нього емблема компанії безпеки "Легіон".
У другому під'їзді в одній із кімнат розкидані одноразові шприци. Стіни не обписані, лише на першому поверсі видряпано "Вася"
- Планів було як у Наполеона, тільки що з цього получилося? Ні атомної станції, нічого. Людей шкода, що тут живуть. Ніякої цивілізації, - закидає трубу чоловік років 40 із Чигирина, якого найняли на роботу.
10.50. Біля крайнього під'їзду будинку №10 огорожа квітників пофарбована у синій колір. Під березою розляглися два чорні коти. На синій лавці сидить триколірна кішка П'ятка. Біля лави 43-річна Валентина Криворучко - в чорній спідниці, із золотим ланцюгом на шиї. Лівою рукою тримає упаковану сушарку з нержавійки для рушників. На лавці стоять пакет і жіноча чорна сумка.
- Полотєнцесушитєль купила в Чигирині. Їздила в магазин аж на окраїну, там дешевше, - показує написану на целофані чорним від руки цифру 520. - Оце стільки заплатила. До будинків провели газ, то ставимо індивідуальне опалення. Заодно й ремонт робимо. Квартиру тут купили 10 років тому за 2 тисячі гривень. Трикімнатну. Колись в Орбіті життя вирувало. Вільних кімнат навіть у гуртожитку не було. З трудом вибивали. Бо тоді була робота.
11.00. До Валентини підходить її донька 26-річна Альона Козубенко. Вона у джинсах, поверх футболки в'язана коричнева жилетка. Світле волосся підібране й ?защібнуте заколкою?. Альона з чоловіком живуть разом із матір'ю. Альона працює бухгалтером комунального підприємства "Орбіта", на балансі якого - два житлові будинки.
- Колись Орбіту називали селищем. А тепер ми належимо до села Вітово, що за 3 кілометри звідси. І тепер це вулиця Орбіта. У двох будинках живе дві сотні мешканців. Найстарішій людині за 80. Дітей трохи більш як два десятки, понад половину - школярі. Найменшому 1,5 року. Дітей у садочок і школу возить шкільний автобус у Вітово. Нам цього року районна влада допомогла підвести до будинків газ. А в квартирах підключаємо за свій рахунок. Купляємо котли для індивідуального опалення, - Альона показує де-не-де під вікнами квартир теплові витяжки.
11.40. 82-річний Олександр Романченко приїхав із городу, що за кілометр від будинків. Одягнений у картату сорочку, світлі штани, на голові картуз. На ручці його велосипеда висить алюмінієве відро, в ньому складений мішок. Вибирав картоплю. Велосипед спирає на стіну й знімає відро. Стомлено присідає на лавку.
- Живу сам. Дружина Поля померла. Приїхали з нею з Кривого Рогу 33 роки тому. Вона була сиротою. П'ять років жили в Стецівці на квартирі. Я на стройці робив камінщиком, а вона цвітоводом. Дітей у нас не було. Поля беременою ще в Кривому Розі їхала в трамваї, а він перекинувся. Одна жінка вдарила її в живіт. Скора забрала, тільки стався викидиш. Поля потом скільки не лічилася, так дітей у нас і не було. То нам тут дали однокімнатну квартиру. Прожили з нею 49 год. Тепер доживаю в чужій стороні один, - витирає чоло Олександр Юхимович.
13.00. 65-річний Микола Васюра з будинку №9 сидить на дубовому пеньку. Чухає лікоть правої руки. Жартує з Антоніною Запорожською, що визирає з відчиненого вікна другого поверху. Жінка зіперлася на підвіконня.
- Ну нічого, раньше сяду, раньше вийду. Правда, Антоніно? - моргає. - Диви, забув як по-батькові...
- Андріївна! - підказує Запорожська.
- Точно, Андріївна. Хай йому грець! Ой, яке тут раніше життя вирувало. Пам'ятаєте, як гуляли весілля по-сільському? О-о-о! Три дні вся Орбіта гула.
Микола Васюра живе на п'ятому поверсі.
- Роботягам давали або перший, або останній, - каже.
14.00. У магазині, що розташований у п'ятому під'їзді будинку №9, торгують миючими засобами, соками, водами, цукерками, печивом, спеціями, крупами, овочами й пивом. Спиртного на полицях немає.
- Торгувати таким товаром не можна, бо магазин розташований у житловому будинку, - гортає зошит із записами товару мати власниці магазину 55-річна Ольга Вовк.
По телефону замовляє постачальнику хліб на наступний день.
- П'ять білих круглих, вісім сірих і стільки ж чорних. 10 білого овального. По три батони звичайних і нарізних. Дві плетінки, кунцівської булки чотири упаковки. І чотири заварного хлібу, - Ольга Миколаївна підраховує на калькуляторі загальну кількість.
14.30. У магазин заходить Ніна Мушакова. Радіють, що цього року будинки опалюватимуться газом.
- Сім років кругом писали, їздили. Ну, нам і не відмовляли. Хоч і довго все це тягнулося. Та добре, що й транспорт до нас пустили. Рано і ввечері їздить автобус "Чигирин - Черкаси". Чесно скажу, тепер їхати звідси не хочеться нікуди. Це зараз метушня, бо майже у всіх городи. А зимою суєта затихає. Тоді ми різні міроприємства придумуємо, святкуємо дні народження, на релігійні з Рацева приїжджає батюшка. Паску святимо між будинками. Дітей зараз в Орбіті мало. А раніше було стільки, що в дитсадочок і школу Чигирина трьома ЛАЗами возили, - згадує Ольга Вовк.
