вівторок, 15 січня 2013 16:34

"Женщина, вам жить не надоело? А то мы ночью две бутылочки смеси бомбанем"
5

Зупинку ”Поселок Северный” між містами Торез Донецької області і Красний Луч Луганської місцеві називають ”Ведмідь”. До центру селища ще 20 хвилин пішки
Цю ”дірку” місцеві жителі називають міліцейською. Нею начебто володіє хтось із правоохоронців
Жителька Сєвєрного Світлана Лаврова показує просілі покинуті хати. У блакитному береті – Лідія Сибіркіна, колишня директорка місцевої шахти ”Северная”
Шахта ”Северная” не працює з 2000 року, але місцеві жителі кажуть, що з чотирьох її пластів досі видобувають вугілля
У центрі селища на колишній дошці пошани порожні місця для портретів передовиків

Донецьке селище Сніжне провалюється в нелегальні копанки

На другий день перебування в Донецьку домовляюся телефоном про зустріч із тамтешнім журналістом Денисом Казанським.

– Не виходить завтра, хіба що… – розмірковує він. – Ти не хочеш поїхати у Сніжне? Я буду знімати нелегальні копанки.

Домовляємося виїхати автобусом о восьмій ранку. Перед восьмою на Західному автовокзалі в Донецьку морозно і вітряно. Щоб не чекати на холоді, знаходжу рейсовий ЗАЗ "І­Ван", водій пускає всередину, де й дочікуюся попутників – Дениса і його колегу Юрія на прізвисько Донецький Орк. Казанський відомий в інтернеті як frankensstein – автор блогу під назвою "Усе буде Донбас!" Працював фінансистом, тепер – журналіст інтернет­видання "Остров". Прославився завдяки критичним публікаціям про Партію регіонів. У грудні 2012­го УДАР висунув його кандидатом на виборах мера міста Єнакієве, але виборча комісія Казанського не зареєструвала.

Після приблизно 2 год. їзди виходимо в центрі Сніжного. На призупинкових кіосках понуро звисають прапори Партії регіонів. Мерзнемо 15 хв і сідаємо в маршрутку до "посьолка Сєвєрний". Казанський каже, що там "найбільший треш". За останнім переписом у Сніжному, місті обласного підпорядкування, живуть майже 60 тис. людей. Вікіпедія пише, що поселення складається з 13 населених пунктів.

– Выходить вам аж около ­медведя, там большой белый медведь будэ, – пояснює товста літня жінка в автобусі, почувши, що напитуємо ­зупинку.

– Так вот какой ты, северный­ медведь! – ступивши з автобуса, "­вітається" Денис із 10­метровою бетонною статуєю, частина якої – 2­метровий помальований набіло ведмідь. Знизу зелені букви нагадують, що "Шахта основана в 1931 г.", а найбільшими літерами зверху вниз написано "­СЕВЕРНАЯ". Передостання буква наполовину відбита.

Від роздоріжжя до Сніжнянського поселення Сєвєрний ідемо ще 15 хв, упродовж яких назустріч тричі проїжджає повна вугілля вантажівка.

Чоловік у робі, років 45, порається з відром біля входу в дерев'яну чи то комору, чи курник на своєму подвір'ї.

– Добрый день. Мы из Донецка. ­Говорят, у вас тут роют копанки? – ­починає розвідку Денис.

– Да. В основном – внизу. Кемеровская улица, Лакоба… Там лопают и прям разлазятся дома.

– А скажите, пожалуйста, в поселке, кроме как на копанках, нету работы? Шахта стоит?

– Устроиться, в основном, негде. "­Северную" шахту закрыли, на "Зарю" разве что.

– А копанки кто роет?

Господар ставить відро, розправляє плечі й оглядає нас прискіпливіше.

– Я даже не знаю. В общем – ­частники. Так расспрашивать – хозяина не найдешь. Бедные хлопцы мантулят­­мантулят за копеечки. А толку… Если б работала "Северная" – угля в ней на 60 лет. Это самая богатая шахта тут. "Заря" столько не имеет. Их хотели ­объединять, а потом получилось так…

– А яка тут зарплата? – питаю.

