Усім бандитам пам'ятники робить один скульптор

6

Фото: фото: Ольга КАМЕНЄВА

– На Камишанському кладовищі герої Радянського Союзу поховані, секретарі райкомів партії. А поряд – бандити, убиті при розборках у 1990­х. Тут їх десь із 30–40. Зуміли вибити собі кращі місця й після смерті, – каже Валерій Вишневий.

Їдемо з ним за Херсон, на престижний цвинтар. Він тягнеться по обидва боки траси на кілька кілометрів. Площа – 90 га. На ньому вже не ховають – тільки родичів тих, хто упокоївся тут раніше.

Доки червоним Lanos'ом прямуємо до одного з входів, Вишневий розповідає, що виріс у родині народного судді.

– У батька на роботі знаходив у ящиках ножі, пістолети, кримінальні справи, – каже російською. Іноді намагається перейти на українську, але збивається. Говорить упевнено, з паузами, поставленим голосом. На ньому білосніжна сорочка й світлі, добре випрасувані брюки. У темному волоссі – трохи сивини. – У міліцію вирішив піти 10 листопада 1970­го. Це була неділя. Я служив у армії. Якраз 10 листопада, на День радянської міліції, був класний концерт. Кобзон виступав. А потім фільми стали показувати. Перший – "Слідство ведуть знатоки". Зараз у карний розшук ні­хто йти не хоче, а тоді черга стояла.

На початку 1990­х, коли розвалю­вався Союз, почали утворюватися бандитські угруповання. Одна команда на ринку в бабів забирала курей. Прикривалися, що це – для ув'язнених: "Бабуля, это все в общак. Нужно греть зону". В угруповання йшли молоді, несудимі пацани, колишні боксери, борці. Ці качки й мордовороти збирали мзду із перших підприємців. Хто не погоджувався – лупцювали, перевертали кіоски, продукцію поливали бензином, соляркою. Але то все дрібнота. Махновці. Як казав один бандит: "Сила не в м'язах, а отут", – стукає по лобі пальцем. – Міша Росінський перший захотів підім'яти місто під себе. Стати паханом чи, як ще казали, смотрящим. Його першого й розстріляли.

Обабіч асфальтових доріжок розташовані акуратні могили. На всіх дорогі пам'ятники, простих хрестів і огорож тут нема. Багато зелені, наче в парку. Стаємо в холодку під деревами. Навпроти – гранітна плита, з якої виступає відкрите, майже дитяче обличчя з ідеально викладеним волоссям. Напис закриває дорогий вінок із штучних квітів. Позаду – стіл і дві пофарбовані в зелений лави.

Валерій Вишневий тримає руки в кишенях:

– Це Міша, прізвисько – Матвій, колишній боксер і водій, працював на автобусі. Несудимий, єврейчик. ­Організував навколо себе пацанів. Машини уганяли, квартири грабували, обдирали на ринку ларьки, наїжджали на підприємців. ­Великої шкоди не робили. Але Міша хотів, щоб усі підкорялися йому. Міліція була зацікавлена в його допомозі. Скажімо, угнали машину, треба знайти. ­Мішаню можна було попросити: "Давай, щоб ми тебе не щемили, вирішуй питання". За два­три дні машина знаходилась. Він умів контактувати з міліцією, не здаючи нікого. 1993­го вигулював собачку біля дому. Із двоствольної рушниці його поранили. Помер у лікарні.

Убив Мішу член іншого угруповання, його за це посадили. Пам'ятник друзі поставили, це в них – справа честі. Були пишні похорони, зібралися кілька тисяч людей. Залишилися дружина й дві доньки. Говорили, що в Міші общак був, але його родина живе в злиднях.

На іншій доріжці під гілками верби ховається подвійний пам'ятник – батькові й сину Барзіонам. ­Зображені два схожі обличчя.

– Син Віталік, прізвисько Барзік – друга жертва після Міші, – зупиняється біля могили Вишневий. – Із криміналь­ним минулим, три ходки мав за хуліган­ство, грабежі. Був другом Міші – сприяв взаємодії судимих і несудимих. Підібрав осколки його групіровки. Ворогував із бандою іншого авторитета – Сонечка. До будинку Віталіка прийшов кілер, постукав і завалив його просто на порозі. Я був на похороні. Пацани сказали: "­Віталік, ми знайдемо, хто це зробив, і покараємо". Невдовзі й батько помер – не пережив загибелі сина.