- Молодь пороз'їжджалася по заробітках. Скільки квартир в будинках порожні, - приєднується Ніна Мушакова. - Розповідали, що, коли тут вирувало будівництво, старий дід із Вітово обійшов чималий гурт людей і каже: "От повірте мені, що тут усе буде починатися, але нічого не закінчуватиметься". Уже віримо в ті слова.
15.05. До гурту біля будинку №10 підходить 73-річна Марія Янкова в синьому халаті й червоному фартуху. Тримає вузлик. Повз проїжджає на скутері 55-річна Варвара Лисенко. У двох смугастих сумках видно порожні пластикові бутлі. Жінка їде за 3 км у Вітово по воду.
- У наших квартирах така погана вода тече з крана, іржава, страх, - дивиться услід Марія Михайлівна. - Що ж, як старі труби. А воно потом всякі болєзні нас достають.
- Зате тут курортна зона. Так що не портіть авторітєт. Для чого їхать на Кіпр? Краще покопать картошечку, зібрать яблучка, помідорчики, - виходить із під'їзду з червоним підлітковим велосипедом 65-річний Федір Калюжний. - Та я з великого вже падаю. А з цього хоч нижче. Я на ньому й по рибку їжджу на Дніпро. Тільки багато ловить не можна. Три кілограми. Якось аж із Черкас показують мені удостовірєніє інспектора. То хто більше ловив, штрафували. Я ж кровний чигиринець. Після навчання в Києві приїхав у Новоселиці до матері. Захотілося в Орбіту на екскурсію. Тут мені головний інженер показав, який буде посьолок, із школою і лікарнею. І загітував. Тут і дружину свою знайшов. Люди зараз розстроєні, все валиться. Он там був клуб бетонний, - показує за 300 метрів від будинків, - то розібрали, тільки купа мусору осталася. А до нас різні концерти приїжджали. Був навіть Куклачов із котами.
Поля беременою їхала в трамваї, а він перекинувся. Одна жінка вдарила її в живіт. Скора забрала, тільки стався викидиш
- Ми тут осталися пожизнєнно. Слєдующе пересєлєніє тільки у "вишеньки", - додає Микола Васюра. - Ховаємо людей на спільному кладовищі з Вітовим, що в лісі.
16.25. 63-річна Ніна Скакун у квартирі №57 показує встановлений на кухні котел для опалення. Жінка живе сама, дорослі син і донька виїхали. Чоловік та найменший син загинули на Дніпрі. Ніна Михайлівна готує борщову заправку на зиму.
- Овочі принесла з городу. У нас тут всі, хто хочуть, неподалік утримують городи, - перемиває овочі. - Тепер потру моркву на тертушку. Столові буряки й цибулю окремо підсмажую на олії. Усе вкидаю в томатну суміш. Додаю перемелений болгарський перець. Солю за смаком. Все тушкую до готовності. Зимою засмажку до борщу не роблю, а вкидаю кілька ложок приправи. Вечорами або телевізор дивлюся, або куму з четвертого поверху запрошую та чаюємо. Буває, що котрась щось приготовила смачненьке, то разом вечеряємо.
17.20. Ніна Мушакова з малим собакою Чуком навідується до курей. Курник розташований за гаражами у лісі між соснами. На чималій території "зліплені" з підручних матеріалів зо два десятки "господарств". У загородах кричать гуси, качки, мекають кози. Хвіртки заперті замками.
- Якесь яйце курка знесе, все ж не купляти. А для нас, пенсіонерів, і то добре. Нещасне пшоно, яким годували курчат, коштує 14 гривень. Петя, йди додому, - Ніна Михайлівна заганяє у загороду білого півня. - А політики наші… Ми вірили всім, але ніхто не виправдав наших сподівань на краще. Зараз один весь у золоті ходить, а якійсь дитині мама книжку не може купити. Недавно у нас жінку поховали. Їй треба було заплатити за операцію 8 тисяч. Вона не змогла. Так дома і померла. Паралізовану дочку забрали в інтернат.
17.30. За метрів 100 звідси у своїй загороді Василь Супрун порається біля білого кабана Васі. Наливає воду в горщик. Підлога суха й чиста. Під навісом за сіткою складені довгі зелені й жовті гарбузи. Трохи далі купа соломи. До тину прибитий синій умивальник. Поки господар у сусідній загороді закриває на ніч квочку, кабан перевертає посуд.
До сусіда заходить Микола Васюра. Показує між соснами з десяток фруктових дерев. Цього року вперше вродили персики.
- А скільки тут навколо грибів - білі, рядовки, маслята. Отуди вийшов, - показує в сосновий ліс, - і вже шукай.
18.00. Між будинками стоїть обгороджена шифером альтанка з трьома лавками. Верх столу прогнутий. Тут чоловіки грають у доміно. Микола Васюра чекає на напарників.
- У нас одно развлєчєніє. Мають точно прийти Олексій Соломащенко, Віктор Хмара і Сергій Благовісний. Ми тут, буває, й чарочку перехилимо. А закуски вистачає. З городу помідорчики, огірочки, та й сальце маємо.
У двір виходить Ніна Яценко, їй 44, з доньками 26-річною Наталею та 23-річною Іриною, які тримають за руки 3-річних Каріну й Олександру.
- Тут добре. І повітря чисте, як на курорті. Але онучок у дитсадок у Вітово складно влаштувати. Бо всі місця своїми зайняті, - каже Ніна Яценко.
Із будинку №9 поволі з відром для сміття йде пенсіонерка Неля Головко.
- Хоч би якусь медсестричку виділили. Чоловік тяжко хворий, діабетик. На виклики приїжджає лікар аж із Рацева (село за 18 км від Орбіти. - "Країна"). Біда, біда з нашою Орбітою, - зітхає жінка. - А так все починалося добре.
7 
1
Коментарі