– Ну, может, 3 тысячи, может, 2500, может – 4. Где как кто плотит. "Северную" закрыли как отработанную, хоть угля там хватает. Мои два пацана сказали: "Что здесь делать?" – и поехали в Киев на заработки. Тонна угля около тысячи стоит. Чтобы протопить зиму, 2 тонны нужно. На мою пенсию – как раз. Я 2500 получаю.

Рухаємося болотяною дорогою вглиб селища. Більшість хат закинуті. Деякі зовсім повалені, городи поросли кущами. Паркани переважно дерев'яні, часто похилені або й відсутні. Денис фотографує велику промислову споруду, що проглядається з туману за кілометр від нас. Наближує на екрані фотоапарата зображення й читає: "Обогатительная фабрика имени преподобных Антония и Феодосия ­Киево­Печерских".

– Не знаю, что за фабрика, знаю, что хозяин из Донецка, – каже зустрічна жінка передпенсійного віку з великим чорним кульком у руці. – Ее в этом году открыли. До того тут была шахта вентиляционная. Поближе, возле школы, еще люди живут – спросите у них, как. Там постоянный шум.

На вул. Кибальчича 75­річна Лідія ­Сибіркіна за кілька хвилин приводить п'ятьох сусідок. Вони разом із десятками інших місцевих жителів скаржаться владі, що діяльність нелегальних копанок руйнує їхні житла. Гукаємо з подвір'я ще 55­річного Володимира Миколайовича.

– Был шахтный ствол. Его завалили, шахту засыпали, но остался целик под наши дома. Теперь они землю эту как­то выкупили и говорят: "Под вас не пойдем, пойдем вниз". А как вниз, если ствол туда полностью разобран? Завален. Это сколько же денег надо было бы втулить, чтоб зайти ниже? Я же знаю, где уголь лежит. Я проработал тут. И все знают. Если они пройдут под домами – все рухнет, как на улице Козлова. Там тоже дырка была. Но в то время можно было за 2 тысячи купить дом, и хозяин заплатил людям деньги.

– Когда на Козлова начали хаты уходить под землю, мы уже на коленях стояли у тех, которые там работали, – згадує Світлана Лаврова, 38 років. Її подвір'я – найближче до новозведеного бляшаного паркану довкола копанки. – Как мы выпрашивали эти деньги! Моя мать просила­плакала. Они тогда купили нам дома. А тут, возле меня, я вообще не понимаю, кто разрешил копать. Поссовет посылает нас на горисполком, горисполком – на поссовет. Года три назад приезжали двое, смотрели впадину. Я вылезла из дому: "Мальчики, вам не дадут тут шахту открыть". Он не стал мне грубить, просто подошел и спросил: "Женщина, вам жить не надоело? А то мы ночью две бутылочки смеси бомбанем". Я, конечно, рот закрыла, потому что у меня пятеро детей, живу без мужа. Вы смотрели "Шахту №8" (фільм естонки Маріанни Кат про підлітків зі Сніжного, які заробляють на копанках. – "Країна")? Побили этого хлопца. Тут, что хотят, то и делают.

– Нет у нас местной власти, – каже ­Лідія Сибіркіна, колишня директорка шахти "Северная". – Никто никого не боится. Мэр города нашего – бездейственный, его надо гнать.

– Та тут не только он, – додає Володимир Миколайович. – И милицию, всех – собрать в эту копанку.

– И расстрелять! – тихо, але твердо доповнює Сибіркіна.

– Раньше они тоже пробовали ­копать, но как­то мы отвоевывали, – розказує Світлана. – Еще мой муж был жив. Спускался – они шли в сторону. Теперь я лежала на кровати, услышала звон. Думала, уже глюки у меня. Ды­ды­ды­ды­ды. Я вышла, говорю Ирке­соседке: "Ты не слышишь?" Она говорит: "Да, был отбойный молоток. Два раза". Больше мы не слышали. Может, они нырнули вглубь, может, просто пробовали породу.

