"Уже проблема не у виборі – Європа чи Росія. А – Європа чи Китай"

 

Чи може Україна піти "третім шляхом"

У листопаді Україна збирається підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Її називають першим вагомим кроком для вступу до ЄС. Водночас, наприкінці травня президент Віктор Янукович поставив підпис під меморандумом про співпрацю з Митним союзом Росії, Білорусі та Казахстану. В Москві сподіваються: це відкриє дорогу Україні до майбутнього Євразійського союзу, який є "втіленням концепції "русского мира" в епоху глобалізації". Куди йти Україні і чи можливий "третій шлях"?

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, 49 років, громадський діяч:

– Третій шлях для України не лише можливий, але й необхідний. Бо ближчим часом до Європейського Союзу ми не вступимо. А нас оточують дуже агресивні сусіди. Тому треба думати про власну геополітичну стратегію. Необхідно визначитись, чого ми хочемо.

Усе залежить від якості людей. Наприклад, Афганістан відіграє значну роль у світі, хоча там і держави як такої немає, слабкі природні ресурси, ніяка економіка. Зате має бойовите, якісне населення. Воно й творить історію.

Потрібні люди, які захоплюються великими ідеями і продукують їх. Мислять абстрак­ціями. І задля цього живуть. Потроху вони з'являються. Це дає надію, що українці стануть такими, як були в ­XVII столітті. Молодими, яскравими, агресивними, готовими на все заради ідеї.

Але не треба замикатися на собі. Нація тим більше має, чим більше здатна запропонувати світові.

Сполучені Штати спочатку написали Декларацію незалежності та конституцію. Це – не стільки юридичні, скільки релігійні, месіаністичні документи. Країна дістала величну місію, заради якої варто було жити. Хоча на той момент абсолютно нічого собою не являла. Але згодом ідеї про свободу вони конвертували в економічне домінування. Так відбувалось у кожній успішній країні: спочатку віра й місія, а потім – економіка.

І США, і ЄС зацікавлені в тому, щоб ми перебували в сірій зоні. Десь приблизно як Польща у ХІХ столітті. Така собі заноза в м'якому місці ­Росії. Звичайно, ми можемо надути щоки і за 50 років зай­няти своє місце в ЄС – між Португалією та Румунією. Але чи це варте зусиль?

Найкращий шлях для України: геть демократію, хай живе свобода. Це має бути вільна країна. Слов'янська Чечня. Свобода – єдине ноу-хау, яке ми спроможні запропонувати світові. Позбавити владу монополії на насильство. І жити принципово інакше. Шукати свій власний шлях.

Вадим КАРАСЬОВ, 57 років, політолог:

– Ідею про те, що ми мусимо обрати щось своє, якийсь "третій шлях", розглядають зазвичай у Росії. Там мріють про "фінляндизацію" України, – щоб вона була негласним сателітом. ­Наводять приклади Норвегії, Швейцарії, Туреччини. Але аналогії кульгають на обидві ноги. Норвегія цивілізаційно в Європі, вона – член НАТО. Хоча і не входить до ЄС. Має свою фішку: це країна з найбільшими нафтовими запасами на континенті. Швейцарія – це територіально серце Європи. Її нейтралітет здебільшого військовий. А фішка – банківський офшор для європейців. Тому і Норвегія, і Швейцарія можуть не бути в ЄС. Дехто з дуже заможних країн у самому Євросоюзі дозволяє собі розкіш не мати євро – як-от Швеція, Данія чи Британія. Туреччина впливає на постосманський регіон, як колишня метрополія. Дуже цінує його. Ми ж претендувати на серйозний вплив на інші країни не можемо. Та й фішки особливої не маємо. Звісно, хочеться й далі балансувати. Ні до кого не приєднуватись, але з усіх брати гроші. Для політиків самостійність країни – це змога уникати зобов'язань перед союзниками. В цьому сенс ­багатовекторності. ­Україна може протриматися так ще кілька років. Але далі доведеться визначатись.

З ким бути? Вже проблема не у виборі – Європа чи Росія. А – Європа чи Китай. Він поширює вплив на пострадянський простір. Спочатку економічний, а в перспективі – й політичний. Тобто нам не з Росією доведеться стикнутись. Ми просто змушені йти в напрямку ЄС. Зближуватися, переходити на європейські стандарти і в подальшому приєднуватись до ЄС. Це для нас уже питання не вибору, а життєвої необхідності.

Олександр КЕНДЮХОВ, 40 років, економіст:

– Україна може продемонструвати світові нове економічне диво. ­Самостійно, без вступу до ­Європейського чи Митного союзів. Бо таке приєднання звужує можливості. Ідеться про регуляторну економічну політику, податкову, митні інструменти. Ми будемо обмежені у самостійності ухвалення рішень.