На надгробку дата 20.01.1994 і рядки: "Как мир коварно наш течет, как жизнь в нем страшно протекает. Кто и не нужен, тот живет, кому бы жить, тот умирает. От мамы, жены, детей, родных и близких".

За кілька могил – гранітний хрест, на ньому напис "Ковальчук Сергей Ефремович, 1958–1994". З іншого боку барельєф із рудого каменю – обличчя Ковальчука. Поряд – зображення ­сонця.

Валерій Вишневий сідає на лавку. ­Втирає хусточкою спітнілого лоба – спека неймовірна.

– Минуло дев'ять днів після ­смерті Барзіка. Сонечко разом із това­ришами їде в Херсон, ламається ­машина. До них під'їжджає "­дев'ятка", ­пістолетні черги, і Сергія вбивають. Я знав Ковальчука з дитинства. Такий сопливий пацан був. Рудий, тому – ­Сонечко. А ще одним із перших у місті поставив удома турнік і крутив "сонечко". Боксер, знав англійську, французьку. Єдина вада – трохи сліпуватий від ­боксу.

Спочатку з дружиною Ольгою займався кідаловом із машинами. Знаходили людей, які купили новий автомобіль за якимись пільгами, бо просто так придбати було складно. Він одягав форму льотчика. Із жінкою йшов до жертви і казав: "Я – афганець. От ви придбали автомобіль за 5 тисяч карбованців. Давайте, ми у вас купимо за 8". Платив 5 тисяч, а три привозив жертві додому. Ольга просила води напитися і, поки господарі відволікалися, замість грошей "ляльку" підкладала. Надурили людей 30. Ті в міліцію не зверталися, бо – спекуляція. За це можна було загриміти на вісім років.

Виходило, що ніякого шахрайства Ковальчук не здійснював: чесно купував машину за гроші, які вона коштувала. Я арештувати його не міг, у нього зв'язки були. Коли пов'язав Сергія, при обшуку знайшли трилітрову банку із золотими прикрасами. Їдемо в прокуратуру. ­Сонечко каже: "Слышь, мент, куда ты меня везешь? Прокурор добрый, клубничная душа – меня отпустит". Я думаю: точно відпустить. Кажу: "Сірьога, сиди в машині, а я піду за тебе поговорю, щоб відпустили".

Заходжу до прокурора: "Ось привіз вам бандита. Усіх залякав. Називає вас клубнічною душею, бо ви на ринку полуницею торгуєте й помідорами. Обважуєте людей". – "Ану, веди цього козла сюди". Я до Сірьоги: "Домовився, тільки як зайдеш, назви прокурора клубнічною душею". Прокурор як це почув – одразу шльоп печатку: арештувати. На другий день дзвонить мені: "Валєра, а за що я його арештував?" Так ми укатали Сонечка на чотири роки.

Дружина Ковальчука Ольга намагалася його підкупити, каже Валерій Вишневий. Пропонувала машину, дачу. А тоді підпалила ­квартиру.

– У мене син і дружина мало не загинули. Тоді міліція ще не продава­лася, – сміється. – Коли Сонечко звільнився, купив окуляри золоті, портфель із крокодила. Як мене ­бачив, демонстративно плював під ноги. Убивцю його так і не знайшли. Похорони Сонечка 1994­го були пишні. Відспівували у найстарішій церкві міста. Приїжджали кримські, київські бандити, він був делегат від Херсонської області в злочинному світі.

До речі, всім місцевим бандитам пам'ятники робить один скульптор. Він досі живий.

Поряд із Ковальчуком похована дружина Ольга та її брат. На пам'ятни­ку – обличчя вольової жінки із складкою біля губ. Її вбили за три роки після чоловіка.

– Коли Сірьога ліг у землю, Ольга вирішила зібрати групіровку під себе. Пацани не дуже хотіли, щоб баба керувала. Називали її чорною вдовою.
Вона відкрила перше казино в ­Херсоні, обкладала таксистів, кришувала великих підприємців. Якби її не вбили, то вона когось убила б. Це як на війні: або ти їх, або вони тебе.

У 1990­х у Херсоні діяли 20 злочинних угруповань, у кожному було від 30 до 40 людей.

– Хто вижив тоді, збили собі ­серйозні статки, – підсумовує Валерій Георгійович. – З усіма, з ким раніше боровся, зараз нормальні стосунки. На рибалку гукають. Один вернувся з ­тюрми недавно. Прийшов мене провідати. ­Випили шампанського

×