Мы написали в поссовет, как ­только они начали тут городить забор. ­Получили ответ, что добыча незаконная, самозахват. Через неделю они должны были забор убрать. Уже два месяца прошло. Да, не работают пока, но линию высоковольтную проложили. Я в Энергосбыте была, ругалась. Значит, поселку вы столбы не можете поставить, а сюда быстро провели. Тут и прокурор города был, и поссовет наш, из горисполкома представители, и экологи. Как разрешили открыть дырку, если от моего дома нема 500 метров? Если начнут добычу, я сказала соседям, что первая возьму топор и не пущу их в забой. "Я вам привезу угля", – говорит он мне. Подо мной он этот уголь выберет – мне и принесет. А через два года рухнет хата.

– А хто власник копанки?

– Никто тут его не видит. Посредник – Саша. Говорят, власнык оцей живет на Мочалина, Рафик имя. Армян он, не наш. Эту землю захватил, но она у него не приватизирована. Сами понимаете, какие тут деньги крутятся. И кто такое упустит? Если он за электроэнергию платил 350 000, чтоб провести. Они миллионы зарабатывают, а нам негде жить будет.

– Мы были у директора шахты, – розповідає Надія Федоренко, 69 років. – На каком основании, спрашиваем, сдали в аренду? Сказал: с аукциона налоговая пустила за долги и продала ожидаловку. Но ее­то нет, ожидаловки. Вот – кусок стены только от нее остался.

Стукаємо в залізні двері в паркані. Ніхто не показується. Жінки кажуть, що сторож там сидить. З димаря в'ється дим.

За кількасот метрів від хати Світлани Лаврової, на початку лісу – теж копанка, діюча. Через поле між лісом і поселенням пролягає адміністративна межа. Ліс підпорядкований не Сніжному, а місту Торез.

– Вот это снежанская земля – а это торезовская. Мы на нее жаловаться не можем, – махає руками Валентина, одна з жінок.

Лідія Степанівна додає:

– Говорят, это милицейская копанка. Я 16 лет пробыла тут депутатом. ­Когда мы хотели построить дорогу через лес к 304­му цеху завода СМЗ, просили у экологии 15 деревин срубать, нам не разрешили. А тут посмотри – сколько порубали.

При вході в ліс видно свіжу галявину, на якій стирчать пеньки.

Із копанки виходить геть чорний гірник, незрозуміло якого віку. судячи по рухах – молодий.

– Сынок, иди сюда! – кричить одна з жінок.

Той не відповідає, заходить у ­халабуду.

На вул. Козлова ніхто не живе. На закинутому подвір'ї жінки показують шийку "приватної" копанки колишніх господарів оселі. Проходимо крізь стіну розваленої хати. Протягую Лідії Степанівні руку, щоб вона без сходів зручніше ступила з вулиці в коридор.

– Я – шахтер, привыкла. 10 лет "Северная" шахта не закрывалась благодаря мне. А лет 10 тому назад сократили по возрасту. Меня боялись. За эту шахту в меня в 1986 году стреляли.

– Да, у нее следы от пуль, – підтверджує Валентина.

– Потому что систему отработки вели неправильно. Я боролась, ездила к ген­прокурору СССР. Он говорил: "Это первый случай в СССР, что на директора шахты нанят киллер". Судили, но не посадили. Пока была директором шахты, всех этих нынешних сопляков­­директоров обучила.

Після 15.00 починає сутеніти. За день мороз попустив, ми понабирали болота на взуття.

– Ликвидация шахты обходится в несколько раз дороже, чем существование, – каже Сибіркіна. – Они ­должны около моего дома тротуар проложить, осветить улицы, воду провести. А денег на ликвидацию не выделяют. Между прочим, Юлька когда была, привет мне передавала с Майдана. ­Говорила, что в Снежном ни одна шахта не будет закрыта. Но они ее быстро приборкали. С моей точки зрения, экономически она очень грамотна. С Азаровым не сравнить. Что Азаров? Какой он экономист? Простой технолог, безграмотный мужик.