Треба скористатися привілеями, які дає світова економічна криза. Міжнародний інвестор зараз шукає найпривабливіші для капіталовкладення місця. Західна Європа, США, азійські країни втрачають інвестиційну привабливість. А Україна може набути її. Але, щоб залучати великі кошти, треба докорінно спростити економічну систему, перейти від оподаткування доходів до оподаткування витрат. Також провести дебюрократизацію. Після цього – запустити інвестиційні процеси.

Зосередитися варто на двох-трьох швидко зростаючих світових ринках, а саме – інформаційні та біотехнології, включно з фармакологією. Саме сюди треба інвестувати. Тут – інтелектуальна праця й рентабельність до 200–300 відсотків замість 0–10 – у металургії. Але треба ухвалити державну стратегічну програму з чіткими орієнтирами по роках. Потім під неї забезпечити законодавчу базу. І дуже важливо подбати про суспільний консенсус щодо реформ. Доки простий українець не зрозуміє, що його майбутнє і майбутнє країни – це те саме, нічого не зміниться.

Віктор НЕБОРАК, 52 роки, поет і письменник:

– Це питання не лише політичне, а й культурного, інформаційного простору, цивілізаційне. Не бачу жодних переваг у тому, щоб залишатися сірою зоною між Заходом та Росією. Іти треба в Європу.

ЄС – це індивідуалістична культура, де людина є в центрі держави, в центрі політики. Як доводить історія, українці завжди цього прагнули.

Наша діаспора чудово показує, куди потрібно рухатися Україні. Сезонні робітники можуть працювати і в Росії. І там часто трудяться. Але залишаються здебільшого на Заході. Шукають постійного проживання, громадянства. Це чітко демонструє бажання людей. Якщо країна не хоче чи не здатна просуватись до Європи, це роблять самі українці.

В'ячеслав ПІХОВШИК, 46 років, публіцист:

– Ми надто маленькі, аби рухатися власним шляхом. Це проявляється у нашій свідомості. За 20 років випробували всі форми державного управління, крім спадкової монархії. Жодна українців не влаштувала. Також ми надто маленькі для проведення реформ власними силами. Не вірю, що українська система медицини чи освітня галузь радикально зміняться без сторонньої допомоги. Але в цьому є й позитив. Один із прем'єрів Голландії колись сказав про такі країни, як наша: "Надто маленькі, щоб робити великі дурниці". Тому ми захищені від в'єтнамської авантюри США чи чеченської – Росії.

Обирати мусимо поміж Європою та Митним союзом. ­Доведеться передати частину повноважень наднаціональним органам. Боятися цього не варто. Звісно, у нас був досвід перебування в СРСР і немає практики існування у складі ЄС. Досвід може бути як негативний, так і позитивний. ­Таджикистану радянська влада принесла систему охорони здоров'я, якої там не було, а Україні – 936 дисидентів. ­Тобто, ідеального політичного устрою не існує. Серед європейців чимало хто скептично ставиться до доцільності існування ЄС.

Першочерговий план зрозумілий: підписання Угоди про асоціацією та зону вільної торгівлі. Потім – робота над ратифікацєю Угоди. Це забере не менш як два роки. ­Після ратифікації треба буде встановлю­вати ­зв'язок між асоціацією і членством в ЄС, бо сама Угода такої перспективи не дає. І наступне: потрібен ментальний перехід українців на європейські рейки.

Божена АНТОНЯК, 42 роки, ­перекладачка:

– Говорити про "третій шлях" можна було б, не маючи під боком такого агресивного сусіда, як ­Москва. ­Вона постійно висуває різні безпідставні претензії, у тому числі геополітичні. Та навіть і без Росії третій, окремішній, шлях видається дуже проблематичним. ­Причина – у провінційності й відсталості України. Вступ до Євросоюзу допоміг багатьом країнам розвинутися. ­Наприклад, у сусідній Польщі величезні дотації ЄС спричинили, зокрема, бурхливий розвиток інфраструктури. А наближення законодавства до норм Євросоюзу нам просто необхідне. Україні слід подолати величезну культурну відсталість, і в ­цьому ­допомогу ЄС важко переоцінити. У нас катастрофічна ситуація з ­вузами. А кількість перекладів: у Польщі їх щороку виходить вісім тисяч, у Чехії – шість, в Укра­їні – близько однієї. Нам дуже ­треба підтримка й допомога. Без Європи в ­України немає ­майбутнього.

×