Запитую, куди поділася селищна ­молодь.

– Уезжает, – говорить Лідія Степанів­на. – Вербовали по 100 человек в ­Россию, в Воркуту. Поехали мальчики­­проходчики, а им показали дулю. Не заработали. Раньше на Шпицберген ездили. Опытней и грамотней наших шахтеров никого не было. Ой, ты из Киева? Я когда­то ехала оттуда со съезда профсоюзного. Я была член забастовок шахтерских, и в Кремле встречалась с Горбачевым, с Рыжковим. В СВ сел молодой парняга со мной, 30 лет, он тоже ехал со съезда профсоюзов, но предпринимателей – перед первыми выборами Януковича, Ющенко когда прошел. ­Родители парня – бывшие соседи Януковича. Как начал он мне рассказывать за этого Януковича! Говорит, он сидел два раза. Последний – за насильство.

Після хвилинної мовчанки додає:

– "Хоть бандит, но наш", говорят. Но я – человек грамотный, я не за эту бандитскую власть.

– Але Партія регіонів набрала в вашій області 60 відсотків на виборах.

– Нет, нет, – відповідають навперебій кілька голосів. – Вы не представляе­те, сколько людей не пошло на выборы. Разуверились. Бросили (бюлетені. – "Країна") за покойников.

– І 2015­го теж відсотки домалюють? – запитую.

– Да, – впевнено каже Сибіркіна.

– Да нет, наверное, уже люди стали ощущать, – сумнівається Валентина.

– Да домалюют, Валя! Почему оппозиция списки не обновляет? Ту же Люду с комиссии, что завтра суд будет, если не посадят за фальсификации, – будет то же самое.

– Ох, гляньте, как просел этот дом, – Світлана Лаврова показує на завалений бік шляху. – А дом же был на уровне с улицей. Ай­я­яй. Сарай вон, даже фундамента не видно. Он в самом натуральном смысле сел, а стоял же ровно с дорогой.

– Пам'ятаєте, коли тут люди жили? – питаю.

– О, я тут и жила. Красивая улица была! – В той округе три хаты остались: крестная моя, Сашка Попов и Светка здесь живут.

– Діти ваші підростуть – поїдуть у Донецьк?

– Нет, мои дети уезжать не хотят. ­Категорически не хотят.

– Если б было, – одна з жінок потирає пальцями, показуючи гроші, – то можна б было.

– Валя, с моими детьми на этажах жить нельзя. Они девятиэтажку одним криком поставят на уши. Представь, пять детей, – сміється Світлана Лаврова.

Зауважую хлопцям із Донецька, що в селищі на облуплених, посірілих будинках багато супутникових антен.

– Ну, а на що тут, крім телевізора, можна час тратити? – каже Денис.

– Щелкните нас вместе на память, – просить колишня директорка шахти. – Эх, надо было вас хоть чаем напоить!

Питаємо, як виїхати, чи часто ходять маршрутки.

– Красная поламалась вчера, а белая – не знаю, ездит ли, – каже ­Світлана.

Дорогою цікавлюсь у 50­річного на вигляд чоловіка про транспорт.

– Эти маршрутки х…р знает как ездят. Вон, расписание на магазине, – киває через дорогу, – но толку вам с него.

Зараз ви читаєте новину «"Женщина, вам жить не надоело? А то мы ночью две бутылочки смеси бомбанем"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 35413
Голосування Які умови миру і зупинення війни для вас прийнятні
  • Відмова від Донбасу, але вивід військ РФ з усіх інших територій
  • Замороження питання Криму на 10-15 років
  • Відмова від Криму і Донбасу за умови надання гарантій безпеки від Заходу щодо всіх інших територій
  • Зупинка війни по нинішній лінії фронту
  • Лише повне відведення військ РФ до кордонів 1991-го
  • Ваш варіант
Переглянути